Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

— Не створюйте проблем, Віндгеме. Нагадую, я маю надзвичайні повноваження і можу протримати вас тут усю ніч і довше, хоча, дивлячись на вас, припускаю, що це не знадобиться. Просто розкажіть мені те, що я хочу знати, і ви вільні. Я навіть організую авто, яке доставить вас за якою завгодно адресою, хоч би який смердючий притон там розташувався.

Я спробував зосередитись, скласти зв’язне речення чи навіть два, але біль в очах був нестерпним. Доусон узяв перо й почав щось писати на бережках документа. Шкрябання вістря по паперу посилювалося в сотню разів, і голос у голові спокусливо зашепотів:

«Чому б не сказати йому правди? Що тобі приховувати?»

Моя сила волі посипалася, як пісок у пісковому годиннику, доки бажання опиратись йому не почало нагадувати упертість. Що більше я міркував, то більш слушним здавалося його прохання. Про вбивство китайця я не розповідав нікому, бо не хотів викривати свою присутність в опійному притоні, але Доусон уже знав про мою залежність. Чи мені зашкодить, якщо я розповім йому все? Зрештою, ми на одному боці. Як він сам сказав, що раніше я зізнаюся, то скоріше виберусь звідси.

— Я там був,— почав я.— В опійному притоні. Тієї ночі, коли влаштували облаву.

Він відклав перо і подивився на мене — обличчя застигле, як маска.

— Продовжуйте.

— Одна з китаянок допомогла мені втекти саме перед тим, як увірвалися люди Каллаґана.

— Чому з усіх притонів Калькутти ви вибрали саме цей?

— Навмання,— знизав я плечима.— Ви ж знаєте, у мене великий вибір. Тієї ночі так трапилося, що я прийшов туди.

Я намагався витримати його погляд, але голова мало не вибухнула.

— Ви хочете, щоб я повірив? — гмикнув він.

— Так і є.

— А чому поверталися вчора? Якщо дійсно були там випадково і вам пощастило втекти, навіщо і далі цікавитись цим місцем?

— Через труп.

Обличчя Доусона потемнішало.

— Що за труп?

Не встиг я відповісти, як шлунок знову скрутило. Я зігнувся, і мене знову вивернуло на підлогу. Доусон загарчав від огиди, і тієї ж миті рука охоронця схопила мене ззаду за волосся і смикнула мою голову назад.

Доусон підвівся і перегнувся через стіл.

— Послухайте мене, Віндгеме. Розкажіть про той труп.

— Китаєць,— видихнув я.— Я перечепився через нього, коли тікав.

— І що ви зробили, коли знайшли цього китайця?

— Нічого. Не було чого робити. Він був мертвий. Просто лишив його там і побіг.

Майор похитав головою.

— Вам відомо, Віндгеме, що на місці не знайшли жодного тіла.

— Каллаґан так і сказав мені. Але я його бачив. Тому і повернувся.

— І знайшли?

Я поміркував, чи варто зізнаватись до кінця. Кажуть, що сповідь полегшує душу, але все залежить від того, кому сповідуватись.

— Ні,— сказав я.

Він на мить замислився.

— Не знаю, брешете ви чи дійсно вірите, що бачили тіло. У будь-якому разі ваш вчинок ганебний. І от що ви робитимете. Ви триматимете мене в курсі розслідування вбитої медсестри в Рішрі та припините розпитувати про притон у Тангрі. Якщо дізнаюся, що ви туди поверталися, зроблю так, що за ваше життя не дадуть і гроша.

Я кивнув, погоджуючись, але його погрози навряд чи мене переконали. За моє життя і зараз ніхто б нічого не дав.

Доусон махнув охоронцю, який і досі тримав мене за волосся.

— Відпусти його, Алленбі.

Алленбі. Принаймні я дізнався прізвище його помічника.

— Вивезіть його звідси,— гримнув майор.— Викиньте в якомусь брудному провулку в Тангрі.

Алленбі відпустив мою голову, безцеремонно підняв на ноги і потяг геть. За спиною пролунав голос Доусона:

— І пришліть когось тут прибрати.