Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Кохати або помститися 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохати або помститися"

531
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохати або помститися" автора Тетяна Кирик. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 46
Перейти на сторінку:
колись казав цар Соломон? «Усе це я бачив і роздумував у серці про кожну справу, яка робиться під сонцем. Весь час людина панує над людиною їй на кривду», — зробив такий висновок чоловік.

Зранку Ігорю зателефонувала Тася. «Ти маєш прийти до мене та подивитися на це.» — сказала вона йому по телефону. «Добре. Як тільки матиму вільну годину.» — відповів він та поклав слухавку. «Хто там ще?» — запитала його дружина, що була поруч. «То Саня», — збрехав Ігор. Коли Ігор зрозумів, що є хвилинка, він пішов до номеру Таїсії. Він навмисно поселив її у одному готелі, щоб можна було легко її контролювати. Коли зайшов, дівчина його запитала: «Ти встановлював в моєму номері камеру, чи ні?». «Навіщо це тобі знати?» — почав відпиратися чоловік. «Навіщо?» — Тася обурилася його словами. «Добре. Тоді скажу відверто. Тимощук був тут вчора ближче до ночі та зґвалтував мене у цьому самому ліжку. Я більше до нього не піду. І я хочу знати, чи зафіксувала це твоя камера? Твоя улюблена манюня!» — вона вже майже кричала на нього. «Тихше — тихше!» — Ігор намагався заспокоїти дівчину. Але Таїсія була вже не в собі. «Я більше до нього не піду!» — повторювала вона. «То це ультиматум?» — суворо запитав чоловік. «Обіцяй мені! Обіцяй, що більше не примусиш мене це робити! Обіцяй, що це останній!» — скрізь сльози прохала Ігоря Таїсія та благаючи дивилася йому у вічі. «Подивимось!» — тихо, але твердо відповів чоловік. Поки вони спілкувалися, у номер хтось постукав. «Хто там?» — голосно запитав Ігор. «Це я — Саня», — відповіли за дверима. «Заходь Саня!» — запросив його чоловік. Той зайшов та дивлячись здивовано на Таїсію, запитав: «Що тут знов трапилось?». «Істерика!» — буденно промовив Ігор. «Саню, а допоможи мені її заспокоїти. Може знов її кудись відвезеш. Чи ти зайнятий?» — попрохав друга Ігор. «Та ні. Я саме йшов до Таєчки запросити її на прогулянку», — відповів Саня. Він допоміг Тасі встати з ліжка та почав вмовляти піти з ним на прогулянку. Тася плакала. Потім припинила та погодилася. «Але не одягай підбори, бо будемо багато ходити», — попередив її Олександр. Вони пішли. А Ігор залишився у номері. Він встав з ліжка та підійшов до меблів, відкрив дверцята та дістав свою маленьку відеокамеру зі словами: «Ти моя манюня! Добре, що ти в мене не одна така!». Поклав у пакет та вийшов з номеру, зачинивши двері.

Тася поїхала на екскурсію в старе місто. Гуляючи там майже до вечора, вона домовилася з Олександром, що знов повернеться у Дніпро та буде працювати в його фонді. А Олександр допоможе вмовити Ігоря.

Через Францію Таїсія повернулася з-за кордону вже через три дні після закриття грандіозної виставки автомобілів у Монако. «Відпочила, аж противно!» — думала вона про себе. Перш за все навідалася до жіночого лікаря. Той зробив потрібні обстеження, узяв потрібні аналізи, потім запевнив Таїсію, що з нею все гаразд. Наступного дня вона поїхала до свого улюбленця — Лорда. «Привіт мій коник!» — привіталася вона з твариною. Він простягнув до неї свою волохату морду та потягнув повітря ніздрями. Вона простягнула на долоні шматочок хліба. Кінь обережно узяв той шматочок своїми губами. «Лоскотно!» — засміялася дівчина. Вона узяла щітку та почала чесати коня. Він сам підставляв їй свої боки, які бажав, щоб вона почухала. Дівчина зібрала свого коня на прогулянку. Вийшла з ним зі стайні та сівши верхи попрямувала гуляти лісом. За звичаєм вже знов спішилася з коня та присіла поруч нього на колоду, що валялася на землі. Кінь ходив біля неї та зривав листя з дерев. «Літо вже кінчається», — повідомила вона чи собі, чи коню. Кінь не звертав на її розмову ніякої уваги, а вона незважаючи на це почала йому розказувати, що з нею трапилося та як важко було на душі. Як боліло усе разом й тіло, й душа. Що не можна було відразу зрозуміти фізичний той біль чи душевний. «Ти мій найкращий психолог, ти мене чуєш?» — наприкінці розповіді промовила вона, звертаючись до тварини. Кінь мотав головою. Тася притягнула його морду до свого обличчя та поцілувала. Кінь зафиркав. А потім раптом подумала: «От було би добре дійсно звернутися до психолога. Але мабуть розповідати таке, що зі мною трапилося це дуже соромно». Потім вона подумала, що краще мати психолога у фонді, в якому вона тепер працювала. «Мабуть треба подати цю гарну ідею самому Олександру. Що він на це скаже? Дівчата іноді так важко працюють, а ніякої психологічної допомоги не отримують», — промайнуло в голові. І вона згадала, як працювала в невеличкому недержавному фонді в своєму маленькому містечку. Як важко іноді їй давалася та робота. Пригадалася одна найвередливіша бабуся, яка сварила Тасю с приводу або без. Як Тася не намагалася, ніяк не могла той вгодити. То купе щось не те та треба віддати свої гроші, бо товар їй не такий. То прибере погано. «Умочай ганчірку дужче! Підлога суха», — вередує баба. «От що ти робиш? Підлога уся мокра. Я піду та впаду!» — кричить вона наступного разу, коли Тася миє підлогу за її попередніми наказами. Кожного разу нова історія. Тася посміхнулася, згадуючи усі ці крики своєї вередливої підопічної. Добре, що були інші. Які цінували Тасину працю. Їх дуже шкода! Як фонд розвалився, то її самітні підопічні залишилися зовсім без допомоги. Безкоштовно ж ніхто допомагати не буде. Жінкам, з якими у Тасі склалися добрі стосунки вона ще так-сяк намагалася сама допомагати. То хліба принесе, то сніг взимку повідкидає з ганку чи листя восени прибере. А отой вередливій зась. Тася навіть боялася той вулицею ходити, коли фонду не стало. Жінка уперто не хотіла розуміти, що її працівниці вже немає. Ніхто не прийде більше, бо немає фінансування. Кожного разу, коли Тася йшла повз її будинок, кожен раз на неї нападав страх. Бо, якщо бабця була на вулиці, то невідмінно починала сварити Тасю на усю вулицю, підіймала такий галас, що сусіди вибігали за ворота подивитися, що там сталося. «Шкода моїх приятельок!» — так вона їх назвала для себе. «Поїхала, навіть нічого їм не сказала. А от цю вередливу Маргариту Степанівну зовсім не шкода!» — промовила про себе Таїсія та сумно зітхнула. «Невже я на неї досі серджуся?» — раптом подумалося.

Повернулася з

1 ... 36 37 38 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохати або помститися», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохати або помститися"