Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

299
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 203
Перейти на сторінку:
чималий, і познайомилися ми при таких обставинах, що міг і не запам’ятати, - посаджені незвично близько та глибоко його маленькі очі здавалися дірками-дуплами під кошлатим навісом рудих брів, а приплюснутий ніс та схилена на бік голова насторожували, ніби ховали якусь хитрість і ошук.                                              

-Ні, таки не пригадую вас, може помилилися? - сів на табурет Карпо навпроти.

-Та ні, не помилився я, пізнав тебе зразу, як лиш якось угледів у соборі. Я сотником був у Григор’єва. Може пам’ятаєш, як ти втік від моїх куль під Баштанкою? Не пам’ятаєш? А на Сиваші як зустрілися, також не пам’ятаєш? Погано з пам’яттю в тебе!

Гість поспіхом розстебнув комір сорочки, відтягнув його вбік, показав на багровий рубець.

-Знак ти лишив мені шаблею там, - застебнув він сорочку. – Калікою став я від того.

-Прийшли поквитатися чи що? - обурився згарячу Карпо. - І не боїтеся?!

-Нас усіх уже доля поквитала, - затарабанив пальцями по столу той. - А  боятися мені тебе чого ж? Адже в однакових дурнях усі ходимо, обмануті й ошукані. Не дивись так на мене, молодче! Я не ворог тобі.

В  Карповій  пам’яті  виплив ураз спогад, як спалах. Він наче побачив сірий похмурий ранок, спінену холодну бовть під копитами коней, крутий берег, на якому їх ждала засідка і запекла гаряча сутичка...

-Ви були на буланому коні в яблуках? - запитав Карпо,

-Бачиш, коней більше любиш за людей, - не то докорив, не то пох­валив гість, зрозумівши, що господар згадав його. - Сподобався тобі мій кінь?

-Може й сподобався, тільки я тоді не про те думав, - зітхнув Карто.

-Я сам гущівський, знав твою матір, тебе не раз бачив на ярмарках ще до війни. Семеном Балагурою пишуся. Слугував в Устиновича, пізніше в Городецького, а у війну в унтери вибився, хреста, як і ти, мав, попав після поранення до батька Махна, від нього - до Григор’єва, а з ним ото, як відкололися від червонокозацтва, звільняли край, поки й із тобою не зустрілися. Ледь живим повернувся додому.

-То тепер ви в Гущівці живете? - спитав байдуже Карпо, уявляючи, скільки поневірянь дісталося на долю гостя в тих переметах.

-І в Гущівці, і не в Гущівці, - відповів, зітхнувши, той. - Полюють за нашим братом гепеушники, то більше не дома буваю.

-Домашко! Чуєш, Домашко, - погукав Карпо доньку, яка щойно прийшла з берега.

-Це ти дівчинку кличеш? - поспішив спитати гість. - Не роби цього. Я прийшов поговорити з тобою сам на сам.

-Хотів, щоб жінка дала чогось перекусити, - заспокоїв господар гостя.

-Оцього якраз і не треба. Я, слава Богу, не голодний. Перекусив у Левка трохи, - додав Балагура. - Мудрий він чоловік, хоч і немічний. Заслужили ви всі, бідахи, як і я оце.

-Я не шкодую, що служив, - сказав Карпо. - Без революції що б наш брат мав, окрім чорної нужди?

-А з революцією ти до чого дослужився? Тоді мав іродового Хреста, а тепер?

-Я, Семене, його не заслужував собі. І воював, і в нужді жив, і голодував для інших. Для всіх! І не докоряйте мені!

-Хто ж ті всі?

-Ну, чигирнці! Народ наш бідний, сім’я ось…

-Воно й видно... Тепер, кажуть, ти у віру кинувся? Церковником став? - ледь стримувався гість.

-А хіба ми були бузувірами зроду?

-Кажуть, дядько Харитін відписав тобі Лісок і млина?

-Дядько ж... Їм перед смертю для чого те? В домовину ж не заберуть? Прокіп відмовився від батьківщини і  осів десь на Кубані. Мирін, знаєте може, в каторзі, на Соловках.

-А дочка що ж? - пожвавився гість.

-Вона також відмовилася, бо не бідна... Лише за коня хоче взяти гроші, як продасться.

-То дядько продає коня?

-Та й продає, і не продає, - зам’явся Карпо. - Продасть, бо хто жза такимзвіром ходитиме, як сам ледь рухається вже?

-Може б  купив його? - блиснув очима з-під закучмлених провалин.

-Спробуйте. Мені незручно їх намовляти, бо ж я потроху доглядаю його.

Гість знову затарабанив пальцями по столу, потер долонею шию й тім’я, засовався на лаві.

-А як Мирін по двадцяти роках каторги вернеться додому? Ми з ним однолітки і товариші були, - додав згодом. - Чумакували разом чимало, горя набралися в грабарюванні.

-Верне Мирін та схоче господарювати, то що ж я? Анцихрист який чи що? Віддам йому все, що захоче, хоч і грозився убити мене, - бовкнув, не знати чому, Карпо.

-Та й тесть Яким земельки підкине, мабуть? - продовжив Семен.

-Може, й вони підкинуть. Ще не говорилося про те. Я все одно її обробляю, а мене не було, то жінка з дітьми обробляла. Старі вже тесті.

-Так-так. Женився на красі, а воно, дивись, ще й багатство прийде помалу до тебе. Конячок в комуну не хочеш віддати?

-Може й віддам. Я за них чотирижди сукровицею заплатив, а ви - віддати! - починав злобитися Карпо. - На гибіль як же віддам худобину?

-То ж то й воно, що заплатив на поталу, - зручніше всідався, соваю­чись, Балагура. - А на честь чого, питається? Кому в зиск? Цареві-батюшці за хрест та дзиґар розпинався, точив кров і кривавицею вмивав­ся, а цим – за конячок - нею ж. А кого до коріння нищив? Свого ж брата-земляка! На чий зиск? На зиск ненаситнооких уярмлювачів-чужинців, які використали нашу землю і народ, як гарман і бойню. А чи здогадувався, чому вони товклися у наших краях? А тому, що чим менше нас лишиться та чим більшу вони посіють ненависть між нами, тим легше їм буде нам допомагати: тобі -

1 ... 36 37 38 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"