Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

родині. Навчався в гімназіях Житомира, Луцька та 1-й Київській чоловічій гімназії. По закінченні останньої 1902 р. вступив на військову службу, яку проходив у Ризькому драгунському полку. 1906 р. закінчив Ягеллонський університет, продовжив навчання у Женевському університеті, але за станом здоров'я був змушений повернутися на Батьківщину. Напередодні Першої світової війни взяв участь у створенні політичного гуртка, який трансформувався у Союз визволення України. Учасник Першої світової війни, воював у складі 4-го драгунського Новотроїцько-Катеринославського полку армії генерала Самсонова. За станом здоров'я переведений до резерву. В 1917 р. разом із С. Шеметом заснував Українську демократично-хліборобську партію, автор її програми. Наприкінці серпня 1919 р. передав справи посольства своєму заступникові й оселився в австрійському м. Райхенау. 1920 р. створив Український союз хліборобів-державників (УСХД). У листопаді 1926 р. за дорученням Скоропадського переїжджає до Берліна, де працює в Українському науковому інституті. 1928 р. повертається на постійне проживання до Австрії. 1930 р. після розколу УСХД створює Братство українських класократів-монархістів, гетьманців, яке підтримує колишнього ерцгерцога Вільгельма Габсбурга-Льотрінґена (Василя Вишиваного). Помер 14 червня 1931 p., похований в рідному селі.

В'ячеслав Липинський.

Основні праці: «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (1909); «Z dziejöw Ukrainy» (1912); «Україна на переломі. 1657—1659» (1920); «Листи до братів-хліборобів» (1926); «Покликання «Варягів» чи організація хліборобів» (1925); «Релігія і церква в історії України» (1925).[148]

Розбудова диппредставництв – продовження

Оскільки масштаби діяльності за кордоном стрімко зростали, то вже 15 серпня МЗС «заднім числом» (з 4 липня, коли було видано закон «Про заклад генеральних консульств і консульських агентств поза кордоном») ухвалило заснувати мережу консульських агентств у Батумі, Вільно, Гельсінгфорсі, Мінську, Новочеркаську, Омську, Ризі, Самарі, Ташкенті, Тифлісі (1-го розряду) та в Архангельську, Астрахані, Баку, Бійську, Бухарі, Воронежі, Владивостоці, Іркутську, Казані, Єкатеринбурзі, Курську, Нижньому Новгороді, Новоніколаєвську, Орші, Пензі, Саратові, Семипалатинську, Ставрополі, Царицині, Хабаровську (2-го розряду). Реалії життя, насамперед пов'язані із завершенням Першої світової війни, внесли свої корективи – штати таких представництв спромоглися затвердити лише 6 листопада, а утворити консульства вирішили насамперед у Берліні (генеральне), Мюнхені та Данцигу; у Відні й Будапешті (генеральні) та Львові; в Яссах (генеральне) та віце-консульство в Галаці; у Царгороді (генеральне); у Софії та Варні (віце-консульства); у Вільно; у Цюриху (генеральне) та Женеві; у Копенгагені; в Амстердамі; у Стокгольмі; у Христианії (віце-консульство); у Варшаві (генеральне) та Лодзі (віце-консульство); у Ризі (віце-консульство); у Москві та Петербурзі (генеральні), Самарі та Курську (віце-консульства); у Ростові-на-Дону та Новочеркаську (консульські агентства); у Тифлісі (генеральне), у Баку, Єревані та Батум-Поті (усі – віце-консульства); в Омську (віце-консульство); у Владивостоці; у Ташкенті та Вірному (обидва – віце-консульства). На утримання цієї мережі відпустили 832 тис. 109 карб.

Трьома тижнями раніше (19 жовтня) заснували диппредставництво 2-го розряду в Польщі.[149]

Паризька мирна конференція

Все радикально змінилося після відвідин гетьманом Німеччини. На початку осені, в переддень остаточної і невідворотної поразки країн Почвірного союзу у війні, на перший план у зовнішній політиці УД стали виходити такі питання, як відносини із небільшовицькими державними та військовими формаціями, країнами Згоди, Румунією, нейтральними країнами, Польщею.

Але головне питання, яке постало на порядок денний ще до формального завершення війни, – це питання про мирну конференцію переможців. Саме це питання стало контрапунктом всесвітньої історії початку XX ст. Участь або неучасть у цьому заході наперед визначала і статус, і долю тієї чи іншої держави, того чи іншого народу на наступні десятиліття. І в Києві це прекрасно розуміли. 7 жовтня уряд ухвалив вікопомні рішення, які об'єктивно могли забезпечити Українській Державі в ближчій перспективі гідне місце серед цивілізованих країн Європи. Рішення такі:

– «визнати, що уряд та всі посадовці Міністерства закордонних справ повинні здійснити всі кроки, докласти всіх зусиль, щоби у випадку відкриття Мирової конференції добитися участі в ній Української Держави як самостійної та незалежної держави»,

– «доручити міністру закордонних справ посилити склад української місії, поповнивши її досвідченими дипломатами»,

– «визнати настійно необхіднимрозвитокМіністерством закордонних справ найширшої діяльності в нейтральних країнах на користь визнання ними Української Держави як самостійної та незалежної держави».

Державний візит до Німеччини. 1918. Зліва направо: генерал-фельдмаршал фон Гінденбург, Павло Скоропадський, генерал фон Людендорф.

Гіпотеза автора

Всі кроки, які Українська Держава здійснила в царині зовнішньої політики після 7 жовтня, слід оцінювати виключно під цим кутом зору: сприяли вони участі УД у мирній конференції як самостійного суб'єкта міжнародного права чи ні. Задля досягнення цієї стратегічної мети керівництво країни було готове піти і пішло на широкі поступки, в т. ч. найближчим сусідам, – і все це задля того, аби забезпечити їх прихильне ставлення до самої ідеї участі УД в мирній конференції.

Паризька мирна конференція – продовження

Фактичне завершення війни спонукало гетьманський режим до активних дій на «євроатлантичному фронті». Насамперед перейнялися проблемами пропагандистського, якщо можна так сказати, ґатунку. 15