Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » З Елеанор Оліфант усе гаразд 📚 - Українською

Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

280
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "З Елеанор Оліфант усе гаразд" автора Гейл Ханімен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «З Елеанор Оліфант усе гаразд» була написана автором - Гейл Ханімен, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "З Елеанор Оліфант усе гаразд" в соціальних мережах: 

Елеанор не така, як усі. Одиначка, що весь час проводить на роботі, не має хлопця, друзів, не робить манікюр та не взуває високих підборів. А ще ці дивні шрами на обличчі, про походження яких дівчина нікому не розповідає… Однак її звичне життя порушується, коли в ньому з’являється Реймонд — дивакуватий айтішник, чимось схожий на саму Елеанор. Якось, ідучи з роботи, Елеанор і Реймонд рятують літнього чоловіка від нещасного випадку. Між ними трьома виникає міцний зв’язок, адже доля звела їх не просто так…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

Ґейл Ханімен

З Елеанор Оліфант усе гаразд

Присвячую своїй сім’ї

Хороші дні

1

Коли люди — таксисти й перукарки — запитують, чим я займаюся, я завжди кажу, що працюю в офісі. Однак за дев’ять з лишком років ще ніхто не поцікавився, у якому саме офісі я працюю або чим там займаюся. І я ніяк не можу збагнути, чи це тому, що я цілком відповідаю їхньому уявленню про те, який вигляд має офісний працівник, чи тому, що, чуючи щось на зразок «працюю в офісі», вони автоматично уявляють, як жінка копіює документи на ксероксі, а чоловік набирає щось на клавіатурі. Я зовсім не скаржуся. Навпаки, я задоволена, що мені не потрібно займатися дивовижно заплутаними рахунками, які їм належать. На початку своєї кар’єри, щоразу, як хтось цікавився тим, де я працюю, я відповідала, що компанія займається графічним дизайном, але після цього люди завжди починали думати, що я творча особистість. З часом мені стало нудно бачити їхні спантеличені обличчя, коли я пояснювала, що працюю в бухгалтерії і що ніколи не користувалася добре загостреними олівцями та крутим програмним забезпеченням.

Зараз мені майже тридцять, а я почала там працювати, відколи мені виповнився двадцять один рік. Боб, власник компанії, взяв мене на роботу невдовзі після відкриття офісу. Мені здається, він зробив це з жалю. Я здобула ступінь з класичної літератури й не мала жодного професійного досвіду, до того ж я приперлася на співбесіду з синцем під оком, кількома вибитими зубами і зламаною рукою. Мабуть, уже тоді він відчув, що я ніколи не буду прагнути отримати чогось більшого за погано оплачувану офісну роботу, що я буду задоволена тим, що мене візьмуть у компанію, і позбавлю його клопоту шукати собі заміну в майбутньому. Можливо, він також був упевненим у тому, що мені не знадобиться відпустка для медового місяця чи для догляду за дитиною. Я не знаю напевно.

В офісі існує чітко визначена дворівнева система: працівників творчих позицій сприймають як кінозірок, решта — це лише допоміжний персонал для них. Поглянувши на нас, можна безпомилково визначити, до якої категорії ми належимо. Чесно кажучи, частково це пов’язано з нашою зарплатнею. Персонал бухгалтерії отримує мізерну зарплатню, тому ми не можемо дозволити собі робити модні зачіски чи носити дорогі окуляри. Одяг, музика, гаджети — хоча дизайнерів і вважають вільнодумцями з унікальними ідеями, насправді вони дотримуються чітко визначеної одноманітності. Графічний дизайн мене не цікавить. Я спеціаліст із фінансів. Насправді я могла б виписувати рахунки будь на що: озброєння, рогіпнол,[1] кокоси.

Я приходжу в офіс о 8:30 з понеділка по п’ятницю і маю годину перерви на обід. Раніше я приносила сендвічі з собою, але вдома продукти часто псувалися до того, як я встигала їх використати, тому зараз я купую собі щось у кав’ярні дорогою на роботу. А в п’ятницю я завжди заходжу в «Маркс енд Спенсер» — чудове завершення робочого тижня. Тож я їм сендвіч у кімнаті для персоналу і читаю газету від початку й до кінця, після цього розв’язую кросворди. Я читаю «Дейлі Телеграф» не тому, що мені особливо подобається ця газета, а тому, що в ній найкращі кросворди. Я ні з ким не розмовляю — поки я їм свій обід, читаю газету й закінчую розв’язувати обидва кросворди, моя перерва майже завершується. Я повертаюся за свій робочий стіл і працюю до 17:30. Ще півгодини я витрачаю на дорогу додому.

Я готую вечерю і сідаю їсти, слухаючи передачу про лучників. Зазвичай я роблю пасту з соусом песто і салатом — одна каструля, одна порція. Моє дитинство було сповнене кулінарних суперечностей: упродовж багатьох років на обід я їла виловлені вручну морські гребінці разом із приготованою на парі тріскою. А після численних розмов про політику і релігію за обіднім столом я зрозуміла, що зовсім не цікавлюся їжею. Я надаю перевагу недорогим і простим продуктам, які не потрібно довго готувати, але які разом з тим мають достатню кількість поживних речовин для того, щоб залишатися живим.

Отже, я приходжу додому, приймаю душ і читаю якусь книжку або дивлюся телевізор, якщо показують щось рекомендоване газетою «Телеграф». А в середу ввечері по п’ятнадцять хвилин я часто (що ж, завжди) розмовляю з матусею. У ліжко я лягаю близько десятої вечора, півгодини читаю, а потім вимикаю світло. Зазвичай у мене немає проблем зі сном.

У п’ятницю після роботи я не сідаю на автобус додому, а йду до «Теско» за рогом бізнес-центру і купую піцу «Маргарита», трохи вина к’янті та дві великі пляшки горілки «Глен’с». Удома я з’їдаю піцу та п’ю вино. Після цього трохи горілки. У п’ятницю я не напиваюся, лише кілька великих ковтків. Зазвичай я прокидаюся на дивані десь о третій ночі і після цього шкандибаю до ліжка. Решту горілки я випиваю на вихідних, розтягуючи дві пляшки на два дні, у цей час я ані п’яна, ані твереза. Тому в понеділок мені зазвичай потрібно багато часу, щоб отямитися.

Мій телефон дзвонить зрідка, а коли це трапляється, я завжди підстрибую. У таких випадках мене, як правило, запитують, чи я, бува, не можу провести страхування платоспроможності не зовсім законним шляхом. Я шепочу їм: «Я знаю, де ви живете» — і дуже, дуже обережно кладу слухавку. За цей рік у мою квартиру ніхто не заходив, окрім спеціалістів з обслуговування. Я нікого добровільно не запрошувала переступити мій поріг, якщо, звісно, це не працівник, який знімає покази лічильника. Гадаєте, це неможливо, чи не так? Але це правда. Я ж існую, хіба ні? Часто здається, що мене тут немає, що я лише витвір власної уяви. Бувають дні, коли я відчуваю настільки легкий зв’язок з землею, що мені здається, ніби нитки, котрі непомітно прив’язують мене до планети, схожі на осінню павутину, на тонкі нитки карамелі, які може розірвати сильний порив вітру, а тоді я злечу і полечу за вітром, ніби насінина кульбабки.

Ці нитки злегка натягуються з понеділка по п’ятницю. Люди телефонують в офіс обговорити кредитні лінії, надсилають мені електронні повідомлення про договори та розрахунки. Мої колеги — Джейні, Лоретта, Бернадетта і Біллі

1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З Елеанор Оліфант усе гаразд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З Елеанор Оліфант усе гаразд"