Читати книгу - "Про славних жінок"

Однак досить уже про це говорити. Чи хтось звинувачував би дівчину-монахиню в непорядності за те, що вона зчепилася з чоловіком-хуліганом? Чи назве її хтось легковажною? Хто законно засуджуватиме те, що вона зважилася виступити супроти сили трибуна, щоб захистити батьківську честь таким чудовим вчинком, гідним найкращої згадки, що навіть найвідважніші юнаки з наймужнішими характерами часто не можуть здійснити?

Тому я небезпідставно вагаюся, хто тріумфував розкішніше: батько, виходячи на Капітолій, чи донька, входячи у храм Вести.

Віргінія була відомою матроною у Римі. Її не слід ототожнювати з тією, про яку мовилося попередньо: хоча батько й цієї також називався Авлом, однак він був патрицієм.[125] Віргінія, окрім знатного походження, з-посеред усіх римських жінок того часу вирізнялася своєю непорочною поведінкою. Тож достатньо буде згадати її один, однак дуже похвальний вчинок, з якого можна довідатися про все її життя і яким вона заробила собі заслужену славу.

Багато хто знає, що в той час у Римі на Воловому форумі поблизу круглого храму Геркулеса був славнозвісний жертовник, який незадовго перед тим відомі жінки присвятили Патриції Скромності. В період п’ятого консульства Квінта Фабія і четвертого консульства Публія Деція Мура сенат постановив, щоб, як і в інших святилищах, при цьому жертовнику приносилися жертви для спокутування всіляких діянь. І коли жінки патриціїв, як належалося, приносили жертви за давнім звичаєм, трапилося так, що Віргінія разом з іншими жінками прийшла до жертовника, щоб також приносити жертви. Однак Віргінію за вказівкою жінок патриціїв брутально вигнали, бо вона була дружиною плебея Луція Волюмнія, хоча той минулого року був консулом. Тут же біля жертовника виникла суперечка між матронами, яка через обурення жінок швидко розгорілася у сварку. Віргінія захищала себе, оскільки була порядною жінкою, походила з патриціїв і не вважала, що її можуть виставляти з храму Патриції Скромності лише через те, що її чоловік був плебеєм. Тож вихваляючи визначні вчинки свого мужа, вона покинула всіх жінок і, розгнівана, подалася додому, де й підтвердила свої слова чудовим ділом.

Мешкала Віргінія разом зі своїм чоловіком у селищі Лонгус, і мали вони у своїй власності багато будинків. Тож вона вирішила влаштувати власне невеличке святилище: відокремивши кілька будівель на одній стороні вулиці, встановила там жертовник. Зібравши жінок плебеїв, розповіла їм про зухвалість жінок патриціїв і, скаржачись на несправедливість, якої від них зазнала, мовила: «Закликаю вас і благаю: ви бачите, що всі чоловіки у цьому місті постійно змагаються, щоб перевершити один одного в мужності, так і ви змагайтеся між собою, щоб перевершувати одна одну щодо жіночої чесноти. Тому докладайте зусиль, щоб цей жертовник, який я у вашій присутності присвячую Плебеї Скромності, вшановували якомога шанобливіше, аніж той, інший, і щоб на вашому прикладі всі побачили і повірили, що не тільки серця патриціїв наповнюються небесним духом».

Які гідні та благочестиві слова матрони! Яке природне її обурення, наскільки її рішення гідне схвалення та піднесення аж до небес! Адже Віргінія не зазіхала на майно чоловіків, не вдавалася до принад розпусти, а навіть навпаки: відвернувшись від розпусних і розбещених юначих поглядів і пожадань, звернулася до своєї заслуженої слави чистоти шляхом новозаснованого храму і сили освячення. Від заснування було прийнято за правило надавати право жертвоприношення в цьому храмі лише тим, чия скромність незаплямована і хто був одружений лише один раз. Так було й впродовж тривалого часу; тож розвіялися сподівання тих, хто споглядав обряди нечистими очима. Цей жертовник святістю прирівнювався до попереднього.

Не сумніваюся, що страх виключення зі спільноти багатьом додав бажання пориватися до слави та уникати безчестя, а також породжував прагнення і причину зберігати чистоту.

Як засвідчують давні автори, Флора була римлянкою; доля її склалася так, що скільки ганебне заняття відібрало у неї честі, стільки ж прихильна Фортуна подарувала їй слави.

Усі стверджують, що вона була дуже багатою, однак розходяться щодо того, як вона отримала свої статки. Одні говорять, що вона розтратила свою молодість і красу квітучого тіла в борделях поміж розпусників та нечестивої молоді як звичайна повія. Переказують, що вона лестощами і розпустою позбавляла то одного, то іншого простачка всіх статків; тож, понашкрібавши та повитягавши то тут, то там, зробилася дуже багатою.

Деякі джерела, розповідаючи чудову і потішну історію, не вважають її такою безчесною. Стверджують, що якось сторож храму Геркулеса, що в Римі, від нічого робити почав грати у жеребки,[126] кидаючи їх то однією, то другою рукою: він вважав, що правою кидає Геркулес, а лівою – він сам. Загадав собі, що в разі поразки Геркулеса він придбає собі обід і дівчину за гроші храму, а якщо Геркулес вийде переможцем, то справить те саме богові своїм коштом.

Коли ж вийшов переможцем Геркулес, що зазвичай перемагав навіть монстрів, то, як стверджують, сторож придбав Геркулесові обід і привів йому повію Флору. Говорять, що коли жінка спала у храмі, їй наснилося, що злягається з Геркулесом і що той повідомив їй, що вона отримає платню за послуги від першого чоловіка, якого зустріне зранку, коли виходитиме з храму. Тож вона, виходячи з храму, перестріла Фаніція, заможного молодика, і той покохав її та забрав до себе. Флора прожила з ним довго, а він, помираючи, залишив їй спадщину: так вона й розбагатіла.

Інші, однак, стверджують, що називалася вона Акка Лавренція, а не Флора, і що вона вигодувала, чи пізніше вигодовувала, Ромула і Рема. Але такими неузгодженостями я не переймаюся, оскільки відомо, що Флора була багатою повією.

Але я притримуватимуся свого завдання. Флора була бездітною, а коли вже підходив кінець життя, хотіла увіковічити своє ім’я. Вважаю, що для здійснення цієї мети вона вдалася до жіночої хитрості, призначивши спадкоємцем свого майна весь римський народ; але частину своїх статків записала на отримання щорічних відсотків для того, щоб проводити публічні ігрища в день її народження.

Флора не помилилася у своїх розрахунках. Отримавши вдячність від римського народу за передану спадщину, вона легко здобула щорічні ігрища на увіковічення свого імені. На цих ігрищах, попри всілякі ганебні видовища, на превелике захоплення глядачів, народові показували пантоміми оголених повій, що танцювали безсоромні танці: думаю, щоб вказати на рід її заняття. Зрозуміло, що народ, схильний до розбещення, залюбки відвідував