Читати книгу - "Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж"

Упевнена, що багатьом з вас, мої любі читачі, відомий вислів про зруйновану четверту стіну. Так-так, той самий, котрий кінематограф запозичив у театралів. Як на мене, гарний прийом, коли все в міру і, разом із тим, дотепно. І я, не вигадавши нічого кращого, теж вирішила безсоромно ним скористатись. Проте, у мене є виправдання, і зараз я розповім, для чого вдалась до подібного маневру.

Скажіть, будь ласка, кого з вас дратує, коли у пікових кульмінаційних сценах головний злодій зізнається у причинах своїх непривабливих вчинків, у тому, що ним керує, і як він до цього життя докотився? Зазвичай, подібні монологи сповнені або сльозливого егоїстичного жалю до себе або відвертого самолюбування від власної крутості, і просто відволікають від основного дійства та вбивають увесь екшн.

Ще й нинішній тренд на «відбілювання репутації» закоренілих злодіїв із пошуком психологічних підтекстів, дитячих травм, аб’юза і тому подібного, щоб викликати жалість та співчуття до антагоніста – словом усе зводиться до фрази: «Не ми такі – життя таке», а, як висновок, того, хто протягом усього часу псував життя головним героям, необхідно зрозуміти та пробачити. А ще, бажано живим та неушкодженим відпустити його на усі чотири боки, і щиро сподіватись, що більше до скоєння злодіянь він не повернеться.

Подібні тренди погано впливають на світосприйняття та викривляють істину, бо в більшості своєму зло є просто злом без усіляких прикрашень і намагань «зрозуміти» чи «виправдати». Кому, як не нам, українцям, це відомо.

Отже, до чого цей авторський ліричний відступ з літературним руйнуванням четвертої стіни? Відповідь проста – пригоди Потраплянки добігають кінця, а нам відомо лише те, до чого прагне злодій. А що стосовно його особистості, тим самих мотивів, пояснюваннями котрих так не хочеться зіпсувати кульмінацію? Ми ж не можемо обійти його історію, чи не так? Звісно, можна було не так пафосно перейти до викладання його життєпису, просто приділивши главу у звичному, стандартному форматі, але….по-перше, я художник - я так бачу, і, по друге, чому не скористатись нагодою та не потеревенити із приємними людьми))) До речі, ви вже здогадались, хто краде магію? Тоді напишіть в коментарях, а ми починаємо історію.

То ж, за часів давніх богів, воєвод та царів (вітаю, любий читачу, Вам точно більше тридцяти, якщо Ви пригадали, який серіал починався з таких слів) на землях Тревонії жив амбітний молодий чаклун. У ту пору, далеку від перебігу основних подій, маг, справжнє ім’я котрого зараз не грає суттєвої ролі, бо у сучасності він відомий під іншим, був учнем Рікарда Троя – особистого чаклуна Його Величності короля Тревонії Карла І. Наставник молодого мага, примітив юнака серед безлічі інших таких же юних та завзятих чаклунів, що навчались у Гільдії «Рози та Меча». Наш майбутній злодій був гордовитий, не товариський, закритий, честолюбний, часом зверхній з оточуючими, проте спраглий до нових знань, і, що найважливіше, мав хист до рідкої портальної магії. Саме за ці рідкісні вміння, і деякі окремі якості, а не за усі риси характеру загалом, Рікард Трой виокремлював його між інших, не менш талановитих адептів Гільдії.

Особистий чаклун Карла І швидко зрозумів, який знайшов скарб в особі молодого адепта з видатними магічними здібностями, тому всіляко сприяв його розвитку. Крім того, портальні переміщення були не розповсюджені, а тому, приносили чималий прибуток та авторитет Тревонійським магам ну і країні в цілому. За протекцією Рікарда, наш майбутній антагоніст був представлений місцевій еліті, та перебрався до башти поблизу королівського палаца, де разом із наставником пізнавав і розвивав магічну науку, а саме – стійкі портальні переміщення.

Що можна сказати про ті часи? То був час розквіту Гільдій, що несли магічну просвіту в маси. І як би багато не було талановитих чаклунів, здатністю викривляти простір володіли лише одиниці, а наш адепт був найкращій і знав про це. Та не дивлячись на видатні магічні здібності і звання учня Рікарда Троя, він не мав благородного походження, отже, не був рівнею вельможам. А знатності він прагнув, і усього себе присвятив тому, щоб за допомогою магічних вмінь набути жаданого статусу.

З плином часу та завдяки наполегливості чаклун опанував магію простору та замахнувся на більш масштабний проєкт – пронизання матерії цього світу. Натхненний своєю ідеєю та очікуваними зисками, він поділився планом зі своїм наставником. Рікард вислухав свого учня, але висміяв можливість портальних переміщень між світами і категорично відмовив у допомозі. Тоді він зрозумів, що переріс свого наставника.

Вдавши, що змирився і не шукатиме способів міжсвітового переміщення, чаклун продовжив таємно вивчати трактати з тематикою подібного спрямування, а вночі, взявши за основу знання про усвідомленні сновидіння та просторову магію, практикувався у сонних перенесеннях. І під час одного з численних практикумів, чаклун побачив ЇЇ.

Це була найкрасивіша дівчина, котру він коли-небудь зустрічав. Тендітна, струнка, з білявим волоссям, блакитними очима та ідеальною порцеляновою шкірою. Маг щоночі переносився до неї і просто дивився, як вона спить. Молодий чаклун закохався до нестями. Світ, в якому він жив, наче перестав для нього існувати, а знатні жінки, котрі мали слабкість до його гарного обличчя і статури, зовсім не цікавили. Від неможливості бути разом з коханою, чаклун марнів, а його і без того неідеальний характер набув нових непривабливих рис – сварливості та різкості у висловлюваннях.

Рікард помітив зміни, проте не вдавався у подробиці, і лише більше загрузив свого учня роботою у вежі.

Вдень чаклун займався гризінням граніту магічної науки, а вночі на крилах палкого кохання летів до своєї єдиної любові. А одної ночі сталось те, чого маг так нестримно жадав – дівчина заговорила з ним. Вона сказала, що вже давно помітила, що їй часто сниться невідомий молодий чоловік, і сьогодні вона наважилась заговорити з ним, хоч дуже дивно спілкуватись уві сні з незнайомцем. І вони почали говорити. За розмовою з Діаною, а саме так звали дівчину, ніч промайнула, наче помах крила, і наступної ночі маг знову прийшов до неї. Багато ночей пройшли у розмовах, поки він наважився зізнатись їй, що приходить з іншого світу. Як не дивно, Діана сприйняла цю звістку нормально, розпитувала чаклуна про Тревонію, і якось зізналась, що хоче там побувати. Тоді маг вирішив перенести дівчину до свого світу.