Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Капітани піску. Габрієла 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітани піску. Габрієла" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 252
Перейти на сторінку:
зниклого сина.

Задирака скорчив міну і, піддражнюючи Безногого, насмішкувато докинув:

— Твоя сімейка тебе розшукує, Безногий. Матуся шукає тебе, щоб дати тобі цицю…

Безногий скочив на нього і вихопив ножа. І він убив би негреня, коли б Жоан Здоровило і Кангасейро не відтягли його. Переляканий Задирака втік. Безногий пішов у свій куток. В очах його палала ненависть. Педро Куля поклав йому руку на плече:

— Може, вони ніколи не помітять крадіжки, Безногий. Ніколи не дізнаються, що то через тебе… Не хвилюйся!

— Коли доктор Раул повернеться, дізнаються…

І він захлинувся слізьми, яких жахнулися капітани піску. З усіх лише Педро Куля і Професор зрозуміли його. Професор розвів руками, бо нічого не міг зробити. Педро перевів розмову на інше. Сильний вітер віяв уздовж піщаного узбережжя, і його шум був схожий на жалібний стогін.


Ранок як намальований

Підіймаючись по схилу гори, Педро Куля розмірковував, що нема нічого кращого в світі, як мандрувати ось так, без певної мети, вулицями Баїї. Деякі з вулиць асфальтовані, але більшість забруковано чорним камінням. Дівчата визирають з вікон великих старовинних будинків, жінки в чорних вуалях виходять з церкви. Сонце нагріває каміння і асфальт, освітлює дахи будинків. На балконі великого будинку видно квіти у вазонах. Вони різнокольорові, і сонце щедро дарує їм своє світло. Дзвони церкви Консейсан де Прайя гудуть без упину. Посеред схилу негр і мулат схилилися над гральними костями. Педро Куля, минаючи їх, привітався:

— Як живеш, Білий Сич?

— А ти, Куля, як тобі ведеться?

Мулат кинув кості, і негр заглибився у гру. Педро Куля продовжує свою прогулянку. Поряд з ним Професор. Його худорлява постать хилиться вперед, ніби йому важко долати сходи. Але він посміхається святковому настрою дня. Педро Куля повертається до нього і помічає посмішку. Місто має веселий вигляд, яскраво освітлене сонцем. «Дні в Баїї, наче святкові дні», — думає Педро Куля, відчуваючи, що його теж охоплює радість. Він голосно насвистує і, посміхаючись, плескає Професора по плечах. Обидва сміються і за мить уже голосно регочуть. А проте в них усього кілька монет, обидва в лахмітті і не знають, де знайдуть їжу сьогодні. Але вони радіють красі дня і можливості вільно прогулюватись вулицями. І вони йдуть, безпричинно сміючись. Педро Куля обіймає Професора за плечі. З того місця, де вони перебувають, видно базар, гавань з вітрильниками і навіть старий склад, де вони ночують. Педро Куля прихиляється до стіни.

— Тобі треба було б намалювати усе це… Краса яка!..

Професор насуплюється.

— Я знаю, що цього ніколи не буде.

— Чого?

— Я інколи замислююсь… — І Професор дивиться на гавань, туди, вниз, на вітрильники. На маленьких людей, що тягають мішки на спинах, і продовжує тремтячим голосом, ніби його хтось ударив: — Я прагну намалювати кілька картин звідси…

— У тебе є здібності. Якби ти ходив до школи…

— … але ніколи в мене не вийде радісна картина.

Професор ніби не чув слів Педро Кулі. Задивлений у далечінь, він здавався тепер ще худішим.

— Чому? — здивувався Педро. — Хіба ти не бачиш, яке тут усе гарне? Все веселе…

Педро Куля показав униз на дахи міських будинків:

— У них більше кольорів, ніж у веселки…

— Це правда… але придивись, усі люди сумні. Я не кажу про багатих. Ти знаєш. Я кажу про тих інших, з доків, з базару… Ти знаєш… Всі вони з голодними обличчями… Я не вмію сказати про це… Але я відчуваю цей образ…

Педро Куля більше не дивується.

— Тому-то Жоан де Адам і організовував страйк у доках. Він каже, що прийде день, коли все зміниться, все перевернеться…

— Я теж читав про це в одній книжці… У книжці, яку брав у Жоана де Адама. Якби я ходив до школи, як ти кажеш, то було б добре. Колись би я намалював багато гарних малюнків. Намалював би гарний день, як люди весело йдуть, як сміються, намалював би коханців, як оті двоє в парку Назаре, знаєш? Але де ж та школа? Хочу намалювати щось гарне, йду по вулиці, і день гарний, все гарне, але люди сумні, і я не знаю нічого… Я хотів би намалювати радісну картину.

— Хтозна, може, справді краще малювати саме як ти? Може вийти навіть ще красивіше.

— Що ти знаєш? Що знаю я? Ми ніколи не ходили до школи… Я хотів би малювати людські обличчя, людей з вулиці, але я не вчився в школі. Є багато такого, чого я не знаю.

Він помовчав, подивився на Педро, який його слухав, і вів далі:

— Тобі ніколи не доводилося побувати в школі мистецтв? Ну й краса там! Я одного разу спробував, прокрався в один зал. Усі там одягнені в довгі сорочки, вони мене не помітили. Малювали голу жінку… Якби я коли-небудь зміг…

Педро Куля замислився. Він дивився на Професора, ніби обмірковуючи щось. Потім промовив поважно:

— Ти знаєш ціну?

— Яку?

— Ну, скільки треба платити за школу, вчителеві?

— А навіщо?

— Ми складемося, заплатимо за тебе. Професор розреготався.

— Ти й не уявляєш собі, як це складно. Це неможливо, облиш дурниці.

1 ... 36 37 38 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітани піску. Габрієла"