Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Археологів не здивувало, що серед усього розкопаного в гробниці були останки шістнадцяти людей – чоловіків, жінок і дітей – і шести собак, принесених у дарунок мешканцю гробниці. Людські жертвоприношення були звичайною справою в часи Шан. Розкіш похоронних предметів у гробниці № 5 указувала на те, що похована в ній людина посідала високе становище в царському будинку Шан. Від її тіла нічого не залишилося: воно розклалося за три тисячі років. Але коли написи на предметах, знайдених у гробниці, були розшифровані, відразу ж стало зрозуміло, хто був похований у цій могилі. Фу Хао – це ім’я було написане на кістках тварин і черепашачих панцирах, знайдених в Аньяні.

Фу Хао була однією з улюблених і найвпливовіших дружин У Діна, царя з династії Шан, що правила в XIII столітті до нашої ери. Вважається, що У Дін правив 59 років і віддав багато сил та енергії організації і керівництву військовими походами. Щонайменше двома з цих походів керувала його дружина Фу Хао, яка цілком заслужено була генералом. Як говорять написи, виявлені в інших місцях, ця неординарна жінка командувала армією з 13 000 людей у боях проти племен Цян, які жили на захід від царства Шан і які були його споконвічним ворогом, і очолювала набіг на державу Ту Фан, розташовану на північному заході.

Фу Хао була власницею великого земельного володіння, що лежало за межами столиці, і офіційно брала участь у деяких придворних церемоніях, присвячених духам і предкам Шан, а це входило в обов’язок тільки найпочесніших представників царського роду. Говорять, що серце У Діна було розбите, коли він довідався про смерть Фу Хао. Збереглося в переказах, що він виплакав ріки сліз на її похоронах.

Протягом тисячоліть таємнича епоха Шан розбурхувала уяву китайських аматорів старожитностей, була предметом спекуляцій і фантазій. Китайський філософ Конфуцій, що жив у VI столітті до н. е., писав щодо Шан: «Як можна говорити про їхні церемонії? Немає ні документів, ні людей, що знали б це». Ще більшим був скептицизм істориків початку XX століття. Вони вважали легендою древні письмена, що поміщали Шан у середину трьох династичних епох, шанованих, як «золоте століття» давнього Китаю. Двома іншими династіями були Ся, які передували Шан, і Чжоу, що впливали на Шан. Нехтуючи першими двома, багато істориків та археологів вважали, що історія Китаю починається з династії Чжоу.

Причиною дуже поширеного скептицизму була відсутність пам’яток і предметів, які належать до династій Ся і Шан. До наших днів не збереглися храми і палаци цих династій, що і не дивно, бо кожна наступна династія руйнувала будинки попередньої і вибудовувала свої на їхніх руїнах. Що ж до династії Шан, то архіви династії були розкрадені після захоплення її столиці переможними військами Чжоу приблизно в середині II століття до н. е., а вцілілі документи поглинув час. І доти, доки археологи, прагнучи заглянути в далеке минуле Китаю, не почали вести серйозні розкопки на його території, давня історія цієї країни мала неясні обриси.

Завдяки численним новим знахідкам книга висвітлює епоху династії Шан, дає можливість докладно познайомитися з епохою династії Західна Чжоу – часом розвитку культури династії Шан у більш витончених формах; з епохою Східної Чжоу – періодом розквіту філософії, реформ і постійних воєн; з короткою епохою Цінь, коли правив перший імператор, що шляхом завоювання об’єднав і централізував велику частину тієї території, на якій розташований сучасний Китай; і зі славною епохою династії Хань – періодом розквіту витончених смаків і освіченості, що з’явилися як плодами свого часу, так і спадщиною минулих поколінь.

Робота археологів у Китаї може вважатися вдалою лише з тієї причини, що в далекі часи в Китаї в могилу разом з тілом покійного клали предмети його повсякденного життя. Навіть найбідніший одержував пару монет, для того щоб оплатити вхід у потойбічний світ чи посісти там певне становище. Дві причини підштовхували людей до подібних дій. Найголовнішою була та, що древні вірили в продовження життя предків в іншому світі, у такім царстві, двері якого можуть відчинитися тільки для тих, хто за життя продовжує виявляти до прабатьків, що пішли, належну повагу. Після епохи Шан була поширена віра в те, що родичі повинні діставати кошти для спокійного життя в потойбічному світі, тільки так, вважали живі, можна сподіватися надалі на їхню раду і благовоління.

Величезна історична спадщина Китаю, похована під землею, тривалий час перебувала під захистом, почасти через грізне табу, пов’язане із вшануванням предків, що утримувало людей від зазіхання на спокій померлих, які лежать у могилах.

Однак серед людей завжди трапляються більш зухвалі, які не бояться прогнівати духів, зазіхнувши на скарби, що зберігаються в гробницях. Грабіжники могил навряд чи були шанувальниками пам’яток старожитностей. Наприклад, коли в 281 році н. е. грабіжники проникли в гробницю царя, похованого в III столітті до н. е., вони знайшли колекцію бамбукових пластинок з написами, яка для археологів могла б бути безцінною. Ці пластинки традиційно використовувалися для реєстрації подій і фактів; зв’язані одна з одною шовковими стрічками, вони утворювали довгі тексти і могли згортатися в рулони. Грабіжники оберемками брали незв’язані пластинки і підпалювали їх як смолоскипи, щоб освітлювати гробницю, у пошуках більш коштовної здобичі. Таким чином, дорогоцінні записи, що могли б розкрити багато таємниць минулого, були втрачені для майбутніх поколінь, за кілька хвилин перетворившись на золу. Пластинки, що уникли цієї долі, невдовзі після того були знайдені і стали частиною історичного документа, що відомий під назвою «Бамбукові аннали». Разом з іншою інформацією в них містився невідомий до того часу хронологічний ланцюжок царів правлячої династії Шан.

Були ще два документи, пов’язані з династією Шан. Один з них – це «Книга свідчень», збірник текстів, що прославляють великі діяння царів епохи раннього Чжоу, де описується завоювання народу Шан переможними Чжоу. Друга – пам’ятка I століття до н. е. – «Історичні записки», автором яких є Сіма Цянь – видатний історик при дворі імператора V династії Хань, який описав минуле Китаю з легендарних часів до тих днів, свідком яких був він сам. З матеріалу, що належить до династії Шан, з кількох документів, що зображують в цілому генеалогію царів і вказують на деякі події, Сіма Цянь витяг усе, що міг. Він указав порядок зміни правителів V династії Шан і склав текст, що