Читати книгу - "Книга про причини"

Художнє оформлення Андрій Майовець

Макет Ростислав Рибчанський

Коректор Оля Музичка

Технічний редактор Ірина Дереженець

Підписано до друку 03.03.2018. Формат 84x108/32

Папір офс. Офс. друк. Гарнітура Book Antiqua

Ум.-друк. арк. 7,1. Обл.-вид. арк. 6,8

Видавництво Українського католицького університету

79011 Львів, вул. І. Свєнціцького, 17, факс: (032) 240 94 96

e-mail: [email protected]

www.press.ucu.edu.ua

Свідоцтво про реєстрацію ДК1657 від 20.01.2004

Друк: Приватне підприємство «Коло»

82100 Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8

Свідоцтво про реєстрацію ДК 498 від 20.06.2001

Абрагам Ібн Дауд (Abrāhām ibn Daud ha-Lēvi, латинізовані версії — Avendedehut, Avendehat, Avendauth) (1100—1180) — юдейський філософ і перекладач. У середньовічних манускриптах його називають Avendauth israelita philosophus. Працював як перекладач у Толедо під керівництвом Домініка Ґундісалівуса, або Ґундісаліна (Dominicus Gundisalivus) разом з Йоаном Іспанським. Перекладав там латиною твори Арістотеля та арабських філософів. Уважається, що Абрагам Ібн Дауд був першим юдейським філософом, який систематизував Арістотелеві трактати. Він є автором історичної «Книги традиції» (Sēfer ha-Qabbālāh) і філософської «Книги піднесеної віри» (Sēfer ha-Emūnah ha-Rāmāh). У своєму намаганні надати істинам віри раціонального обґрунтування був попередником Мойсея Маймоніда. Автором «Книги про причини» вважав Ібн Дауда ще Альберт Великий. Див.: Александр Шишков. На плечах гигантов…, с. 280.

Аль-Фарабі (Abū Nasr Muhammad ibn Muhhamad ibn Tarkhān ibn Awzalug al-Fārābi) (870—950) — арабський філософ, знавець Арістотеля. Отримав ім'я «другий учитель» (тобто другий після Арістотеля).

На перших арабських манускриптах стоїть інша назва — Kitāb al-hayr al-mahd. Див.: Christian Schäfer. Der arabische Liber de causis, c. 188.

Див.: Mikołaj Olszewski. Liber de causis, c. 390–391.

IX століття (а не XII, як вважали раніше) і багдадське коло перекладачів на чолі з аль-Кінді ідентифікуються, наприклад, за «багдадським стилем» письма, яким створений цей трактат (а отже, це не Толедо і не інші культурні центри Піренейського півострова). Див.: Christian Schäfer. Der arabische Liber de causis, c. 187.

Окремі дослідники ще й досі вважають, що Liber de causis виникла в XII ст. в Іспанії. Але сьогодні ця позиція не знаходить великої підтримки. Див.: Cristina D'Ancona. Avicenna and the Liber de Causis, c. 100.

Рюді Імбах стверджує, що Ґерард тільки у 1157 р. прибув до Толедо. Див.: Ruedi Imbach. Livre des causes, c. 711.

Otto Bardenhewer. Die pseudo-aristotelische Schrift Über das reine Gute bekannt unter dem Namen Liber de causis (1882) (перевидання — 1963).

У 1947 р. вчений-домініканець Анаваті (G. G. Anawati) ретельно порівняв аксіоми «Книги про причини» і «Елементи теології» Прокла у виданні Доддса: Eric Robertson Dodds (упоряд.). Proclus. The Elements of Theology (1933). Він дійшов висновку, що попри текстуальну (іноді буквальну) залежність «Книги про причини» від Прокла, вона містить і певні модифікації, іноді досить суттєві, зокрема щодо ідеї творення. Див.: Cristina D'Ancona. The Liber de Causis, c. 140.

Ralf Schönberger. Einleitung, c. XIV.

Александр Шишков. На плечах гигантов, с. 282.

«Монарху первинно й безпосередньо властиво турбуватися про всіх, а іншим правителям ця турбота притаманна завдяки монарху, оскільки їхня турбота випливає з його верховної турботи. Окрім того, чим універсальніша причина, тим більше вона відповідає сенсу причини, адже нижча причина є причиною завдяки вищій причині, як це стверджується у книзі „Про причини“» (Et sic per prius et inmmediate Monarche inest cura de omnibus, aliis autem principibus per Monarcham, eo quod cura ipsorum a cura illa supprema descendit. Preterea, quanto causa est universalior, tanto magis habet rationem cause, quia inferior non est causa nisi per superiorem, ut patet ex hiis que De causis) (переклад з латини — Андрій Баумейстер). Див.: Данте Аліґ'єрі. Монархія, І, 11. Про вплив ідей «Книги про причини» на Данте див.: Fuat Sezgin. Proclus Arabus, c. 97—116.

Richard Taylor. Aquinas, the Plotiniana Arabica, and the Metaphysics of Being and Actuality, c. 217; Ralf Schönberger. Einleitung, c. XVI.

Реми Браг. Европа, римский путь, с. 68.

Цит. за виданням: Matthias Perkams. Die Übersetzung philosophischer Texte aus dem Griechischen ins Arabische, c. 118.

Цит. за виданням: