Читати книгу - "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"

— Вибач мені, — шепнув він.

— А що ж тут такого. Ти й так гарно ведеш, — мовила дівчина більше ніж приязно. — Я б уже давно врізалася в скелю.

— Не мели дурниць, — скромно, але не цілком щиро сказав Йон.

— Але ж я правду кажу.

Йон промовчав. Він ввімкнув додаткову швидкість і трохи ризиковано шугнув між двома брилами й стрибнув над третьою.

А що в той час діялося з “Альфою” і “Бетою”? Про це не знав ніхто на світі. Відомо тільки було, що їх несе в пустку і темряву кам’яний потік Чорної Ріки. Було відомо також, що на далекій відстані від них мчить третій космоліт, рятівник і боєць КБ-803. Він ще не почав боротьби з Чорною Рікою, але прибув туди, в її нутро, аби позмагатися з нею.

Зрештою, бій уже тривав. Почав його “Розвідник”. Почав мовчки, на далекій відстані від КБ-803, та все ж Алька ту мить полегшено зітхнула. І спитала тихіше, ніж їй хотілося:

— Ти теж бачиш?

— Що?

— Вогники.

Йон придивився до екрана. Справді, в космічній безодні, що відкривалася перед ними, пульсувало якесь світло. Ніби з-за далекого обрію здіймалася сатурнянська вогненна буря.

— То “Розвідник”? — спитав Йон задля певності.

— Авжеж він.

Космоліт КБ-803 летів з такою швидкістю і в такому напрямку, як було й передбачено на Головній Базі. На перший погляд могло здатися, що це просто звичайний пасажирський космоліт, який, дотримуючись розкладу руху, мчить своєю трасою.

Ні! Не могло так здатися. Бо якби пасажирський космоліт попав у таку лавину, то це була б найгірша пригода, яку мешканці всієї сонячної системи зазнали б протягом багатьох останніх років.

— Спалахи видно дедалі виразніше, — сказала Алька.

— То, мабуть, вогонь з головного вогнемета.

— Очевидно, — погодилася дівчина.

— Не дуже приємно було б пройти крізь таку купіль, — пробурмотів Йон.

— Уявляю собі.

Потім Алька почала читати вголос дані з контрольної таблиці. Несподівано метеорний потік погустішав, Йонові довелося маневрувати. Він трохи звернув з курсу і летів то швидше, то повільніше.

— Слухай! — озвалася врешті Алька. — Незабаром починаємо другу частину нашої роботи.

— Коли? — трохи неуважно спитав Йон.

— За три хвилини.

— Добре, — сказав Йон, збоку позирнувши на дівчину.

Однак Алька — хоч то, власне, мав для неї початися іспит — була цілком спокійна, її турбувало тільки те дивне зникнення радіохвиль.

— Що б це могло бути? — питала вона скоріше себе, ніж Йона. — Що з ними діється?

— З хвилями?

— Так.

— Я ж тобі вже казав, — розсердився Йон. — Щось їх поглинає. Якась космічна химера.

— Заспокойся, — сказала Алька. — Якщо це, наприклад, мінерал, що поглинає чи глушить хвилі, то це було б найгучніше відкриття в мінералогії за останні п’ятдесят років.

— Правда, — глузливо скривився Йон. — Я забув, що ти цікавишся й мінералогією.

— А цікавлюся, — сказала дівчина. — Але…

— Чи я вкладаюся в час? — перебив її Йон.

— Авжеж. Але тепер, серденько, ти сам мусиш стежити за контрольною таблицею, — ласкаво мовила Алька. — Через двадцять секунд я починаю.

Йон мовчав. Одним рухом перемикача він перевів собі на екран дані контрольної таблиці: заплановану швидкість, швидкість, з якою він летів, поправки до швидкості та запаси рушійної енергії.

— Все гаразд, — сказав він. — Тримайся, Алько.

— Тримаймось, — буркнула дівчина. — І…

— Ось воно! — захоплено перевів дух Йон: ну й дівчина!

Перший Альчин постріл був влучний, як у недавньому візіофільмі або раніше на конкурсному екзамені бортових стрільців великого космічного корабля, — одним пострілом вона розтрощила брилу, що показалася просто перед ними.

Так почалася основна частина завдання космольота КБ-803. Та, що мала вирішити все.

Та перше ніж почати її описувати, згадаймо про те, що на певній, не визначеній ще віддалі від КБ-803 з невідомою для нас швидкістю мчить ще один бойовий космоліт — запасний космоліт “Розвідника” КБ-804, який веде робот-опікун (тип РОБ 11/48, модель А, сатурнянського виробництва), що його Йон Сого звав просто Робиком.

Згадаймо й про те, що коли Алька вперше скерувала свій вогневий удар у кам’яний потік Чорної Ріки, на “Розвіднику” виникла коротка тривога.

— Керівнику! — гукнув голос. — Розвідувальні прилади не працюють. Веди вогонь!

Почувши це, Алик навіть не здригнувся, бо, власне, й чекав такого.

Він не гаяв часу навіть на відповідь. Із зловісною посмішкою Алик Рой розпочав вогонь проти Чорної Ріки. І хоч вогнеметами керували такі два недосконалі, повільні й примітивні прилади, як людські очі і людські руки, вогонь мав добрі наслідки.

Назустріч “Розвідникові” й далі мчали кам’яні хвилі й кам’яні лавини, величезні брили і дрібний порох, омахи вогню та дрібні іскри. Алик, посміхаючись, накривав їх кружальцем прицілу. Він навіть пригадав собі слово “ненавиджу”.

— Ненавиджу, — шепнув він, розбиваючи грізним білим полум’ям величезну губчасту метеорову брилу.

— Ненавиджу, — сказав він, і в лавину дрібного каміння посипалась сила-силенна іскор.

А як по цьому настала вільна хвилина, хлопець швидко запитав:

— Пеере! Ти знаєш, чому порушився зв’язок?

На відповідь довелося довго чекати. Очевидно, механомозок Пеера хотів сумлінно виконати наказ і наполегливо шукав відповіді. Нарешті відповів, але не