Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

— «Сину», ввімкнись хоч на секунду… Коліщатко — загинуло. Потрібне ще одне, дуже потрібне!.. Вір мені, «Сину»!

Ні, це вже був не той Айт. Якщо раніше він у кожному бачив можливого зрадника, то тепер хотів бачити друга, людину.

Пальці хапливо полізли під пахву, намацали тумблер передавача. Ні слова в ефір — тільки коротке шипіння генератора. Але й цього було досить, щоб голос дівчини враз забринів радісно:

— Чую, «Сину», чую! Дякую, любий! Слухай мене, слухай! Якщо все зрозумієш — наприкінці ввімкнешся ще один раз, останній. «Батька» забили пастирі. Вони знищили коліщатко. На їхній нараді було вирішено підтримати війну. Тобі загрожує небезпека, «Сину»! Пильнуй! Слухай мене завтра о нульовій.

Сухо клацнуло — вимкнувся передавач. Майже машинально Айт сховав навушник і повільно пішов до ліфта. Йому було гірко й тоскно, в серці закипала глуха лють.

Рідного батька забив Кейз-Ол. Названого — Братство. Спільники й натхненці виявились зрадниками, ледве запахло баришами, які може принести війна.

З'явилися нові вороги і нові друзі. Незнайома дівчина підхопила ту ниточку, яку впустив Лайн-Еу. Щасти тобі!..

Лють розросталась, тоскнота минала. Небезпека не лякала Айта, навпаки, мобілізувала, надавала йому рішучості. Боротьба вступила в гостру фазу. Ну що ж, хай буде так.

Айт поніс Кейз-Олу перший сніданок. Трильйонер глянув на нього якось чудно — недовірливо й запитливо. Він ніби порівнював, зважував і не міг дійти певного висновку.

Айт витримав цей пронизливий погляд. Як і личило Псойсові, дужче зсутулився, тривожно заморгав повіками.

— Хто? — Кейз-Ол дістав з шухляди і поклав на стіл записку, в якій Айт одразу ж упізнав свого листа до Мей.

— Я…

— Чому?

— Він помирав і просив передати.

— Що ще доручив тобі зробити отой… — Кейз-Ол з підкресленою байдужістю зазирнув до записки, — отой, як його…

— Нічого.

— Гм… Дивно. А міс Мей скаржиться, що ти вже тричі в'язнув до неї з розповіддю про її колишнього коханця Айта.

Це була правда. І найстрашніше полягало в тому, що зрадницею стала сама Мей. Маючи доступ до всіх звукозаписувальних злагод, Айт після кожної розмови перевіряв усі прилади і знав, що підслухування неможливе.

— Він закляв мене моїм життям розповісти міс усе.

— Гм… Не впізнаю тебе, не впізнаю… — Кейз-Ол хитнув головою, задумливо почухав підборіддя, витяг і поклав на стіл круглу металеву коробочку. — А це?

Коли б не попередження незнайомої «Матері», Айт, мабуть, не втримався б в оцю мить. Перед ним лежала котушка з магнітофонним записом Наради. Братство не тільки відцуралось свого агента, а й зрадило його!

І все ж в Айта вистачило сили волі зіграти найщиріше здивування. Щодо першого, мовляв, винний — каюсь. А оцієї котушки — і в очі не бачив!

— Падлюки! — Кейз-Ол, вже не стримуючи себе, шпурнув коробочку геть і взяв Айта за комір. — Ти, старий дурень, став сліпим, глухим… і доброчесним, як п'яний піп! Свайн був не один. Спільники лишилися! Чуєш? Знайти!

— Знайду… знайду… — злякано хитав головою Айт, а сам мало не реготав: аякже, діждешся!.. — Так, значить, це Свайн утнув таку штуку! Ну, подумайте ж, який мерзотник!

Щасливий збіг обставин допоміг Айтові уникнути провалу. Може, Братство не повідомило про хірургічний експеримент професора Лайн-Еу і не назвало свого агента на ім'я, а може, Кейз-Ол не повірив версії, схожій на байку, — в усякому разі, провина лягла на забитого Свайна. Але Айт уже добре знав Кейз-Ола: неясна підозра мучитиме його доти, доки не будуть розплутані всі ниточки.

І справді, Кейз-Ол їв неуважно. Потім і зовсім одсунув майже повну тарілку.

— А чому Свайн не спробував мене вбити, коли ти був у лікарні?

Айт винувато хитнув головою: звідки ж, мовляв, мені знати, ясновельможний?

— Так, він міг спробувати. Але не зробив цього. Чому? Їм потрібен був ти, бо… Гм, заповіт у малахітовому сейфі… Цифровий замок, секрет якого відомий тільки тобі… — Кейз-Ол здивовано підвів брови, а потім примружив очі. Голос його пролунав вкрадливо. — Гадаю, ти не забув того числа, яке треба набрати на дисках? То принеси мені засургучований пакет. Нашого з тобою нащадка вже немає! Отже, знищимо й заповіт, так? Адже вмирати зарано!

В Айта похололо в грудях. Він підійшов до врізаного в стіну велетенського сейфа, на дверях якого біліли коліщатка з цифрами. Їх можна крутити як завгодно, але з мільйона мільйонів комбінацій тільки одне число ввімкне всі контакти одночасно і електромотори відтягнуть засувки з вольфрамової сталі. Шукати це число наосліп — марна річ. Цілого життя людини не вистачить, щоб перебрати всі можливі комбінації з шістнадцяти цифр. Посилатися на послаблення пам'яті після операції не можна: якщо Псойс це число знав, то забути його він міг би тільки тоді, коли б зовсім утратив розум. Якщо знав… А може, це завдання — провокаційне?

Протягом частки секунди доводилось вирішити, як поводитись.

— Слухаюсь, ясновельможний… — Айт відчув, що першу частину завдання розв'язано правильно, але це зовсім не полегшувало справи. І невідомо, як Айтові вдалося б викрутитись, коли б не пролунав уже знайомий мелодійний голос та не спалахнуло на телевізійному екрані зображення Мей.

— Йди… — незадоволено пробурчав Кейз-Ол. — Потім.

Понуривши голову, Айт вийшов. Він злостився, ревнував і зловтішався водночас, почуваючи себе незрівнянно вищим за Кейз-Ола. На мить закортіло припинити всю цю комедію. Але він вчасно стримався: не варто, рано. Зараз випала досить тривала передишка, бо через п'ять хвилин у містера почнеться нарада директорів компаній. Може, за цей час вдасться щось вигадати. А поки що треба приготуватися до найгіршого.