Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Томасина 📚 - Українською

Читати книгу - "Томасина"

488
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Томасина" автора Пол Гелліко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 89
Перейти на сторінку:
Чимало загінчиків і невеличких дротяних кліток стояли порожнем, але Мак каже, що шпиталь частенько переповнений.

До речі, тепер вони для мене просто Мак і просто Вуллі. І навіть кішка Доркас, попри весь свій снобізм, сама люб’язність зі мною і часом дозволяє мені вмити своїх кошенят. Пси теж чудово знають своє місце. Більше я жодного разу не заводила мову про Бубастіс, своє божественне походження і все таке, та попри це, галка при зустрічі зі мною, буває, візьме й проскрипить: «Привіт, богине, як здоров’ячко, стара?» Собак це страшенно смішило, коти ж навіть і гадки не мали, і те, що я живу в будинку Лорі, сприймали як належне.

Але я знаю, хто я є і ким була, і ще прийде той день, коли я покажу їм свою силу! Тоді вони й побачать, що може сповнена рішучості богиня. Я поверну собі колишню міць і, так само, як Лорі, сукатиму з пряжі нитки людських доль і сплітатиму їх у полотно життя.

Мій Ка був у повній гармонії з моїм новим тілом. Наскільки я могла судити з власного відображення у маленькій загаті, утвореній струмком за будинком, зовнішність моя була прекрасна: я мала те саме забарвлення хутра й ті самі прикметні риси, що й тоді, коли мене вшановували люди; коли вони покладали на мене свої сподівання; коли я була найголовнішою істотою у храмі, котрий стояв на річці Ніл.

Там я любила моїх жриць священною любов’ю. Коли вони лишалися і поряд не було чоловіків-жерців чи храмових прислужників, вони мене гладили, пестили, чухали мені підборіддя, а ще вони перемовлялися, і саме з їхніх балачок я дізналась чимало такого, що ставало мені у пригоді тоді, коли я займалася своїми божественними справами. І про Лорі я можу сказати те саме: вона маніжила мене та пестила, а як сідала за верстат, то співала мені. Вона скоро помітила, що дуже я люблю, коли мені співають, бо я була звикла до цього. У неї був високий і приємний голос, схожий на спів очеретяних сопілок у Бубастісі, й подеколи, заплющуючи очі, я знову бачила себе у власному святилищі, прислухалася до уявної музики своїх шанувальників, які приходили віддати мені шану і просили у мене заступництва.

Що не кажіть, я почувалася щасливою, перевтілившись у Таліту. Лорі душі в мені не чула. їжі було предосить, а полювати на будь-яку здобич було суворо заборонено: Лорі просто не пережила б, якби у неї на очах хтось заподіяв зло живій істоті. Вже тільки за це я мала б визнати її за жрицю й зарахувати до своїх.

Я жила, як хотіла, і певна, що жила б так і далі, якби до нас не заявився цей Рудобородий.

12

Діловито ступаючи по Дамріт-стріт, містер Мак-Дьюї, без капелюха й парасолі, стрімко йшов крізь літню мжичку. Він повертався після дріб’язкового (на його думку) виклику до однієї пристаркуватої пані, яка мала кота і тримала його у дитячій колисці. Раптом біля нього наче з-під землі виросла чорна парасолька і почувся швидкий стукіт ніг, що намагалися йти в такт з його кроками.

— Ти не будеш проти, якщо я поговорю з малою? — поцікавився містер Педді, проминувши вітання й одразу переходячи до справи. А потім, ні сіло ні впало, додав: — Ти ж знаєш, скоро їй до недільної школи.

Втім, ця друга фраза аж ніяк не була випадковою: по-перше, вона відвернула увагу Мак-Дьюї, по-друге, пом’якшила значення першої, й громовий рев, що закипав у ньому й от-от мав вихопитися назовні, помер, так і не народившись. Мак-Дьюї розгубився, не зрозумівши, куди хилить Педді, й бажання шуміти минулося само собою.

— Не знаю, чи варто посилати Мері-Pya у недільну школу, — озвався він громовим голосом, а згодом, уже трішки тихіше, додав: — Та мати, була б не проти, і напевне, вона би пішла. — А за мить він додав: — Чорт забирай, чоловіче, чому ти причепився зі своєю школою саме тепер?

Ветеринар Мак-Дьюї уже другий тиждень поспіль місця собі не знаходив. Вдома він почувався чужинцем. Сідаючи до столу, він щоразу незмінно натикався на холодне мовчання дочки та її твердокам’яний погляд і змушений був вислуховувати нервові репліки місіс Мак-Кензі, яка старалася бодай чимось заповнити цю тишу в домі.

Більше Мак-Дьюї не намагався тиснути на доньку, не вимагав, щоб вона зверталася до нього, коли хотіла добавки. Вона в зародку придушила всі батькові спроби взяти її на пушку і завдала йому нищівної поразки. Хоч як Мак-Дьюї намагався порушити її мовчанку, всі його намагання були даремні. Дівчинка ще могла терпіти його присутність під час купання, та коли він казав їй молитися, вона лише міцніше стуляла губи, і батько в гніві вилітав з дитячої. Одного разу він почув, як Мері-Pya молиться в присутності місіс Мак-Кензі, й це добило його остаточно. Коли дівчинка стала перелічувати всіх тих, кому вона просила ласки від Бога, Мак-Дьюї прислухався. Так, він був певен, що його скоріш за все вже викреслено з переліку обраних, та одне, коли ти припускаєш, і зовсім інше — коли після слів «благослови і маму на небесах» ти не чуєш: «і тата». Для Ендрю Мак-Дьюї це стало справжнім ударом. Він завжди вважав молитву безглуздим набором слів і плаксивих прохань, до яких ніколи не опуститься справжній мужчина, і ось тепер, завмерши в коридорі між кімнатами своєю і дочки, почувався самотнім, як палець. А його розбурхана уява вже малювала дивні резолюції на полях гросбухів, що зберігаються в Небесній канцелярії: коли роздаватимуть Боже благословення, віднині й надалі ні за яких обставин не називати імені Ендрю Мак-Дьюї!

— Власне, — зізнався містер Педді, побачивши, що трохи збив войовничий запал свого друга, — я хочу випитати в дівчинки, чому вона з тобою не говорить. Недобре, коли така мала дочка і батько живуть під одним дахом — і словом не обмовляться одне до одного. Хоч яка була причина…

— Хоч яка була причина… хоч яка була причина… — люто перекривив його Мак-Дьюї. — Про які причини ти торочиш? Причина одна — її осляча впертість. — Він звернув до низенького

1 ... 36 37 38 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томасина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Томасина"