Читати книгу - "Семеро підземних королів"

— Наш рід наділений передчуттям майбутнього, і це передчуття підказує мені, що вас чекає довге і світле життя у рідній країні. Але ваших друзів ви вже не побачите ніколи.

Еллі заплакала:

— Я так нудьгуватиму без них…

— Людська пам'ять милосердна, — сказала Раміна. — Спочатку вам буде дуже сумно і гірко, а потім на допомогу прийде забуття. Минуле сповиється серпанком, і ви згадуватимете його, як химерний сон, як милу давню казку.

Дівчинка спитала:

— Чи можу я сказати Страшилові, Дроворубові і Левові, що покидаю їх назавжди?

— Ні, — відповіла фея. — Вони такі добрі і м'якосердні створіння, що це дуже засмутить їх. Залиште їм надію. Надія — велика втіха в печалі…

Можливо, мудра миша сказала б Еллі ще багато добрих слів, але в цей час Тотошко зірвався з прив'язі, і Раміна з почтом зникла. Фред довго стояв у подиві.

— Знаєш, сестро, — мовив він, — з усіх неможливих чудес цього неможливого світу те, яке я зараз бачив, по-моєму, найнеймовірніше… І ти мені пробач, — зніяковіло додав він, — за те, що я над тобою трішки посміювався…

Еллі відмовилася здійснювати нову подорож в Смарагдове місто, сказавши, що вона вже не раз любувалася його дивами, а Фред там побував і знає, що це таке.

— Звідси, з Блакитної країни, ближче добиратися до Долини чудового винограду, — казала дівчинка. — Туди нас проведуть Жувани, допоможуть Фреду побудувати новий сухопутний корабель, і ми якось перетнем пустелю.

— Я плавав на яхтах і вмію керувати вітрилом, — підтримав сестру Фред.

Під час однієї з таких розмов був присутній Ружеро, який став великим другом дітей. Довідавшись про плани Еллі, старий спохмурнів.

— Те, що ви затіваєте, зовсім непотрібна і навіть небезпечна справа, сказав він. — Велика пустеля рідко випускає тих, хто до неї потрапить, і це велика удача, що моряк Чарлі двічі зумів перетнути її. Але покладатися тільки на вміння Фред а (адже він ще хлопчик!) було б нерозумно, і ми, ваші друзі, не відпустимо вас на загибель.

— Але як же ми повернемося додому? за питала Еллі.

— У мене є для цього інший засіб, — хитро посміхнувся Ружеро, погладжуючи довгу сиву бороду. — Призначте день, і все буде напоготові.

Страшило, Дроворуб і Лев хотіли б, щоб Еллі жила в них довго-довго, але дівчинка згодилася побути в Чарівній країні ще з тиждень, хоч вона і знала, що розлучиться з дорогими друзями назавжди.

Повідомлення про наближення від'їзду Еллі було передано в Смарагдове місто пташиною естафетою. Звідти першою прилетіла Кагги-Карр а за нею спішно прибули Довгобородий Солдат Дін Гіор, Вартовий Брами Фарамант, вправний механік Лестар. І навіть багато жителів Смарагдового міста пустилися в далеку, тепер уже безпечну мандрівку дорогою, викладеною жовтою цеглою, щоб ще раз поглянути на свою маленьку фею, яка зробила їм так багато добра.

На проводи Еллі зібралося все населення Блакитної країни на чолі зі своїм правителем Премом Кокусом і, звичайно всі жителі Печери, які встигли до того часу переселитися нагору. Багато з них ще ходили з темними пов'язками на очах, щоб оберегти їх від сонячного світла.

Ніхто не знав, яким чином Еллі покине Чарівну країну, але всі свято вірили у її могутність. Якщо Еллі вирішила щось зробити, то це буде зроблено, говорили вони.

Навколо галявини, де стояв намет Еллі, розташувався гамірний табір. Добродушні маленькі Жувани то плакали з горя, що фея Будиночка, що карає, покидає їх, то сміялись від радості, що їй пощастило уникнути стількох небезпек у підземному світі. В них напрочуд швидко змінювався настрій, але плакали вони чи сміялися, дзвіночки на їхніх капелюхах перегукувалися однаковим мелодійним дзвоном.

Фред Каннінг був до глибини душі зворушений, побачивши, які незвичайні почесті віддають його сестрі, цій звичайній дівчинці з Канзасу, яка, однак, завдяки своєму доброму серцю так багато зробила для мешканців Чарівної країни. Навіть і його, Фреда, хлопчика зі Штатів, вшановували так, начебто він здійснив щось велике і добре. Але Еллі…

— Знаєш, сестро, — сказав він, — я читав у газетах, як проводжають коронованих осіб, султанів, падишахів та імператорів. Але, чесне слово, там ніколи не висловлювалося стільки щирих захоплень і похвал…

І ось настав день розставання. Еллі, вся в сльозах, розцілувала миле розмальоване обличчя Страшила, обняла Залізного Дроворуба, довго перебирала жорстку сплутану гриву Лева, пригорнула до грудей зворушену Кагги-Карр, попрощалася з Діном Гіором, Фарамантом, Лестаром, Премом Кокусом.

— Ми ще побачимось, дорогі мої, чудові, незвичайні друзі! — лопотала дівчинка.

На галявині серед юрби проводжаючих, що розступилися, появився Ружеро. Еллі, хоч і була схвильована прощанням, подивилася на старого спантеличено: де ж той засіб, з допомогою якого він надумав доставити їх на їхню батьківщину?

Ружеро поглянув угору. Там у синяві неба появилася чорна крапка. В міру того, як вона опускалася все нижче, дедалі збільшувалася, і ось на галявину опустився великий дракон, керований людиною.

Дракон привітно поглянув на Еллі великими, як чайні блюдця, очима. Налякані Жували кинулися врозтіч: вони ніколи не бачили драконів!

— Ойххо! — вигукнули Фред і Еллі.

Ящер постукав хвостом по землі.

— Ойххо легко перенесе вас через Кругосвітні гори і Велику пустелю, — сказав Ружеро. — Він надзвичайно витривалий, і його привчили вже до денного світла. Тільки до Кругосвітніх гір вас супроводжуватиме наш візник Рахіс. А далі ви полетите самі.

Тепер діти зрозуміли, навіщо Ружеро змушував їх літати на драконі під склепінням Печери серед золотистих хмар. Мудрий старий наполіг на тому, щоб Фред навчився керувати драконом.

— А потім, що з ним робити?

— Якщо дракон не знадобиться вам у домашньому господарстві, — розсміявся Ружеро, — то ви його відпустіть, і я ручаюся, що він знайде дорогу додому.

Отже, настав сумний час розлуки. Еллі ще раз обняла і розцілувала друзів. Фред з усіма попрощався. Тотошко довго переходив з рук до рук, його пестили Страшило і Дроворуб, Лев ніжно потис йому лапу.

Провожатий усівся на шию ящера. Відлітаючі піднялися по драбині в кабіну, помахуючи руками багатотисячній юрбі.

— Прощавай, Еллі, — крикнув Дроворуб не стримуючи сліз, — прощавай! Моє серце відчуває, що ти покидаєш нас назавжди.

Любляче серце підказувало Залізному Дроворубові гірку істину. Але Лев і Страшило не хотіли з нею змиритися.

— Ні, — сказав Страшило, — наша Еллі ще повернеться в Чарівну країну!

І Лев на знак згоди кивнув великою кошлатою головою.

Гігантський дракон змахнув крилами, злетів підняв довкола себе вихор і швидко щез у блакитній далині неба.

Ст. Отдих

Москва

1967–1969 рр.