Читати книгу - "Пастка-22"

Коли він замовк, запала бездонна тиша. Впала ніч. З’явилося відчуття безмежної самотності.

— Увімкніть світло, — запропонував Данбар.

— Світла немає. Ліньки запускати генератор. Колись я ловив кайф від того, що рятував людські життя. А тепер думаю, який до біса в цьому сенс, коли всі й так помруть.

— О, в тому є сенс, не переживайте, — запевнив його Данбар.

— Справді? Який сенс?

— Сенс у тому, щоб не дати їм померти якомога довше.

— Ну та, але який все-таки сенс, якщо всі рано чи пізно повмирають?

— Штука в тому, щоб не думати про це.

— Забудьте про хитрість. Який в дідька сенс?

Данбар замислився на кілька хвилин.

— А хто його в дідька знає?

Данбар не знав. Болонья мала б викликати в Данбара захват, бо хвилини чекання повзли, а години тягнулись, мов століття. Натомість він мучився передчуттям, що його вб’ють.

— Вам справді ще потрібен кодеїн? — запитав доктор Стабз.

— Ця для мого друга Йосаріана. Він упевнений, що його вб’ють.

— Йосаріан? Хто в дідька цей Йосаріан? І що це за ім’я таке — Йосаріан? Це не той, що якось напився і затіяв у клубі офіцерів бійку з підполковником Корном?

— Саме він. Він ассирієць.

— Цей божевільний сучий син.

— Він не божевільний, — заперечив Данбар. — Він присягається, що не полетить у Болонью.

— Саме це я і маю на увазі, — відповів доктор Стабз. — Цей псих, можливо, остання нормальна людина.

Розділ 11

Капітан Блек

Першим про це довідався капрал Колодни, отримавши телефонограму зі штабу, і новина настільки його приголомшила, що він навшпиньках попрямував через весь намет розвідвідділу до капітана Блека, що дрімав у кріслі, виклавши на стіл свої кощаві гомілки, і переляканим шепотом переказав йому почуте.

Капітан Блек умить пожвавішав.

— Болонья? — радісно вигукнув він. — Ах, чорт забирай! — Він голосно розреготався. — Болонья, га? — Він знову засміявся і захитав головою з приємного подиву. — Ти ба! Ото уявляю собі фізіономії цих вилупків, коли вони дізнаються, що летять на Болонью. Ха-ха-ха!

Капітан Блек уперше посміявся від душі, відколи майор Майор перехитрив його і вибився в командири ескадрильї; він підвівся, стримуючи збудження, і розташувався за перегородкою, щоби сповна натішитися своєю радістю, коли бомбардири прийдуть по свої комплекти карт.

— Ось так, вилупки, на Болонью, — усе повторював він бомбардирам, які з недовірою перепитували, чи вони дійсно летять на Болонью. — Ха! Ха! Ха! Виїдайте собі печінки, вилупки. Цього разу ви справді попалися.

Капітан Блек вийшов за останнім бомбардиром з намету, аби насолодитись видовищем, як сприйняли цю звістку решта офіцерів та рядових, які збиралися зі своїми шоломами, парашутами і бронежилетами біля чотирьох вантажівок, що чекали в центрі ескадрильї. Це був високий, вузькоплечий, понурий чоловік, який рухався з млявістю краба. Він голив своє загострене бліде обличчя раз на три-чотири дні, і тому здавалося, що він постійно відрощує над тонкою верхньою губою рудуваті вуса. Побачене на вулиці його не розчарувало. Лиця в усіх почорніли й заціпеніли від переляку, і капітан Блек смачно позіхав, витирав рештки сонливості з очей і злорадно реготав, знов і знов нагадуючи котромусь про печінки.

Болонья стала в житті капітана Блека найвидатнішою подією від того дня, коли майор Дулут загинув над Перуджею і на його місце мало не призначили капітана Блека. На радіограму про смерть майора Дулута капітан Блек відгукнувся хвилею радості. Хоча раніше капітан Блек про посаду командира ескадрильї і не думав, цієї миті він зрозумів, що було б логічно, якби саме його зробили наступником майора Дулута. Найперше, він був офіцером розвідки, тобто більше поінформованим за інших офіцерів ескадрильї. Щоправда, на відміну від майора Дулута та всіх інших командирів ескадрилій, він не літав на бойові завдання, але це був ще один переконливий аргумент на його користь, адже його життю ніщо не загрожувало і він зміг би обіймати цю посаду доти, доки потребуватиме його країна. Чим довше капітан Блек думав про це призначення, тим неминучішим воно здавалося. Залишилось тільки чимшвидше закинути потрібне слівце в потрібному місці. Він поспішив до свого кабінету, аби скласти план дій. Відкинувшись у поворотному кріслі, виклавши ноги на стіл і заплющивши очі, він почав уявляти собі, яким прекрасним буде його життя на посаді командира ескадрильї.

Поки капітан Блек мріяв, полковник Каткарт діяв, і капітана Блека приголомшила спритність, з якою майор Майор його перехитрив. Призначення майора Майора командиром ескадрильї викликало в нього сум’яття з присмаком лютого обурення, якого він анітрохи не намагався приховувати. Коли його колеги, офіцери адмінслужби, висловили подив з приводу того, що полковник Каткарт вибрав майора Майора, капітан Блек пробурмотів, що тут відбувається щось підозріле; коли вони замислились над політичною вагою схожості майора Майора з Генрі Фондою, капітан Блек заявив, що майор Майор і справді є самим Генрі Фондою; а коли вони зауважили, що майор Майор трохи дивний, капітан Блек оголосив, що майор Майор — комуніст.

— Вони захоплюють все, — палко проголосив він. — Якщо хочете, ви можете собі скласти руки і потурати їм, але я цього робити не збираюсь. Я буду боротись. Віднині я буду примушувати кожного сучого сина, який зайде в мій розвідвідділ, підписати присягу на вірність. А цьому вилупку майору Майору я не дам її підписати, навіть якщо попросить.

Уже на ранок Славетний похід за присягу на вірність буяв пишним цвітом і капітан Блек із захватом виявив, що опинився на його чолі. Це була справжня знахідка. Всі рядові та офіцери, що вирушали на бойове завдання, мусили підписувати присягу на вірність, щоб отримати в розвідвідділі свої планшети з картами, другу присягу — задля бронежилетів і парашутів з парашутного намету, третю присягу — в лейтенанта Балкінгтона, начальника