Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

У часи династії Сун (960-1279) учені вирушали в місця, зазначені в давніх текстах, і збирали бронзові посудини епох Шан і Чжоу, що використовувалися в ритуалах поклоніння предкам і були поховані разом з померлими. Більшість із цих посудин викопували селяни і розкрадали грабіжники могил, а потім старожитності потрапляли в руки торговців або ж знавців історії. Крім того, що вчені списували й тлумачили написи, які були на посудинах, вони ще й відзначали місця виявлення знахідок, включаючи вказівки на розташування поблизу стародавніх храмів і різних пам’яток, давали топографічну картину регіону і складали каталоги з описом усього, що змогли дізнатися про знайдені предмети. Ці каталоги навіть у наш час вважаються дуже важливим історичним матеріалом. Імператор Хуайцзун, який належав до згаданої династії Сун і правив у XII столітті, був так захоплений колекціонуванням і вивченням реліквій колишніх цивілізацій, що присвячував цьому увесь свій час. Відповідно до оцінки одного із сучасників монарха, в імператорських схованках кількість раритетів сягала десяти тисяч. Для імператора його заняття мало велике значення, тому що він використовував написи на бронзових посудинах, пов’язаних з древніми ритуалами, як інструкції від своїх предків; вони розглядалися як пряме послання з минулого, відбите на металі, і таке, що не мало помилок, яких припускаються переписувачі, передаючи його з покоління в покоління. В міру згасання епохи Сун монгольські орди почали здійснювати спустошливі набіги на Китай, і вивчення бронзових посудин припинилося. В другій половині XVIII століття знову пробуджується інтерес до академічного вивчення написів та історичних текстів. Століття по тому, коли минуле Китаю ще дрімало під землею, знову виникає могутній імпульс до пошуку і вивчення пам’ятників матеріальної культури древнього Китаю, але цього разу серед представників з віддалених країн.

З V століття до н. е. в Китаї використовувався арбалет (у Європі він з’являється лише в VII столітті н. е.). Він складався з дерев’яного ложа з зажимом, лука з бамбукових пластин та спускового механізму, деталі якого були вилиті з бронзи. Такий арбалет зводився за допомогою ноги, стріляли з нього короткими стрілами з металевими наконечниками.

Наприкінці XIX століття деякі дослідники із Заходу починають споряджати ризиковані експедиції вздовж давнього Шовкового шляху, по якому дві тисячі років тому дорогоцінні тканини й інші товари, що були цікаві як для цінувальників прекрасного, так і для злодіїв, починали свій шлях під благословенням і заступництвом імператора і проходили через оазиси Середньої Азії в Персію і далі до Риму. На заході китайської провінції Ганьсу великі пустелі Гобі і Такла-Макан[2] вкрили пісками кілька залишених поселень. Європейські шукачі скарбів давніх цивілізацій сподівалися знайти залишки давньої китайської культури в цих покинутих пустельних землях, що лежать за кордоном сучасного Китаю. І в цьому вони не помилилися.

Серед перших таких шукачів був шведський мандрівник Свен Хедін, який поміж 1895 і 1926 роками подорожував пустелями Середньої Азії. У самому центрі пустелі Такла-Макан він знайшов в оазисі Лоулань давнє поселення, що виникло в епоху неоліту і процвітало завдяки Великому шовковому шляху, який проходив через оазис, з II століття до н. е. по III століття н. е., коли воно припинило своє існування. Слідом за Хедіном йшов німецький дослідник Альберт фон Ле Кок. Вони повернулися зі своїх експедицій з верблюдами, навантаженими давніми документами і предметами матеріальної культури, але дістали репутацію авантюристів.

Мумії китайських пустель

Пустелі – один із загадкових та маловивчених районів Китаю. Дослідження в цьому районі на північному заході почалися в 1900 році, коли шведський географ Свен Хедін зі своєю групою вивчав і наносив на карту маршрут через пустелю Такла-Макан. Вони наштовхнулися на руїни, і цього було достатньо, щоб Хедін впевнився в тому, що розповіді про зниклі міста й поховані скарби в цих містах – правда, а не вигадки.

Мумія з пустелі Такла-Макан

Дослідникам допоміг самум – піщана буря, яка пронеслася над руїнами й відкрила велику фортецю, побудовану з цегли. Так була знайдена цитадель Лоуланя, квітучого колись оазису на Великому шовковому шляху, похованого під піском півтори тисячі років тому. Дослідження показали, що люди на цьому місці мешкали ще десять тисяч років тому, коли клімат був набагато сприятливішим, ніж нині. Але щодалі життя ставало важче – пустеля наступала. Хедін вважав пустелю Такла-Макан «найпідступнішою й найнебезпечнішою пустелею у світі». Ходили легенди про цілі каравани, що зникли в дрейфуючих піщаних дюнах заввишки 300 футів.

Але, за іронією долі, той клімат, що знищив людей та цілі міста, зберіг велику кількість пам’яток минулого. Пісок муміфікував тіла, поховані під ним. Речі, які опинилися під піском, – тканини, вироби з дерева, кошики, сплетені з гілля, також залишилися цілими. Одна з мумій жінки пролежала в піску 3800 років. На ній зберігся одяг та взуття з овечих шкур та капелюшок з вовни, прикрашений гусячим пір’ям. За свої гарні риси обличчя ця мумія дістала назву Вічна красуня Лоуланя. Дослідження виявило, що жінці було 40–45 років, але причини смерті з’ясувати не змогли.

Одяг ІХст. до н. е., знайдений під час розкопок у пустелі Такла-Макан

Під піском зберігаються навіть письмові документи, а це для істориків найважливіше. Багато документів було знайдено на початку ХХ століття британським дослідником Орелом Стейном. Послання та записи указів віком від 1500 до 1700 років, що збереглися на дерев’яних дощечках та аркушах паперу китайським та індуським письмом, зробили чутними голоси далекого минулого.

Ремісники Східного Чжоу досягли неймовірної майстерності в мистецтві прядіння та ткацтва. У1982 році археологи знайшли у похованні останки жінки, вік яких 2,6 тис. років, загорнуті у тринадцять шарів розкішної шовкової тканини та ковдри з різноманітними візерунками, перев’язані дев’ятьма шовковими стрічками. Тіло жінки було вдягнено в пальто з підкладкою, парчові штани, спідницю та дві сукні, обличчя було закрито шовковою хусткою, пальці та руки були перев’язані шовковими стрічками.

Англійський сходознавець Орел Стейн з 1899 по 1915 рік вів у Середній Азії розкопки в оазисах зруйнованих міст і прикордонних фортах у пошуках манускриптів. Стейн завзято працював під пекучим літнім сонцем і в люті морози,