Читати книгу - "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності"

Гетьманство Виговського відкрило нову сторінку в історії козацької України — сторінку, позначену внутрішніми чварами та братовбивчою війною. Оскільки сил самих козаків було недостатньо, щоб захистити Гетьманщину, кожен, хто обіймав посаду гетьмана, був змушений підтримувати єдність у козацьких лавах, одночасно маневруючи між провідними державами регіону. Мало хто міг упоратися з таким завданням. Хмельницькому вдавалося тримати козацьку старшину в шорах, застосовуючи такі дисциплінарні заходи, як приковування порушників ланцюгами до гармати, як він зробив з підбурювачем погромів 1648 року, полковником Максимом Кривоносом, або навіть страчуючи козацьких заколотників. Виговському не вдалося зберегти єдність у козацьких лавах. Це завдання знову дісталося синові Хмельницького Юрію, якого переобрали гетьманом після скинення Виговського. Династія повернулася, та шлях до вирішення українських проблем від цього не став ближчим.

Юрій Хмельницький прийшов до влади восени 1659 року за підтримки козацьких старшин, які вважали, що можуть досягти угоди з царем на умовах не гірших, ніж це вдалося старому Хмельницькому. Вони прорахувалися. Коли Юрій Хмельницький та його прибічники почали переговори з московитами, то самі загнали себе в пастку. Нова козацька рада, скликана за ініціативою московського воєводи й оточена 40-тисячним московським військом, затвердила обрання Хмельницького, але на умовах, що зменшували права та привілеї, надані його батькові. Відтепер на вибори гетьмана потрібен був спеціальний дозвіл царя, і гетьман не мав права проводити власну зовнішню політику або призначати полковників без згоди Москви. Московські гарнізони мали розміщуватися в усіх великих містах Гетьманщини.

Перехід Виговського на бік поляків призвів не до нових поступок з боку Москви, як на це сподівалися його опоненти, а до скорочення колишніх прав Гетьманщини. Царські урядовці хотіли, щоб їхні піддані зрозуміли, що вони не потерплять порушень союзу з Московією за жодних обставин. У січні 1660 року московські воєводи надіслали Хмельницькому повідомлення, що доводило цю тезу. До родового маєтку молодого гетьмана в Суботові був доправлений труп Данила Виговського, брата колишнього гетьмана та двоюрідного брата Юрія Хмельницького, яким потрапив до рук московитів під час невдалої атаки на московський гарнізон у Києві. Викрадачі Данила закатували його до смерті. Те, що гетьман побачив у труні, змусило його розплакатися. «Усе його тіло було розірване на шматки батогами, очі виколоті, очні впадини залиті сріблом, вуха вивернуті навиворіт свердлом і залиті сріблом, — повідомляв польський дипломат, який перебував там у той час. — Його пальці були порізані. Ноги були розрізані вздовж жил. Одне слово, це була нечувана дикість».

Якщо цар і його урядовці хотіли залякати молодого гетьмана та його оточення, то вони не досягли своєї мети. За даними того ж джерела, прибуття замордованого тіла козака не лише змусило Хмельницького розплакатися, а й викликало обурення у його дворі. Молода вдова Данила Виговського прокляла вбивць свого чоловіка. Відплата настала пізніше, того ж року. Восени 1660 року під час битви між московським військом та польськими загонами, яких підтримували татари, молодий Хмельницький та його військо перейшли на інший бік, присягнувши на вірність польському королю. Московське військо було розгромлено, а його командувач провів 20 років у кримському полоні.

Хоча ця польська перемога й потішила козаків, вона жодним чином не зміцнила Гетьманщини. Козаки повернулися під юрисдикцію короля на умовах навіть менш сприятливих, ніж ті, що пропонувалися за версією Гадяцької угоди, затвердженої польським сеймом. З нового договору навіть викреслили саму назву князівства Руського, таку важливу для козацьких авторів Гадяцької унії. Щоразу, як козаки переходили на інший бік у московсько-польській війні за контроль над Україною, вони втрачали нові й нові частини свого суверенітету. Тиск, що чинився на козацьку державу з боку її набагато потужніших супротивників — Московського царства та Польського королівства, незабаром став занадто сильним для Гетьманщини й розколов її на дві частини вздовж Дніпра.

1660 року, коли Хмельницький розташував свою штаб-квартиру на правому березі Дніпра, лівобережні полки за підтримки Московії обрали власного гетьмана. Хмельницький організував низку походів, щоб упокорити бунтівні полки, однак не зміг досягти своєї мети. Цей регіон був розташований близько від московського кордону, і царські воєводи зміцнювали тут свою владу. На початку 1663 року 22-річний гетьман у повному розпачі подав у відставку та пішов до монастиря. Це стало офіційним кінцем об’єднаної Гетьманщини. Того ж року правобережне козацтво обрало гетьмана, підпорядкованого Польщі, у той час як лівобережні козаки обрали гетьмана, який визнав верховну владу Московії.

1667 року московські та польські дипломати підписали Андрусівське перемир’я, що розділило козацьку Україну: Лівобережжя відійшло до Москви, а Правобережжя — до Польщі.

Стара Гетьманщина не здалася без бою. Полковник Петро Дорошенко, нащадок одного з найвідоміших козацьких родів, повів на битву тих, хто виступив проти поділу держави, яку вони вважали своєю справжньою вітчизною. Прадід Дорошенка був гетьманом у 1620-ті роки, його батько служив полковником за часів Богдана Хмельницького. Уродженець Чигирина, Петро почав свою службу при дворі гетьмана. Обійнявши посаду полковника, він узяв участь у низці дипломатичних місій, у тому числі в переговорах зі шведами, поляками й московитами. Він навіть очолив одне з козацьких посольств до Москви. Прихильник Юрія Хмельницького, він опинився на Правобережжі, і 1665 року місцеві козаки обрали його гетьманом.

Новина про майбутній поділ козацької України шокувала козацьку еліту, і Дорошенко переміг на виборах під гаслом нового повстання проти поляків і об’єднання України по обидва боки Дніпра. Як колись Богдан Хмельницький, Дорошенко розраховував на підтримку кримських татар. Разом вони атакували польські війська восени 1667 року, змусивши короля дарувати автономію Правобережній Україні. Потім Дорошенко переправився через Дніпро та взяв під контроль Лівобережжя, де вже спалахнуло повстання проти Москви. Невдоволення народу було викликане діями царських урядовців, які намагалися провести перепис населення з метою оподаткування. Новина про поділ України за Андрусівською угодою перетворила це невдоволення на відкрите повстання.

Уже будучи гетьманом Правобережної України, Дорошенко був обраний гетьманом і на лівому березі. Козацька Гетьманщина знову стала єдиною. Але ця єдність тривала недовго. Невдовзі Дорошенку довелося залишити Лівобережжя, щоб боротися з польським наступом та новим гетьманом, якого підтримували поляки. Тим часом московські війська окупували лівий берег. Тепер єдиною надією Дорошенка стали турки. У липні 1669 року султан Мехмед IV надіслав йому нові посадові знаки, у тому числі