Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

— Побачити, що втратила… — повторила Настя, заходячи назад у спальню. — А що має здобути я?

Вона зупинилася біля ванної кімнати. Влад ішов за нею, не зводячи очей із її талії. Настя кинула йому загадковий погляд через плече, відчинила двері — і увімкнула душ.

— А ти що? — спитав він.
— Мию геть увесь осад після "колишньої". Хочеш — допоможи.

Пари вже було більше, ніж у турецькій бані.

Влад не чекав запрошення двічі. Настя вже стояла під водою, коли він обійняв її ззаду. Її шкіра була теплою, мокрою. Він злегка поцілував її плече.

— Ти розумієш, що кожен раз, коли ти поводишся так... — прошепотів він їй на вухо.
— Що? — подражнила вона.
— Я втрачаю будь-який контроль.

Вона обернулася, вода капала з її вій, а на губах грала усмішка.

— А хто сказав, що ти мусиш контролювати себе?

У відповідь — поцілунок. Сильний. Жадібний. Ванна кімната стала сценою, де було все: гаряча вода, жар тіла, пристрасть без цензури. Він підняв її на руки, і їх більше не існувало окремо.

У цю мить не було "до" чи "після".
Був лише тепер.