Читати книгу - "Нездоланний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ченґ запитала:
– У цьому списку є Малоні? Ми були б дуже вдячні вам за ім’я та адресу.
Хлопець знову взявся за мишку, і цього разу він перегорнув список угору. В алфавітному порядку. Він зупинився на півшляху донизу і сказав:
– Є Махоні. Але він уже помер, здається. Два чи три роки тому, якщо я нічого не плутаю. Рак його доконав. Ніхто не знав точно, який саме рак.
Ченґ запитала:
– І нікого під прізвищем Малоні?
– У списку таких немає.
– А якщо припустити, що він не фермер? Ви б усе одно могли бути з ним знайомі?
– Можливо, заочно. Але ми не знайомі. Я не знаю нікого на прізвище Малоні.
– Може, нам попитати деінде?
– Можете спробувати «Вестерн Юніон». Із франшизою FedEx. Це таке собі місцеве поштове відділення.
– Гаразд, – відповів Ричер. – Спасибі.
Хлопець кивнув, відвернувся, але нічого не сказав, наче був водночас і приємно здивований, і розчарований тим, що його відірвали від обов’язків.
Ричер пам’ятав, де було відділення «Вестерн Юніон». Воно вже траплялося йому на очі, двічі, під час його прогулянок кварталами. Невеличке приміщення з вікном, яке було повністю вкрите неоновими рекламами. Там були і «МаніҐрам», і факс, і фотокопіювання, і FedEx, і UPS, і DHL. Вони увійшли досередини, і чоловік за прилавком одразу підвів на них погляд. Йому було близько сорока, він був високим та мав гарну фігуру, не гладку, проте його точно не можна було назвати худеньким. У нього було густе волосся та простодушне обличчя. Це був водій кадилака.
20Приміщення було простим, як і станція прийому, усе запилюжене та обшите нефарбованим деревом, зі старими бежевими апаратами для факсу та фотокопіювання, а ще неохайно складеними стосами адресних форм для отримання посилок, також були там іще гори пакунків, що хилилися набік, одні з них, імовірно, готувалися до відправки, а інші, очевидно, тільки-но прибули. Деякі пакунки були невеликого розміру, заледве більші від адресних ярликів, які на них висіли, а деякі були великими, включно з тими двома, які точно відправили напряму від іноземних виробників, у заводських картонних ящиках; у одному з них було медичне обладнання з Німеччини, виготовлене зі стерильної нержавіючої сталі, якщо Ричера не зраджували його здібності перекладача, а в іншому містилася високоточна відеокамера з Японії. Ще там були пакунки копіювального паперу на відкритих полицях, і кулькові ручки зі шнурочками, і пробкова дошка для записів на стіні, вкрита пришпиленими до неї рекламними брошурами всіх видів послуг, що надавалися по сусідству, включаючи уроки гри на гітарі, гаражні розпродажі та оренду кімнат. «Це таке собі місцеве поштове відділення», – як сказав хлопець із приймальної станції, і тепер Ричер зрозумів, що той мав на увазі.
Водій кадилака запитав:
– Я можу вам чимось допомогти?
Він стояв за фанерним прилавком, перераховуючи доларові купюри. Ричер сказав:
– Здається, я вас уже десь бачив.
Чоловік запитав:
– Справді?
– Ви грали за футбольну команду в коледжі. За Маямі. Випуск дев’яносто другого, чи не так?
– Ні, друже.
– Може, тоді за Південно-Каліфорнійський університет?
– Ви мене з кимось плутаєте.
Ченґ сказала:
– Тоді ви таксист. Ми бачили вас сьогодні вранці біля мотелю.
Чоловік нічого не відповів.
– І вчора вранці також, – додала Ченґ.
Знову жодної відповіді.
На прилавку стояла сітчаста підставка, у якій було повно візиток від франчайзингу «МаніҐрам». Скоріше за все, це було його додатковим доходом, разом із комісійними. Ричер узяв картку та прочитав її. Прізвище цього хлопця було не Малоні. Тоді Ричер запитав:
– У вас є міський телефонний довідник?
– Навіщо він вам?
– Я хочу поносити його на голові, щоб покращити свою поставу.
– Що?
– Я хочу пошукати там номер. Для чого ж іще існує телефонний довідник?
Чоловік на хвилину замислився, наче шукав законної підстави для відмови в цьому проханні, але, очевидно, так нічого і не вигадав, бо врешті-решт упірнув під прилавок та дістав із полиці під ним товсту книжку, повернув її на сто вісімдесят градусів та штовхнув через прилавок.
Ричер сказав: «Дякую», – та розгорнув довідник на місці перетину літер Л та М. Ченґ також нахилилася, щоб роздивитися ближче. Малоні там не було.
Ричер запитав:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нездоланний», після закриття браузера.