Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

"Куди це ви так поспішаєте, дітки?" – запитала вона хрипливим голосом, що нагадував шепіт вітру в старих стінах.

Мстислав здригнувся. Він відчував, як по шкірі біжать мурашки. Щось у її погляді було недобре, якесь темне знання. Ліза, схопившись за руку брата, затулила очі, ніби намагаючись відгородитися від цього страшного бачення.

"Пройдіть, будь ласка," – промовив Мстислав, намагаючись звучати впевнено, хоча всередині його трусило. Його голос звучав тонко і нерішуче.

Баба Мотря похитала головою, не зрушуючи з місця. Її тінь, подовжена вечірнім сонцем, лягла на дорогу, нагадуючи силует якоїсь дивної істоти. "А ви впевнені, що хочете пройти повз мене? Може, вам краще повернутися? У мене є багато цікавих історій, які я можу вам розповісти". Її голос звучав як мелодія зміїної чарівниці.

Мстислав стиснув зуби. "Ми поспішаємо додому," – відрізав він, намагаючись не дивитися їй в очі.

Баба Мотря знову посміхнулася, але цього разу її посмішка була ще більш зловісною. Вона похитала головою і відступила вбік, пропуская їх. Мстислав і Ліза швидко пройшли повз неї, не озираючись. Тільки коли вони відійшли на безпечну відстань, Ліза озирнулася. Баба Мотря все ще стояла на тому ж місці, спостерігаючи за ними своїми зеленими очима.

×××

Мстислав тихо відчинив двері хати померлого Гриця. У кімнаті панувала приглушена розмова. Священик Іван, з його характерним похмурим обличчям, сидів навпроти Лідії, яка витирала сльози хустинкою.

"Я не вірю, що Гриць міг так вчинити з собою," - шепотіла Лідія.

"І я теж, Лідіє," - погодився священик. "Є в цій смерті щось незрозуміле. Можливо, не просто отрута, а й... інші сили були задіяні."

Серце Мстислава завмерло. Інші сили? Він згадав про бабку Мотрю і її дивні очі. Можливо, це вона мала якесь відношення до смерті Гриця?

"Ви маєте на увазі чаклунство?" - запитав він, намагаючись не видати свого здивування.

Священик кивнув. "Можливо, і так. Цікаво, що в селі почали ходити чутки про те, що Гриця отруїла його наречена, Маруся. Але я не вірю в ці наклепи. Маруся дуже любила Гриця."

Мстислав кивнув. Він теж не вірив у ці чутки. Маруся завжди була доброю і милосердною дівчиною. Але хтось явно хотів її очорнити.

Вирішивши розібратися в цій справі до кінця, Мстислав вирушив до хати Марусі. Двері були відчинені, і він увійшов всередину. У кімнаті сиділа Маруся, обійнявшись з Мариною. Обидві дівчини були бліді і змучені.

"Маруся, мені дуже шкода через Гриця," - сказав Мстислав, намагаючись знайти потрібні слова. "Я знаю, що ти його любила."

Маруся підняла на нього заплакані очі. "Дякую, Мстиславе. Мені так боляче... Я не розумію, чому це сталося."

Марина погладила подругу по волоссю. "Не переживай, Марусю. Ми все з'ясуємо."

Мстислав завагався, а потім вирішив задати те питання, яке його турбувало. "Маруся, я чув, що в селі ходять чутки про те, що ти отруїла Гриця. Це неправда, так?"

 "– Мстиславе, я мушу тобі все розповісти! – вигукнула Маруся, обличчя її було бліде, як полотно. – Я хотіла отруїти Лізу, твою сестру. Це не Гриць був моєю метою..."

Мстислав завмер, не вірячи своїм вухам.

"– Я знаю, що це звучить жахливо, – продовжувала Маруся, голос її тремтів. – Але послухай мене. Рецепт зілля дала мені баба Мотря. Спочатку я хотіла покінчити життя самогубством, але коли дізналася, що Ліза приворожила Гриця, то вирішила, що вона мусить поплатитися за своє зло..."

Сонце палило крізь вікно, заливаючи кімнату золотистим світлом. Спека стояла нестерпна, але в кімнаті панувала леденяща атмосфера. Мстислав завмер, ніби вкопаний. Світ навколо потемнів, звуки зникли. 

"Ти що, з глузду з’їхала?" – прошепотів він хрипким голосом. Його очі, колись такі теплі й лагідні, тепер були холодні, як криниця. Маруся, сховавши обличчя в долоні, шепотіла: "Я така погана, Мстиславе. Пробач мені". 

Сльози котилися по щоках, її голос тремтів, немов осиковий листок на вітрі.

 "Я викинула його вчора... той флакончик... в річку..." - промовила вона тихим голосом. Вона поводила рукою, ніби шукаючи щось, але порожнеча перед нею лише підкреслювала безнадійність ситуації. В її очах читався глибокий жаль і розпач. Мстислав замислився. Він пам’ятав, як вона щоночі мучилася кошмарами через кохання до Гриця. Можливо, вона справді розкаялася? Але як забути про те, що сталося?

 Зібравши всю свою волю в кулак, він різко повернувся і вийшов з хати. Марина, що сиділа на порозі, здивовано спостерігала за ним. Мстислав не озирнувся, просто пішов уперед, залишаючи Марусю наодинці зі своїм горем. Він не міг пробачити їй. Те, що Маруся хотіла отруїти його сестру було для Мстислава неймовірно важким випробуванням.

×××

Мстислав переступив поріг своєї хати, наповненої тихим шепотом спогадів. Але Лізи вже не було. Звичайно, вона пішла  до Гриця, щоб попрощатися зі своїм коханим. Серце стислося від болю. Він відчув себе самотнім, покинутим, ніби світ навколо зненацька став чорно-білим.

Раптово у нього спалахнула думка. Саме баба Мотря навчила Марусю цьому злому чаклунству. Саме вона стала причиною всіх їхніх страждань. З люттю, що кипіла в його жилах, Мстислав схопив саблю, що висіла на стіні з покоління в покоління. Це була не просто зброя, а символ роду, а тепер – символ його помсти.

Швидким кроком він рушив до краю села, до хати відьми. Серце його билося в такт кроків, а в голові крутилися образи: отруєний напій, безжиттєве тіло Гриця, злі очі баби Мотрі. Коли він дістався до її хати, не вагаючись, вибив з ноги хиткі двері. Всередині панував напівтемрява, а повітря було наповнене запахом дивних трав і зілля. По стінах висіли висушені трави, а на столі розкидані старі пергаменти з таємничими символами. Мстислав оглядався по кімнаті, шукаючи хоч якусь підказку, доказ злочину баби Мотрі. Але відьми не було. Вона, мабуть, відчула його наближення і втекла.

Розлючений, Мстислав вибіг з хати. По дорозі додому йому зустрівся Іван Іскра, знайомий, який теж кохав Марусю. Його очі спалахували злобою. "Сестра твоя – відьма!" – заверещав він. – "Вона приворожила Гриця і відібрала у Марусі його! Це через неї він помер!" Іван Іскра кинувся на Мстислава з кулаками, розпалений ненавистю і бажанням помститися.