Читати книгу - "Вода, павутина"

Сніданок подали у найбільшому і найпрекраснішому залі. Усі були одягнені в найрозкішніші сукні, які, щоправда, всім уже були затісні, але ніхто з них не помічав, що й самі вони виглядають, як добре підрослі пампухи, бо були схвильовані, адже спробують небачену солоднечу. Прибув і сам король, одягнений у найкращий ранішній золотий туалет, і коли він плеснув у долоні, помічники-пекарі на таці величиною з ліжко внесли величезного торта, усього прикрашеного цукровими нитями, тонкими, як павутина, на яких виблискував цукор-пудра.

Почулися зачудовані вигуки, заплескали ручками і королі, і королеви, і королевичі, і королівни, і графи, і графині.

Узяв король королівського ножа і надрізав торта, спершу наклав собі, а тоді й гостям розділив по шматку. Задзеленчали виделки, і всі надкусили свої шматки. І череватий король, і гості почали жадібно жувати.

Раптом замість захоплення почулися вигуки болю:

— Ой, мій зуб! Ой-ой!

— Ой, мій язик! Ой-ой!

Якби король не був таким жадібним, він би обов'язково почув, як щось хрускало і ламалося, коли він різав торта. Але він нічого не відчув, доки йому не повипадали зуби.

На жаль, мстивий коваль насипав у ковпаки подрібненого скла, об яке поламалися зуби поважних вельмож.

Страшна звістка дійшла до пекаря до того, як король послав по нього, щоб його, звісно ж, стратити, і пекар щодуху помчав до коваля, щоб його, звичайно ж, убити. Він здогадався, що той підсипав йому чогось у форми, чогось, об що гості, придворні і сам король поламали зуби.

Але не знайшов там нікого. Нікого, геть нікого, крім одного блискучого сталевого павука, який у порожній закопченій кузні причаївся в куті і плів свою павутину. Був зайнятий своєю роботою і не спинився навіть для того, щоб поглянути на розлюченого пекаря. Пекар пустив сльозу і накивав п'ятами. Дуже злякався сталевого павука і його страшної павутини.

Товстого короля покинули всі гості і так його осоромили на всі часи. І це ті самі гості, які полікували зуби і пізніше розповідали, що ніколи не були при цьому дворі і не куштували ані крихти з тих розкішних тортів.

Кажуть, що пекар і досі блукає світом і пропонує свої пекарські послуги, кажуть, що в цьому палаці досі пахне пирогами і чути, як хтось ночами стогне через поламані зуби. І ще кажуть, що сталевий павук старанно плете свою павутину.

Лише ти і я, і той працьовитий павук знаємо, на чому їх король поламав.

* * *

Добре, не можу сказати, що не слухав, але щоб отримати сильну енергію від казки про пекаря і сталевого павука — це ні. Не отримав. Я не голодний, мені не хочеться тортів, і я не надто щасливий від того, що вона мені читала саме цю казку, але… хай там.

Зізнаюся, доки я був малим, казки мені не були аж такими остогиділими, але для чого всім навколо говорити: «Він любив ту і ту байку». Яка вона язиката, це ненормально, яка вона язиката. Коли буду готовий, скажу їй, хай зіб'ється з того. Це мені дуже заважає, мені соромно, і я боюся, що хтось почує, що вона читає мені казки, і розкаже всім в школі, і тоді мені капець. Ковачич мене знищить. А може, мені насправді не перешкоджає те, що вона читає, просто я хотів би, щоб вона про це нікому не говорила? Чесно кажучи, не так і зле, що вона читає, бо коли читає, тоді не плаче, і тому я ліпше почуваюся. Через ті казочки почуваюся якось так ніби ще й не пішов до школи, типу ще в садок ходжу. Трохи по-дурному, але непогано. Приємно, як тоді, коли я був малим. Мама читає казку, а я насправді не впевнений, читає вона мені чи собі. Мені здається, що їй казки подобаються більше, ніж мені. Як і море. Типу Давидові дуже подобається на морі, але це неправда, це їй подобається. Вона така. Так само й казки. Пригадую, що мені й раніше здавалося, що вона завжди самій собі читає ті байочки. Ну дуже їх любить. І завжди в хаті був спокій, доки вона читала. Доки читаються казки, ніхто не свариться. Так вона і зараз читає, а слухаємо казку і вона, і я, але я менше, бо трохи нюхаю її. Маму, не казку. Мама має свій запах між плечем і вухом, де вона завжди трохи набризкана парфумами. Від початку, тобто відколи я тут, я ще трохи відчував той запах, але зараз вже ні. Не так добре. Очевидно, минуло принаймні два дні, відколи я тут. Без сумніву, вона дуже переживає, якщо забула напахнитися. Які дурниці. Не треба так перейматися. Принаймні не так сильно. Мені добре.