Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

Було вже темно. Облюбувавши найближчий дах будинку, я і Том, причаївшись на ньому, чекали, коли з'являться скелети. Коли й так уже пухка земля біля могил почала рухатися і просідати з неї почали видератися живі мерці. На мій подив, з'явилися і ходячі мерці, але зовсім з інших місць і я навіть якось не особливо встигла зрозуміти звідки саме їх стільки вилізло. Про всяк випадок, я поставила бар'єр над цвинтарем, щоб скелети не вийшли за його межі і це їх стримало. Щоправда, що робити з нападниками мерцями які наближаються до нас зовні і які ще не втратили своєї плоті, треба було ще придумати.

– Том, час їх умертвити! Тобто упокоїти! – сказала я, поки спостерігала за мерцями, від яких відчутно тхнуло гниттям.

Мій товариш не відповів, і це мене дуже стурбувало. Коли я обернулася, то не виявила його поблизу, хоча, начебто, ще якусь хвилину тому він був поряд.

– Том! Куди ти подівся негіднику? Чорт забирай! Знайшов час у хованки грати, – розлютилася я його безрозсудливому вчинку.

Я швидко з’їхала з даху, щоб пошукати його, і довго це не тривало бо я знайшла Тома по звуку битви і він вже розмахував своїми мечами.

– Відбивайся від них! Відтиняй їм голови! І дивись, щоб тебе не вкусили, бо таку заразу занесуть, що незабаром сам у ящик зіграєш, – крикнула я йому поспішаючи на допомогу.

– Дякую, і сам знаю, – він рубав своїми мечами всіх мерців, які наближалися до нього.

Гнилі частини тіла, а особливо голови, розліталися на всі боки і падали на землю з неприємним чвакаючим звуком. Я також активувала свою зброю, тому що живі мерці відчули мою присутність і почали рухатися в мій бік. Зовнішній вигляд повставших залишав бажати кращого. Очі в них були бездушні й у більшості випадків дивилися в різні боки, а то й зовсім висіли на ще вцілілому м’язі, і постійно вдарялися об прогнілі щоки чи зуби. Запах розкладання тіл був настільки мерзенний і сильний, що його було чути вже з відстані тридцяти кроків. Вони прямували до мене своєю бездумною ходою, і як не крути, але боротися довелося, тому що не хотілося стати їхньою здобиччю.

Не чекаючи поки вони підійдуть надто близько, я запустила свою косу в мерців і зрубала відразу кілька голів. Коли моя зброя опинилася знову в моїх руках, то від неї страшенно смерділо гнилою плоттю, а на лезі залишилися їхні залишки, що розкладалися. Від такого видовища і мерзенного запаху, до горла почав підступати комок і мене мало не вивернуло, але я стрималася і  запульнула магією в інших противників, що наближаються, після чого вони швидко згоріли.

Живі мерці все наступали і в досить пристойній кількості. Краєм ока я бачила, що Том успішно від них відбивався своїми мечами. Але проблема його зброї в тому, що потрібно досить близько підпустити ворога, щоб його вбити. Тому я не особливо поважаю мечі, тим паче якщо ще не використовувати магію.

Сморід все сильніше наповнював навколишнє повітря і відволікав від поступово наростаючого стуку. Не одразу я помітила, що скелети таки зламали бар'єр і прямували до нас. Я почала відбиватися від цих настирливих небіжчиків все інтенсивніше, борючись одразу зброєю та магією. Біля мене мерці то згоряли, то замерзали, а коли зовсім близько були, я їх вітром відкидала від себе і одразу ж відсікала голови. Шкода, інші види магії в цій ситуації складно застосувати, тому що мене з'їдять раніше, ніж я прочитаю заклинання.

– Анко, ти там як? Жива ще? – почула я захеканий крик Тома.

– Так начебто. Ти сподіваюся сам, ще не став закускою цих гадів? А то на тебе чекає їхня доля, – нагадала я.

– Ні! Я їх не підпускаю настільки близько. Не люблю дуже наполегливих, – намагався він жартувати.

– О, передам це твоїй майбутній дівчині, – відповіла я, не перестаючи знищувати мерців.

Тішив той факт, що скелетів та ходячих мерців легко вбити. Один помах коси впереміш із магією і вони розліталися на дрібні кісточки. Але менше від цього їх чомусь не ставало. Я вирішила допомогти хоч якось Тому і відправила потік магії в його бік, щоб убити покійників, які оточували мого товариша.

– Дякую, тільки в мене не поціль! – подякував він мені не відриваючись від справи.

– Добре! Постараюсь, але не обіцяю, бо цілиться немає часу, – спершись на свою косу я вирішила перевести подих хоч на мить, але почула неприємний хрип за спиною і зрозуміла, що припустилася помилки тим, що на пару секунд залишила свій тил без захисту.

– Бережись!!

Різко обернувшись, я побачила незнайомця, який стрибнув з даху і перерубав навпіл мерця, що підбирався до мене, дві половинки гнилого тіла впали на різні боки. Від такого видовища і різкого запаху, до того ж з досить близької відстані я відчула як до горла знову підступає напад нудоти, який я абияк стримувала, але врешті швидко відволіклась на нових нападників.

– Дякую, – все що зуміла я видавити з себе, але при цьому вже не відволікаючись від бою.

– Тільки дякую? Дорогенька, я тобі життя врятував. Якби не я, ти могла стати в перспективі досить симпатичним небіжчиком, – з нахабним виглядом сказав він мені.

– Не перебільшуй. Якщо будеш багато базікати, цікаво буде побачити як  врешті вкусять тебе, – не витримала я такого тону у свій бік. – А для задоволення власного его найми служницю, яка за гроші тебе хвалитиме.

– Я не проти, – заявив незнайомець. – Можемо навіть договір укласти, якщо хочеш.