Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Депеш Мод. Ще одна розмова 📚 - Українською

Читати книгу - "Депеш Мод. Ще одна розмова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Депеш Мод. Ще одна розмова" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 54
Перейти на сторінку:
диску, який одразу став платиновим. Але про ці та інші приємні речі після невеличкої музичної паузи. (Ведучий робить паузу.) Музика і слова степана галябарди. “Моя мама”. Виконує автор».

Степан галябарда важко торкається своїми волохатими пальчиками клавіатури, я шкірою відчуваю це його ворушіння товстими, волохатими, червоними відростками, робить програш на своїй пластмасовій «йоніці» і починає співати. «Я спитався у вітра, коло брами,– співає він,– чи не бачив ти, та-ра-рам, моєї мами. Ти сходи, щось там та-ра-ра-рам за тую браму, там я бачив, та-ра-ра-рам, твою маму». «Твою маму, твою маму»,– похмуро вступає хор.

– Це що— хор?– питаюсь я, повернувшись.

– Хор,– невпевнено відповідає Вася.

– Да? А я думав, що степан галябарда сам співає.

– Це хор.

– Що хор?

– Степан галябарда— це хор,– каже Вася.

– Як це?

– Так. Ось послухай.

«Твою маму, твою маму»,– печально підтакує степан галябарда з космічних глибин.

– Ти знаєш,– кажу я,– якщо це й хор, то якийсь недобрий хор. Якийсь злий хор. Чуєш, як вони про маму?

«Твою маму»,– ще раз погрозливо озивається степан галябарда.

– Мені здається,– каже Вася,– вони нас підслуховують.

– Ага, схоже, вони насторожились, чуєш— замовкли?

– Вони нас пасуть.

– Навряд. Для чого це їм?

– Не знаю. Може, вони з міліції.

– Да, якісь вони недобрі.

– Я кажу тобі,– упевненіше говорить Вася,– мінтура, сто пудів мінтура. Чуєш— замовкли, суки.

– Почекай,– кажу я,– не заводься. Яка ж це мінтура? Мінтура не співає.

– Ага, не співає. Співає. Ти дивився коли-небудь новини?

– Що?

– Новини.

– А. Ні, не дивився.

– А я,– каже Вася,– дивився. Там показували монгольських міліціонерів. У них був день незалежності, і вони співали.

– Що— усі?

– Ну, ні, не всі. Хор. Ось так само, як тут,– показує Вася на прикольну радіолу.– Стояли, тварі, й співали.

– Ну, і що?

– Ну, і тут те саме. Це мінтура, повір мені.

– Та ладно.

– Я тобі кажу.

«Хррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррр».

– Чуєш?– шепоче Вася.– Мусарня.

Я уявляю собі, як по той бік радіопростору, десь у Монголії, стоїть хор міліціонерів на конях, стискаючи в руках нагаї, і тривожно вслухається в ефір, намагаючись упіймати наш шепіт. Я аж берусь холодним потом. «О-о-о»,– думаю.

– Почекай,– кажу,– але ж ведучий сказав, що це степан галябарда.

– А ти знаєш,– питається Вася,– що це значить?

– Що значить?

– Ну, оце-о «галябарда»– що значить?

– Ну, і що?

– Це й означає— мінтура.

– Та йди ти.

– Я тобі кажу. Це мінтура. Це хор монгольських міліціонерів.

– Степан галябарда— це хор монгольських міліціонерів?

– Так.

– Степан галябарда?

– Сто пудів.

– Ну, добре,– кажу я.– Я можу погодитись із тим, що їх там справді багато, навіть із тим, що вони з міліції.

– Із монгольської міліції,– уточнює Вася.

– Добре— із монгольської міліції. Але чому вони називаються «степан галябарда»?

– Так це ж по-монгольському й означає— «Хор монгольських міліціонерів»!

– «Степан галябарда»– це «хор монгольських міліціонерів»?

– Так. По-монгольському.

– Значить, «степан галябарда»– це множина?

– Так. Це множина,– упевнено каже Вася.

– Ой, бля.

«Двадцять друга година двадцять хвилин. В ефірі— “Музична толока”!– радісно вривається в кімнату голос ведучого.– Продовжуємо нашу розповідь про творчість легендарного ірландського народного колективу “Депеш Мод”. Як говорять в народі— біда йде, за собою другу веде. Восени 1970 року, холодного вересневого вечора, батько Дейва— вирлоокий Бен— після довгої тяжкої агонії, пов’язаної з тяжкими тілесними болями та моральними переживаннями, благополучно помер, залишивши сиротами дружину-покритку й малого хворобливого Дейва. Помираючи, старий моряк сказав синові: “Усе своє життя я віддав боротьбі за незалежність Ірландії, не забувай про це, Дейве. Гордо неси крізь усе життя ім’я ірландця, не давай цим сукам, цим факін-католикам узяти тебе за геніталії, пам’ятай, бляха-муха, що ти із гордого роду Ганів, а Гани, блядь,– додав він кріпке моряцьке словечко,– ніколи не прогиналися під цими факін-католиками, зрозумів, ти, виродку малолітній?”– сказав він, із тим і помер. Малому Дейвові дісталися від нього у спадок лише жетон на риболовецького човна та стара губна гармоніка. Жетона малий Дейв одразу ж загубив, гармоніку, у принципі, теж, що не завадило йому, однак, стати в майбутньому зіркою шоу-бізнесу.

Початок музичної кар’єри Дейва біографи пов’язують із тими сімейними негараздами, що виникли в дружній родині Ганів по смерті батька. Дейвова мама, не маючи в собі сил для опору та подальшої боротьби, стає на шлях колаборанства, прямо-таки у своїй конторі віддаючись офіцерам великобританських військово-морських сил.

Малий Дейв боляче переживає моральне падіння близької йому людини… ну, себто я так розумію— мами,– додає від себе ведучий.– Тоді ж він уперше знайомиться із наркокультурою, і це— за словами співака— стає одним із найбільш приємних відкриттів у його житті… Ні,– раптом поправляється ведучий,– мабуть, усе-таки не наркокультурою. Просто— культурою. А, мать його так,– урешті обламується він правити своїх колег із лондонської редакції і далі вже читає з аркуша, що там є.– Саме в цей момент свого життя і в такому стані молодий Дейв Гай починає займатися музикою. Спочатку він її слухає, але згодом цього йому стає недостатньо, й Дейв вирішує створити власний музичний колектив, аби через музику висловити свої почуття, які вони в нього там були. Холодного осіннього вечора 1980 року в одному з портових ольстерських борделів Дейв зустрічає симпатичну білявку, яку звали Гор. Гор,– перечитує ведучий,– ну да: яку звали Мартін Гор…»

– Во його пре,– говорить Вася.

– Тихо,– кажу— а то зараз знову почнеться.

«У житті юного Дейва з’являється перше серйозне захоплення. Разом із симпатичною білявкою Мартін Гор вони збирають перший склад “Депеш Мод”. Обов’язки в колективі розподіляються порівну— Дейв співає ірландських пісень, грає на кількох музичних інструментах, а його симпатична білявка танцює на сцені й займається фінансовим боком справи. Незабаром у них народилася дитина».

– У кого народилася дитина?– питає Вася.

– У «Депеш Мод».

– Да?– Вася дивується.– Цікаво, від кого.

– Від степана галябарди,– кажу.

«Себто ні, не дитина,– знову поправляється ведучий,– дітище, у них з’являється перше дітище— альбом “Говори та записуй”, який одразу ж стає платиновим.

А зараз,– він важко переводить подих, схоже, остаточно заплутавшись у сценарії,– ми ще раз зробимо музичну паузу й послухаємо наступну музичну композицію. “Мамині очі”. Співає степан галябарда».

«Мамині сині очі,–

1 ... 36 37 38 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Депеш Мод. Ще одна розмова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Депеш Мод. Ще одна розмова"