Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

Я підходжу до дверей, стискаючи кулаки. Злість піднімається в мені, як некерована хвиля. Я різко тисну на дзвінок, стукаю по дверях. Один, два, три удари. Сильні, наполегливі, вони не терплять відмови. Не знаю, що саме мною рухало: сам факт того, що трапилося з Елайною або того, що мені все-таки повідомив лікар вже опісля.

Двері відчиняються майже миттєво, і переді мною з'являється Крістен, розплившись у своїй звичній самовдоволеній усмішці. 

— Ох, Блейк,— її голос капає отрутою. — А ти все ніяк не можеш викинути мене з голови.

Її очі блищать якоюсь темною іронією, але я вже не слухаю. Не вагаючись ні секунди, роблю крок уперед і різко хапаю її за горло. Мої пальці обвиваються навколо її шиї, і з хрипом вона відсахується назад, втрачаючи рівновагу. Наступної миті я притискаю її до стіни, змушуючи позадкувати. 

- Що ти зробила? - Виривається з мене, голос зривається на рик.

Крістен широко розплющує очі, з її горла виривається переляканий хрип. Обличчя її миттєво втрачає всяке вираження зловтіхи, натомість з'являється страх. Вона намагається вирватися, але я притискаю її сильніше, не даючи жодного шансу.

- Про що ти? — Крістен намагається видавити із себе невинне запитання, але її голос тремтить. 

Я стискаю її горло сильніше, мої пальці ковзають її шкірою. Я не звик повторювати двічі. Та й церемонитись я з нею не збираюся. 

— Крістен,— мій голос хрипить від гніву. — Я не повторюватиму.

Її подих збивається, але тут я помічаю, як на її обличчі знову розповзається злорадна посмішка.

— Ах, так ти про це... — вона скалиться, мов хижак, і її голос сочиться знущанням. — Твоя маленька Елайна вже тобі розповіла?

Я миттєво відпускаю її, наче мене обпекло. Усередині щось миттєво замерзає. Холод захоплює все, починаючи від серця і розтікаючись венами. Тому що Елайна нічого мені не сказала. Вона не сказала жодного слова про те, що сталося з нею. І це набагато гірше, ніж якби вона сказала.

— Про що вона мала мені розповісти? — мій голос став хрипким, ніби я сам не вірю в те, що питаю.

Крістен дивиться на мене з підробленим подивом і раптом знову розпливається в зловтішній усмішці.

— Ох... Отже, не розповіла,— вона повільно робить крок до мене, насолоджуючись кожною миттю цієї вистави. — Тоді, може, показала?

Я стою, не розуміючи, що вона має на увазі. Мій мозок відмовляється обробляти її слова. Я дивлюся на неї, ніби в ступорі, поки вона повільно підходить до столу і хапає свій телефон, граючи з ним, як з іграшкою.

— Чорт забирай, що ти задумала, Крістен? Негайно відповідай! — голос виривається з несподіваною силою, в ньому ковзає вразливість, яку я не хотів показувати. Але Крістен відчуває, що може контролювати ситуацію.

Вона дивиться на мене, ледве стримуючи сміх, і нарешті каже:

— Мила маленька Елайна... Вона мала бути шокована, побачивши тебе... зі мною.

Вона демонстративно крутить телефон у руках, ніби збираючись показати щось. Я завмер ще більше, мої нутрощі зводить холодом. Я ще не знаю, що вона задумала, але щось у мені вже все усвідомило.

- Що ти верзеш? - шепочу я.

Крістен посміхається ще ширше, її погляд сповнений зловтіхи.

— Як думаєш, її сильно вразило відео, де ми з тобою віддаємось коханню?

Мої м'язи стискаються від шоку. У голові все вибухає, перед очима морок. Я стою, не в змозі поворухнутися.

— Ти знімала? — мій голос сповнений жаху. — Ти знімала, коли я тебе...

Вона спокійно завершує мою думку, безпристрасно, з якоюсь крижаною точністю перебиваючи:

— Брав у всіх позах? Так, Блейк. Знімала.

Моя свідомість наче руйнується. Я не розумію, як вона дійшла до такого. У який момент ця жінка, яку я колись знав, стала такою... гнилою.

- Ти у своєму розумі? - Я зриваюся. - Вона вагітна! Їй не можна хвилюватись!

Слова вириваються раніше, ніж я встигаю усвідомити їх. Всередині мене спалахує суперечність - адже це я змушував Елайну хвилюватися. Своїм холодом, грубістю, відстороненістю. Наче переді мною опустилася пелена, і я почав розуміти, що це не норма.

Крістен робить ще один крок до мене, її погляд сяє.

— То вона вагітна? Так ще цікавіше,  — її очі блищать,  вона продовжує, насолоджуючись моментом: — Тоді все вийшло навіть краще, ніж я очікувала. Довіра - це дуже тендітна штука, Блейк. Втративши її одного разу, повернути вже майже неможливо. А обдурену жінку — ніколи.

Я стискаю зуби, щось рветься назовні, слова загрози вже готові вирватися, але я стримуюсь. 

— Досить ігор, Крістен,— кидаю я, відчуваючи, що ще трохи, і зірвусь. - Я не жартую.

Вона лише відмахується, наче від набридливої ​​мухи.

— Я надто добре тебе знаю, Блейк. Ти нічого мені не зробиш. Особливо мені.

Слова Крістен б'ють по нервах, як струм. Вона впевнена, що я все ще небайдужий до неї. І це її найжахливіша помилка.

Я дивлюся на неї, намагаючись не показати відчаю, що рветься назовні. Одна втіха - Сара не її дочка. Вона ніколи не дізнається, що таке гнилий корінь. Мати Сари була хорошою жінкою. А Крістен... Вона просто ілюзія, яку я давно розвіяв.

Я стискаю кулаки, але мовчу. Тиша на мить застигає в повітрі. Окидаю її лютим поглядом, сповненим презирства, різко розвертаюся і виходжу. Двері з гуркотом зачиняються.

Звук був такий гучний, що здавалося, його луна завібрувала у стінах.