Читати книгу - "Еринії"

― Ну, ну, ну! ― відреагував Зубик. ― Ви ж не дали себе спровокувати! Заради Бога, вам відомо, що цим учинком ви викреслили б себе з наших рядів. Звичайно, ви хотіли сказати «Коли я вдавав, що мене спровоковано»… Запишіть так, пане Жехалко! Окрім того…

― Ні, ― перебив шефа Попельський. ― Я справді ладен був переламати йому ноги… Щоб він не втік.

― Викресліть це із протоколу, ― Зубик знову звернувся до Жехалка. ― І прошу вас більше не записувати відповідей такого штибу!

― Він кинув мені кирку й слухняно поклав ноги на бочку, щоб я поламав їх, розумієте, панове? ― Попельський не звернув ані найменшої уваги на протокольні маневри Зубика. ― Говорив до мене: «Убий мене, мужній шерифе!». Він хотів загинути або прагнув, щоб його, принаймні, покалічили! Моїми руками! З якоїсь причини це мав зробити саме я!

― Це типові аутодеструктивні прагнення, ― доктор Підгірний дав психологічне визначення поведінки Ірода. ― Про це свідчить його зізнання в убивстві Геня Питки й коментар… Як він це сказав, пане комісаре? Ви мені вже казали перед нарадою… Боюся переплутати…

― Приблизно це було таке… ― Попельський на хвилину замислився. ― «Я замордував Геня Питку намарне. Ніхто мене тоді не вбив, тож ти вбий мене зараз». Із цих слів випливає те, про що я вже сказав. Він хотів учинити самогубство. Моїми руками.

― Хотів, щоб його вбили після того, як він замордував Геня Питку… ― Підгірний пожвавлювався чимраз більше. ― Але це не вдалося… Тому він знову спробував. Звідкілясь знав, що в комісара Попельського різка вдача і його можна спровокувати. Йому не вдалося загинути за першим разом, тому…

― Годі, докторе. ― Зубик підвищив голос і злегка вдарив кулаком по столу. ― Справу про вбивство Геня Питки завершено, а вбивця Анатоль Малецький учинив самогубство! Вам відомо, скільки божевільних дзвонили до нас і зізнавалися в убивстві Геня?!

― Пане начальнику! ― Підгірний але підстрибнув. ― Два тижні тому у Львові знайшли труп замордованої дитини, яку катували, а вчора знайдено іншу дитину, якій також завдано тортур! Ви мені вибачте, але як судовий лікар і психолог, можу сказати лише одне: існує висока ймовірність, що той, хто скоїв те вбивство й цей звірячий злочин ― одна й та сама особа! А Малецький учинив самогубство, будучи невинним! Я переконаний у цьому! І на жаль, час повернутися до справи Геня Питки, час відновити слідство!

― Не вам мені наказувати, що треба робити! ― Роз’юшений, як бик на кориді, Зубик пахкав димом крізь ніздрі. ― У вас право голосу, яке я можу взяти до уваги або ні! Окрім того, ― він раптово заспокоївся й примирливо додав: «Ви ж не будете заперечувати, що Геня Питку було замордовано, а Казя Марковського лише покалічили. Це може свідчити, що в злочинця залишилися приховані рештки людяності, чого не скажеш про вбивцю Геня. Учинок чоловіка в котелку огидний, але ж він не вбивав! А вбивця Геня Питки ― це неймовірна тварюка! Одна потвора вбивала, інша ― ламала дитині коліна. Це два різні типи. У першого немає людських рис, але в другого вони залишилися, чи не так, пане комісаре?».

― Можливо, залишилися по відношенню до дорослих. ― Попельський струсив попіл до великої попільнички зі щипчиками для сигар. ― Перед нападом епілепсії, він роздягнув мене, щоб я не забруднився, а між щелепи запхнув мені мого власного гаманця, аби я не прикусив собі язика. Він знає, як поводитися з епілептиками… Може, він сам хворий?

― А як він узагалі виглядає, пане комісаре? ― озвався вдруге Жехалко.

― У нього широке, я б сказав, типово слов’янське обличчя, ― повільно говорив Попельський. ― Вік ― близько п’ятдесяти років. Жодних особливих прикмет, окрім тоненьких вусиків. Одягнений немодно й недбало. Чорний, поношений плащ, брудні викривлені черевики, пальці замащені чорнилом. Із цим усім контрастує новенький котелок. Висновок: скромний чиновник, який не має коштів на добрий одяг, але дуже дбайливо ставиться до головних уборів. Це поляк або українець. У нього немає ніяких жидівських ознак ані в зовнішності, ані у вимові. Жодних львівських діалектизмів я теж не чув. З іншого боку, він не надто стежить за мовою… Отже ― якийсь чиновник після кількох років гімназії… Semidoctus…[34] Я б так сказав.

― Чекайте, чекайте. ― Зубик, чия освіта через погані успіхи в класичних мовах завершилася на шостому класі гімназії, схопився за голову. ― Бо ми зараз усі заплутаємося… Пане Жехалко, підсумовуйте помаленьку, а ми попросимо пана комісара розповісти про допит п’яного сторожа.

― Валентин Козик, сорок вісім років, судячи з фізіономії ― хронічний алкоголік. ― Попельський гортав свої нотатки. ― Він трохи протверезився, як його облили холодною водою у відділку, але його доведеться ще раз допитувати. Ось, що вдалося від нього дізнатися. Декілька днів тому, Козик не пригадує, коли саме, Ірод прийшов до нього на фабрику й пообіцяв три чвертки горілки за умови, що він вип’є їх відразу, уранці на роботі, і заплющить очі на все,