Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

Король дуже розгнівався — звісно, за мурашиними уявленнями.

— Як ви мені допекли! — загорлав він щосили, і його децибели притисли до землі всі десять мільйонів мурахів, що збилися у величезну чорну юрму, яку можна порівняти лише з чорною космічною дірою.

Скориставшись кількома секундами тиші, король зітхнув на повні груди. Повітря подіяло цілюще — і монарх заспокоївся.

— Чудово! Працюйте далі! — гукнув він, запускаючи механізм у дію.

Мурашиний килим зарухався, і ніхто вже не мав бажання сперечатися з королем. Проте гнівний настрій короля зафіксували у великому повідомленні про порушення, яке укладають фахово навчені мурахи кілька століть поспіль. Та ніхто з них так і не зміг пояснити, яким чином розлючений король зумів усьому дати раду, оминувши всі правила. Тільки люди знають, що пояснювати нічого. Начальник репетує, випускає пару й заспокоюється. І все повертається на круги своя… Погодьтеся, що грюкнути кулаком по столу інколи дуже корисно…

Із усіх мініпутських земель П'ятий континент найменший. Зате рельєф його був дивовижно розмаїтим. На півночі — ріка, на півдні — Гран-Каньон, на заході — рештки ранньої людської цивілізації, тобто залишки цегляних будівель, вкриті мохом та лишайником. Власниками цієї території, де за кожним пагорбом вас дивував новий краєвид, були кльовочуваки. Часті зміни ландшафтів і рослинності, звивисті річки і потічки, інші перешкоди на місцевості, безперечно, вплинули на формування характеру мешканців П'ятого континенту. Чуваки були жахливими базіками, і ніхто ніколи не міг зрозуміти, брешуть вони чи кажуть правду. Вони ніколи не казали «так» чи «ні», але завжди відповідали «мабуть». Вони легко змінювали свою думку, ніби то був капелюх чи рукавички. Чуваки могли домовитися з ким завгодно і про що завгодно. Найбільші успіхи вони мали в шоу-бізнесі. Їм належали всі навколишні бари і дискотеки. Це було плем'я веселих шахраїв, дотепних пройдисвітів, ледарів і хитрих волоцюг. Кльовочуваки могли обійти будь-який закон, прослизнути в будь-яку шпарину, вийти сухими з води.

Чи ж треба казати, що мурахи і чуваки одне одного терпіти не могли, а зображення ворога викликало в них неймовірну лють. Хоча останнє твердження значення не має, оскільки мурахи не мали часу займатися малюванням, а чуваки лінувалися взяти пензля до рук.

Після кільканадцяти днів у мурашнику Селенія не втрималася і зайшла до екстрім-бару, який називався «Збиваю з ніг!». Він був розташований за кілька кроків від великих водоспаді? гук яких долинав і до відвідувачів. Зазвичай наприкінці вечора мало хто із затятих прихильників розваг непохитно стояв на ногах. А для шанувальників екстремального розслаблення були напоготові ґумові кулі. Залізши в середину її, можна було ризикнути і добре поборсатися у водоспаді, а потім спуститися вниз річкою. Так що заклад, який належав славнозвісному Максові, повністю виправдовував свою назву. Щоправда, на той час Селенія не була з ним знайома.

Зайшовши до бару, принцеса замовила національний напій мініпутів — «Вогняний Джек». Вона пила його вперше і дивувалася, як він добре тамує спрагу. Після першої склянки їй захотілося танцювати. Після третьої — вона вже завзято витанцьовувала запальний мініпутський танець перед очима у захоплених глядачів. Треба визнати, що танцювала вона так собі, не дуже, але тільки тому, що робила це вперше. В третьому барі, до якого принцесу довели ноги, їй вже аплодували як королеві танцю. Втім, у барі так накурили, що дим можна було різати ножем, як молочне желе. Отож принцесі було б нічого розраховувати на оплески, якби вона танцювала в променях яскравого світла. Але поки що вона відпочивала і веселилася від усієї душі.

Уранці наступного дня Селенія зрозуміла, що «Вогняний Джек» не лише чудово освіжає, а й задурманює голову, коли його споживають, а вже потім ця голова гуде, як дзвін. Такі властивості улюбленого напою мініпутів спонукали принцесу швидше випурхнути з підступних обіймів кльовочувацького краю.

Шостий континент розташований у прямому значенні в центрі творіння рук людських, а саме під сараєм. Сарай оточила широка асфальтова смуга, крізь яку пробивалися немічні кущики трави. Тому над головою принцеси замість неба була дерев'яна опалубка, залита бетоном.

Селенія йшла вздовж цегляної стіни, покритої липким слизом. Зверху на неї раз по раз спадали потоки води, під ногами щось жебоніло і булькало, а оскільки мініпути жахаються будь-якої вільно плинної вологи, то їй були непереливки. Та ще й на цій негостинній території стояло безліч високих огорож, які доводилося долати з труднощами. На подолання кожної перешкоди витрачався цілий день.

Стомившись від неймовірних фізичних зусиль, принцеса вирішила скористатися льодяниками, що їй подарував вождь племені тутечкитамців, і приручити павука. Комаха трапилася вперта і не зразу піддалася. Прийшлося пожертвувати аж трьома льодяниками! Але останні кілометри шляху принцеса пройшла, точніше, проїхала комфортно. Вона сиділа на павукові, тримаючись за його жорсткі волосини, а комаха підіймалася вертикальними стінами, переступала через ручаї і болота, за допомогою своєї павутини долала бурхливі річки. З висоти павучої спини принцеса оглядала все довкола і раділа, що більше не доведеться ні перелазити через високі загорожі, ні бруднити руки й сукню в зеленому слизові. Павук рухався так м'яко, що вона інколи засинала на його спині. Вісім потужних волохатих ніг злегка пружинили на будь-якій нерівній поверхні, і Селенія спала на павучій спині так само солодко, як сплять пасажири у вагоні Східного експресу. Щоправда, принцеса мала перевагу — рятуючись від задухи, їй не треба було відчиняти вікно.

РОЗДІЛ 19

Дійшовши до кордону Сьомого континенту, павук зупинився. Далі він не побіжить, і ніякий льодяник не примусить його змінити своє рішення. Тому Селенії довелося подякувати комасі за приємну прогулянку і відпустити її на волю.

Не лише павуки не хотіли ступати на ту закляту землю. Ніхто не хотів туди йти. Дехто — через забобони, але більшість тому, що там просто не було що робити. Навколо простяглася пустельна рівнина, на якій не росло ні стебельця. Вугільно-чорна земля була випалена до самих глибин. Селенія подумки спитала, яка ж сталася катастрофа, та помітила табличку з черепом і схрещеними кістками. Ось воно що! Принцеса прийшла в Німокрай. Як написано у Великій книзі, все живе на цих землях знищив Жахливий У. Засівши в самому центрі Сьомого континенту, він оточив свої володіння смугою випаленої землі, щоб убезпечити себе від набігів. Якщо хтось ступав на територію Німокраю, його за кілька секунд засікали дозори. Сховатися від них не було як — там не росло ні кущика, ні травинки.

Тому охоронці-осмати вже давно помітили Селенію і тепер чекали, коли вона, нічого не передчуваючи, підійде до