Читати книгу - "Нові пригоди самоходика, Збігнєв Ненацький"

Тепер, орієнтуючись на цю лінію очерету, я дістався до затоки, де стояв мій намет. Перелякані сусіди, лицарі спінінгу, зашнурувались у своїх наметах і навіть не виткнули носа.

Я виїхав на сушу, поставив на стоянку автомашину. І, тільки вийшовши з неї, помітив біля свого намету якусь скоцюрблену постать.

Це була Бронка. Навіть у темряві ясніло її руде волосся.

— Я пішла від Чорного Франека, — сказала вона, клацаючи зубами. — Тут лежав якийсь лист до вас, — вона подала мені заклеєний конверт. — Я знайшла його перед вашим наметом, коли прийшла сюди. Сховала в кишеню, щоб не намок.

Я засвітив електричний ліхтарик. На конверті було написано: «Панові Томашу на Озерищі». Імені того, хто надіслав, не було вказано.

Я розірвав конверт і глянув на підпис: «Капітан Немо». Отже, таки обізвався?

«Шановний добродію, — писав Капітан Немо. — Зважаючи на вашу пропозицію, я вирішив зустрітися з вами. Пропоную мис Судака, завтра, о десятій вечора».

— Це написала вам якась «симпатія»? — спитала Бронка.

Я торкнувся конверта пальцем у тому місці, де його склеюють. Воно було ще вогке.

— Мені здається, ви знаєте зміст цього листа.

— Та звідки? Присягаюсь, я не читала! — скрикнула дівчина.

Я був переконаний, що вона каже неправду, але не хотів виказувати недовір’я до неї вже на початку нашого знайомства.

— Приготуймо щось гарячого випити й повечеряймо, — сказав я. — Потім ти можеш спати в наметі, а я в машині. — Я вирішив звертатися до неї на ти, зважаючи на різницю віку.

За вечерею я ближче придивився до Бронки. У неї таки були гарні, тонкі риси обличчя. Тільки була вона худюща, зголодніла і, правду сказати, просто брудна.

— Коли б я мав дочку, то не дозволив би їй так мандрувати.

— Виходить, ви не дуже відійшли в цьому від мого батька. Чи й ви збираєтесь читати мені мораль?

— Ні. Але поглянь на себе. Блузка брудна, штани засмальцьовані, а волосся аж позлипалося.

Вона не обізвалась. А я вів далі, хоч це й було неввічливо.

— Хіба можна поважати дівчину, в якої брудна блузка, брудні штани, брудне волосся? Ти ж, мабуть, мрієш, щоб тобою хтось захоплювався.

— Хлопець, який звертає увагу тільки на зовнішність дівчини, небагато вартий, — мовила вона.

— Звичайно, — погодився я. — Але що можна подумати про дівчину, яка добре почуває себе в брудній блузці?

— Годі про це, — промовила вона благальне. — Я завтра причепурюсь.

«Виховання розпочато», — подумки всміхнувся я. І спитав Бронку про Чорного Франека та дальшу долю його ватаги.

— Адже ви про все здогадуєтесь. Франек хоче знайти цю карту і за гроші, які одержить від Краватика, податись до моря. А Роман ненавидить гарцерів і хоче посісти Франекове місце у ватазі.

— А чому ти порвала з ними?

— Я вже казала вам про це. Я сподівалась романтичних пригод. Я думала, що ми будемо жити суворим, простим життям: ловитимемо рибу, збиратимемо ягоди, купатимемося в озері. А вони крали. Я вже давно втекла б, але мені було шкода Франека. Він мені подобається. У нього тільки одна велика вада, — він марнославний. Тепер він не може пережити, що влада у ватазі вислизає з його рук. У цьому трохи й моєї провини, бо я весь час переконувала його, що ми повинні жити інакше. Але, щоб жити, як я мріяла, треба мати гроші на кемпінгове обладнання, на харчі та інше. А вони не мають. Тому їм лишається тільки або бути голодними і спати на голій землі, або красти. От вони й вибрали друге. Та я не збираюся сідати до в’язниці.

— І коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, — здогадався я.

Вона кивнула головою.

— А Франек?

— Він умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась. Він не хоче кинути ватагу, бо все ще сподівається, що поверне собі колишній авторитет.

— Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба більше за всіх красти, найбільше носів розбивати і найдовше сидіти у виправній колонії. Важче здобути авторитет у людей порядних.

Бронку зачепила моя іронія.

— Франек здобуде авторитет, і зовсім не в такий спосіб, — ображено сказала вона.

«Отже, вона не порвала з Чорним Франеком», — подумав я. І вирішив скористатися з цього.

— Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливій справі. Колись я тобі все розповім. Якщо мені пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про які пишуть у пригодницьких романах.

— Невже? — зраділа вона.

— Так, так. Мені здається, що якусь роль у цій справі відіграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її мені на кілька хвилин подивитись. Потім віддаси Франекові.

— Чудово, — зраділа вона. — Чудово, що ви дозволяєте мені спілкуватися з Франеком.

— А можливо, ти умовиш його покинути ватагу і приєднатись до мене?

— Ні, він ніколи цього не зробить, — похитала дівчина головою. — Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капітан Немо, який тут сам один править на озері. Франек бореться проти нього і водночас захоплюється ним. На жаль… — завагалась вона. — Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий і взагалі… якийсь нецікавий…

Я відчув себе ображеним.

— Зовнішність буває оманлива, — буркнув я. — Якби я розповів тобі про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.

— Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?

— Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися ані подобатись Чорному