Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

 Герман хотів заперечити, у ньому все кипіло, але тато хворий, його не можна хвилювати. Германові довелося погодитись з рішенням батька. Якби батько не був хворий, Герман би ні за що не погодився б, щоб вони працювали разом. Хай би йшов на об'єкті працювати, чи в офіс отця Лізи. З'явився братик звідкись, шантажист чортів. Тепер треба бути на чеку. Зрозуміло, що не просто так з'явився працювати, гроші заробляти. У нього точно план помсти. Не можна цього допустити. Може підіграти йому, на кшталт я радий братові. Втратив я цю можливість. Він уже зрозумів, як я до нього налаштований.

- Лізо, ти де?

- Я в себе, прийшов Клим, виявляється він у моїй темі.

 Герман, стукнув кулаком по столу.

- Нам треба поговорити без нього.

- Давай за півгодини, якраз пообідаємо.

- Добре.

- І я не відмовився б від хорошого обіду.

- Вибач, не можу запросити. Мені хочеться побути із чоловіком.

- Розумію, я третій зайвий. Але це поки що так.

Не дивлячись на гарну зовнішність Клима, він вже зробив так, що визивав у мене відразу.

- Германе, ти з ним розмовляв?

- Так. Він мені не подобається. Та ще й те, що ти з ним працюватимеш.

- Дурненький, ти ревнуєш. Якби ти знав.

Я замовкла, зараз не час згадувати минуле.

- Про що знав? Що я маю знати? – стривожено промовив Герман.

- Що я однолюбка, - і я не збрехала.

Я незважаючи на нашу гру, ще тоді почала розуміти, що й погодилася на неї тільки через те, що напевно люблю його. Незважаючи на те, що дуже ображена на нього, все-таки любила його усі ці роки. Я намагалася забути і це в мене вийшло. Однак нам судилося зустрітися через стільки років, і ймовірно це не просто так.

- Я боюся тебе втратити.

- Про що ви розмовляли? Чому в тебе такий настрій? Куди я маю подітися?

- Розумієш, він не так просто з'явився, - він розповів про що вони говорили, тільки не розповів момент зі Світлою.

- Не вступай із ним у конфлікти. Стримуй себе, тоді він почне нервуватись.

- Ти права. Але мені треба дуже постаратися. Особливо, коли він дивиться на тебе.

- Герман, мені на нього начхати. Тепер тобі легше?

- Але не можна заперечувати, що він.

- Чого замовк?

- Він гарніший за мене?

- Ви різні, а значить по-своєму красиві. Для мене ти гарний та коханий.

- А колись ти сказала, що я не твій типаж.

Я засміялася, потім подивилась йому в очі.

- Ти пам'ятаєш, що я казала. Та я просто тоді була на тебе дуже зла.

- Лізо, ти тільки не закохайся в нього.

- А хочеш, я з ним пограю в кохання? І ми все дізнаємось.

- Ні. Я збожеволію від ревнощів.

- Ревнуєш, значить не довіряєш.

- Ревную, значить люблю. Дивно, що ти розумієш по-іншому.

- Я думаю, що ревнощі, це невпевненість насамперед у собі.

- А що зі мною не так?

- З тобою все так. Але якщо, інша половина припускає, щоб її ревнували, можливо там щось не так у стосунках.

- Лізо, що у нас не так? Я тебе ревную до Клима.

- Значить, ти в собі відчуваєш невпевненість.

- Я!

- А що? З'явився красень із блакитними очима. В яких можна потонути, як в океані. На нього поглядають усі жінки. І він не втрачає нагоди закохати в себе кожну.

- Ти мене спеціально дракониш ? Ти вже роздивилася його очі.

- Германе, а як можна розмовляти з людиною і не дивитися їй у вічі. Як тебе легко вивести із себе. Ось так легко ти поведешся і на його вудку. Стримуй свої емоції, - він обійняв мене.

- Я постараюся.

- Не показуй йому своїх слабких сторін.

– А які у мене слабкі сторони?

- Ті, коли ти на щось боляче реагуєш. Все, мені час, на мене чекає Клим. Нам треба працювати, - я глянула на Германа. - Ну ось, у тебе на обличчі написано, що ти психуєш.

- Та, це так. Ну, не подобається мені він.

- А ти замість нього завжди представляй мене.

- Ти хочеш, щоб я його почав цілувати та обіймати?

- Ну дружні поплескування по спині його збентежать. Він же налаштований на твою агресію щодо нього.

- Яка ти в мене мудра! - Він поцілував мене.

Ти нічого не знаєш, я дурненька. Я стільки дурниць наробила, і не знаю що тепер робити.

Я не можу йому зізнатися. Боюся, як він відреагує, а якщо не скажу, і він сам колись дізнається, як відреагує тоді, не відомо. Занадто він палко на все реагує.