Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Станіслав:
Ніколи б не подумав, що колись зустрінусь із Зоєю. Точніше, після зустрічі з Амелією я взагалі не хотів більше ніколи її бачити! От просто ніколи! Зоя - моя колишня дівчина, чи точніше моя чергова розвага та забава.. От тільки з нею щось я трохи загрався та про зустрічався аж три місяці, поки вона не застрибнула в ліжко до Андрія.. Звичайно, після такого я міг одразу ж вигнати його із нашої команди, але напевно саме через команду я пожалів його і напевно, що пробачив! Взагалі на мене це було зовсім не схоже, звичайно до сьогоднішнього дня, коли в моєму житті з'явилася Амелія. 
- Хіба ти не сумуєш за нами, Стасику? - запитала мене Зоя, щойно відтягнула мене подалі від Амелії. Я ж навіть не встиг їй нічого пояснити. Чорт! 
- Нами? Нас вже давно немає Зоє! Я не давав тобі ніяких клятв бути з тобою до самої смерті, особливо після того, що ти закрутила з Андрієм! - зберігаю спокій..
- Серйозно? Але я бачу ти теж швидко знайшов мені заміну, тому ми квити! Любий, давай краще про все забудемо, і знову все буде як було. Навіть краще! - закліпала оченятами, думаючи, що на мене це подіє..
- Краще? Хіба, що тільки для тебе! І я не знайшов собі ніяку заміну, тільки дівчину, яку справді кохаю і яка взагалі не одержима моїми грошима, як ти! - випалюю злість..
- Та невже? Вона ж донька Крофтів? Правда ж? В неї грошей хоч греблю гати, тому й не одержима твоїми! - ніяк не зупиняється та..
- Яка тобі різниця? Взагалі краще не сунь свій ніс, куди тебе не просять. І ще одне, невже Андрій так швидко тобі набрид? Не зміг стільки подарунків купити як я? - пропалюю її злим поглядом, щоб вона не думала, що я хоч трохи з нею жартую..
- Навіщо мені цей Андрій, якщо мені потрібен тільки ти! 
- Зоє, тобі краще замовкнути! І взагалі, краще зникнути з мого життя! - промовляю, намагаючись хоч якось її спровадити від себе, і щойно хочу повернутись до Амелії, як ця ненормальна кидається в мої обійми із словами:
- Не зникну. Я ж так люблю тебе Стасику! Тільки тебе одного! 
Вона ледь не повалила мене з ніг, проте покрутила достатньо, щоб я зміг побачити свою Амелію, яка танцювала з тим проклятим Марком. Чорт, хіба цей недоумок з першого разу не зрозумів, що до неї не можна підходити? Що вона тільки моя! Тільки моя і все!
Амелія: 
Я дивилась і просто стояла як вкопана, взагалі нічого не розуміючи. Куди він пішов? Навіщо? І чому нічого мені не сказав? Навіть не поглянув на мене? Як мені це розуміти? Авжеж, попри угоду, у кожного з нас є своє особисте життя, але ж не при людях. Він втручається в кожному мою розмову з будь яким хлопцем: хоч це буде друг, знайомий чи навіть не знайомий хлопець, який просто запитав дорогу. Він втручається в моє особисте життя, каже дивні речі, а тепер просто зникає з якоюсь там Зоєю..Хіба це нормально? Невже так правильно? Цей хлопець просто божевільний та нестерпний, як ще довго я буду його терпіти? Немаю ні найменшого уявлення. 
- Красуне, чому одна ? Сумуєш? - раптово з'являється Марк. Інколи мені здається, що в нього чуйка, коли поруч зі мною немає Стаса, і він запросто може підійти...
- Ні! Задумалась просто! - натомість відповідаю я, ігноруючи перше питання. 
- А одна чому? Куди твій хлопець зник? - всеодно причепився той і додав:- Невже з цієї дівчиною? (І показав пальцем в іншу сторону, де ті двоє голубів розмовляли).
- Марк, що ти прикопався? Ну сиджу я одна і що з того? Стас зайнятий, скоро підійде! - намагаюсь бути спокійною, але щось виходить вкрай погано.. А ще й коли дивлюсь на цю незрозумілу парочку, не знаю куди випустити свій пар і взагалі куди подітись. От йшла на вечірку з хлопцем, а сиджу сама! Просто супер! Та й ще дивлюсь, як той імпотент балакає з якоюсь іншою дівицею..
- Авжеж, я ж нічого немаю проти! Але поки він підійде, подаруєш мені один танець? - знову запитав у мене Марк та подав свою руку до танцю..
Звичайно ж, я хотіла одразу ж відмовитись, адже вже наперед добре знаю всі наміри Марка і просто переконана, що вони зовсім не дружні. І щойно я хотіла ввічливо відмовити, як боковим зором помітила, що так звана Зоя кинулась в обійми Стаса, а ну цей благородний, недороблений  лицар радо їх прийняв. Отже так, хай буде по твоєму. Якщо тобі дозволено з усіма підряд обійматись, то я маю на це теж повне право..
- Залюбки! - погоджуюсь я, дивлячись у вічі Марка, які засвітились задоволенням та подаю йому свою руку.. Хлопець не втрачає можливості, веде мене у цент залу та приобіймає за талію.. Не скажу, що це дуже приємне відчуття, та й взагалі почувала я себе геть не комфортно, але зрештою це краще ніж просто сидіти і споглядати на невдалі сцени..
- Амеліє, я давно хотів тобі сказати, що ти найвродливіша дівчина, яку коли-небудь зустрічав, і цей мажор тебе не достойний! - розговорився мій партнер по танцю, зовсім не усвідомлюючи , що ці його слова взагалі для мене нічого не значать. 
- Марк, давай ми просто потанцюємо! - натомість відповідаю я, та відвертаю від нього погляд..
Але в ту ж секунду перед моїм обличчям з'являється Стас, який в момент відштовхує Марка та загрібає мене до своїх рук.. Намагаюсь вирватись, але він міцно мене тримає..
- Стас, відпусти! Не чіпай мене! Краще повертайся до своєї Зої! - прокрикую йому в лице, не зважаючи на натовп..
Але той натомість бере мене за руку та виводить із клубу, мовляв, нам не потрібні зайві вуха та очі.. Дивина, тільки тепер про них згадав? А де були ці вуха та очі коли він з тієї кралею обіймався? 
- Для чого ти це зробив? Я ж не влаштовувала ніяких скандалів! Міг і далі зажиматись із тією Зоєю! - випалюю, щойно опиняємось на вулиці..
- Принцесо, заспокойся! Я все поясню! - підходить той до мене на крок..
- Навіщо? Навіщо мені щось пояснювати? Це твоє особисте життя і я не маю права в нього втручатися! - стримую дивні і зовсім не прохані сльози..
- Амеліє. Заспокойся нарешті, дай мені все пояснити! Зоя моя колишня дівчина, колишня! Між нами нічого немає! - знову вигороджується він .
- Мені байдуже, чуєш байдуже??!!- відповідаю, закриваючи вуха своїми руками. Не хочу більше його чути! Просто не хочу! 
- Принцесо..- знову чую його шепіт, що раптово опиняється поруч..Він бере моє обличчя в свої руки, від чого я зненацька розплющую очі та споглядаю за його діями.. Хлопець уважно роздивляється моє обличчя, кожен його куточок, і щойно опиняється на губах, без зайвих церемоній палко та ніжно цілує. Не як завжди, не владно, а ніби вибачається за кожну свою помилку...Моє дихання переливається з його важким, і щойно наш поцілунок припиняється, дихання стає важчим ніж зазвичай.. Він продовжує дивитись в мої очі, а тоді шепотом промовляє в самісінькі губи:
- Вибач..я мав тобі все пояснити..Я не мав, так поводитись! Принцесо, вибач мені..
- Тобі не обов'язково..
- Обов'язково! - перебиває мене Стас і додає:- Амеліє, я просто не можу тебе бачити з кимось іншим! Я скаженію, просто скаженію..Ще ніколи я не відчував таку одержимість, як тепер! Я одержимий тобою Крофт! І нічого з цим не можу вдіяти! 
- Ти погубиш мене Кричевський! - сама не усвідомлюю, що кажу коли дивлюсь в його темні, каштанові очі..
- Я згорю в тобі швидше, ніж встигну тебе погубити! - натомість промовляє він та продовжує поцілунок, не даючи мені ні найменшого шансу зрозуміти значення його слів..