Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

— Відпусти Емілі! - промовив Едвін. Він дивився звіриним поглядом, його очі почорніли від злості. 

— Раджу робити так, як він каже. - Емі звернулася до жінки, але та лише вхопила за шию дівчину і міцно стиснула її.

— Пусти. Дівчину. - Едвін напружився і вже був готовий бігти до Емілі.

       Джон та Нейт обійшли будівлю з іншого боку та вже були готові схопити жінку, але Емі вирішила, що спробує допомогти і ризикнути. Вона закрила очі та увійшла в медитативний стан. 

— Емілі, не роби цього! - Едвін встиг лише крикнути, але не підійшов ближче, бо знав, що жінка налаштована серйозно. Джейн на секунду розгубилася, але швидко зібралася з думками.

       Емілі бачила все зі сторони і вирішила діяти. Вона підійшла ближче до жінки та налаштувавшись вдарила її так, що її душа покинула тіло. 

— А тепер поговоримо один на один. - жінка стояла спантеличена від того, що відбувалося. 

— Що ти зробила, стерво? - Джон і Нейт вже почали зв'язувати жінку та чоловіка, а Едвін підійшов ближче до Емі та почав розв'язувати мотузки.

— Емі, я знаю, що ти мене чуєш. Даю тобі дві хвилини.

— Ти чула? У мене є дві хвилини і я повернуся, але ти помреш, якщо я не поверну тебе назад у твоє тіло. 

— Курва, та щоб тебе. Поверни мене назад. - у жінки була істерика. 

— За однієї умови.

— Якої? Кажи швидше.

— А ти боїшся? - усмішка дівчини ще більше лякала жінку.

— Швидше, прошу! - вона нервово споглядала на своє тіло і вже на колінах повзала перед дівчиною.

— Ти більше ніколи не з'явишся у моєму житті, інакше я зроблю теж саме, що і зараз, але лишу тебе помирати.

— Я більше не з'явлюся, обіцяю. Поверни мене, будь ласка. - після цих слів Емілі штовхнула жінку до її тіла і та знов прокинулася в тілі.

— Я жива? - вона нервово дивилася навколо себе, бо не вірила, що все минуло.

— Жива-живуча. - Нейт затягував мотузку на її руках, а вона відсовувалася від дівчини якомога далі.

       Емілі ж самотужки повернулася у своє тіло, Едвін здивовано подивився на неї.

— Я навчилася повертатися. Здивований? - вона підняла запитально брову, а тоді перевела погляд на жінку, яка сполохано дивилася на неї та відсовувалася якнайдалі.

— Швидко вчишся, молодець! - він встав та відійшов далі.

— Робота така. - дівчина встала та перевела погляд на жінку та здригнулася.

— Не підходь до мене, благаю. Не треба.

— Ще раз з'явишся і ти знаєш, що буде. Пам'ятай про це. - впевненість і спокій, ось, що відчула жінка дивлячись Емі в очі, але це не давало спокою жінці, а лише більше заганяло у страх. Вона лише кивнула у відповідь.

       Вмить дівчина втрачає рівновагу, бо у вухах починає дзвеніти і глушити дівчину. За секунду всі чують, як камінь полетів униз. Хтось скинув його з даху. Дівчина підійшла до краю, щоб поглянути і подивилася на гору. Там висіла дівчина підліток і кричала про допомогу, а над нею стояла чорна статура. Емілі зірвалася та побігла щосили на дах, Едвін за нею. 

       На даху дівчина побачила смерть, яка нависла над дівчинкою.

— Не смій її чіпати. - чорна, як темінь смерть обернулася та поглянула на дівчину. Едвін витягнув дівчинку та відвів її у безпечне місце.

— Вона мала померти.

— Чому? - дівчина дивиться прямо у вічі смерті.

— Її сім'я зазіхнула на заборонену для них річ. Тож... - смерть говорила занадто гучно, але останню фразу тихіше і це мало б навіювати страх, але ні. Емілі не відчувала страху. - Я маю забрати найцінніше, що у них є. 

— Чекай! - смерть хотіла йти, але спинилася та поглянула на дівчину. - Розкажи мені все. Впевнена, що зможу допомогти.

— Ти? - вона підлетіла дуже близько до дівчини, а та завмерла чекаючи реакції. - Чим ти можеш допомогти?

— Я можу повернути вам те, що вони забрали.

— Тоді знайди приховану квітку в одному з них. Зайди в тонкий вимір і гукни мене тричі, коли дістанеш її. Повернеш квітку і тоді дівчинка житиме.

— Квітка це безсмертя?

— А ти розумна. Так, вони вкрали безсмертя, яке чекало свого господаря, але тепер господар у небезпеці через цих людей. - вона виділила останнє слово.

— Я зроблю це.

— Тоді в тебе є лише один день. Завтра до опівночі. Інакше... - смерть попередила дівчину та зникла наче туман у повітрі.

       Вдома ніхто ненаважився спитати Емілі про смерть, яка приходила, але дівчина вирішила спитати за дівчинку, яку врятували.

— Що з дівчинкою?

— Її відвезли до батьків. В них моторошно трохи. І вони були такі дивні, наче й раді донці, але ворожі до оточуючих. - сироти покрили тіло Нкйта, коли він згадав про той будинок і сім'ю.

— Скажіть адресу, треба до них навідатися.