Читати книгу - "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"

він покинув і, обманюючи батьків, щодня для годиться сідав за приготування домашніх завдань. Кінець кінцем хлопець зрозумів, що зайшов далеко і все це може погано скінчитись, почав уникати шахраїв. Але виявилось, що не так просто з ними розійтись. Вони підстерігали його на кожному кроці, вимагали, щоб він повернувся в злодійську зграю, інакше вони розправляться не лише з ним, а й з його батьками. Неважко собі уявити, що було б далі, коли б працівники міліції не виловили всю цю компанію. Зграю очолював небезпечний рецидивіст. Шляхом лестощів, підкупу, шантажу, погроз він примушував підлітків красти, вихваляв злодійське життя, прищеплював дітям відразу до чесного життя, своїм неприкритим цинізмом убивав в дітях все хороше, чисте, світле…

Валентин Филимонович з жахом уявив собі, як його син, можливо, оце зараз, в цю хвилину, лізе в чиюсь кишеню… Він схопився. І в цей час рипнула хвіртка.

Валентин Филимонович поспішив у палісадник. Але він помилився. Це повернулась Людмила Йосипівна.

— Вітя в Альоші? — зустрів її запитанням Сахно.

— Як, його ще немає? — пригнічено спитала Людмила Йосипівна. Трохи заспокоївшись, вона розповіла, що Альоша вдома, малює. Разом з матір'ю Альоші вона вчинила йому справжній допит. Альоша розповів, що він та Вітя перестали ходити в зоопарк, бо записалися в підготовчу групу з боксу при Палаці спорту. Альоша гаряче доводив, що нічого поганого вони не роблять і що батьки зовсім безпідставно хвилюються і підозрівають їх у чомусь ганебному.

— Але де ж Вітя? — нервувався Валентин Филимонович. — Де він може бути, коли Альоша вдома?

— Альоша каже, що вони розійшлися ще о четвертій годині дня. Він пішов додому, а Вітя залишився в Палаці спорту. Там якісь змагання.

Сахно розігнався в Палац спорту, але тут з'явився Вітя.

— Ох, і зголоднів! — просто з порога випалив він. — Мамо, швидше давай усе, що є.

Валентин Филимонович суворо подивився на сина.

— Обід від тебе не втече. Скажи спершу, де цілий день блукав?

— Як де? — бадьоро перепитав Вітя, хоча по сердитому обличчю батька зрозумів, що його чекає неприємна розмова. — У Палаці спорту. Можете спитати Альошу…

До цієї розмови Вітя був готовий. Він забіг до Альоші розповісти, що він і Володя цілий день прождали біля перукарні, але потрібного їм майстра так і не було. Альоша поквапив Вітю, попередивши, що його розшукує мати.

— Ти не апелюй до нього, — суворо мовив батько. — Розповідай!

— Ми записались до секції боксу. Адже ти сам хотів, щоб я займався спортом. Я й Альоша новаки, нас додатково тренують. Ми ж відстали… На цілих два тижні. — Тут Вітя для більшої переконливості хотів розповісти, що його тренує знаменитий боксер, але вчасно схаменувся. Це буде вже занадто. — Коли заняття скінчились, — тягнув Вітя, — а це було… було… так десь годині о четвертій чи пів на п'яту, Альоша пішов, а я з Дімою Вакуленком залишився…

— А це хто такий? — насторожилась Людмила Йосипівна.

— Ти ж, мамо, повинна його пам'ятати. Я разом з ним учився в п'ятому та четвертому класі. Такий невеликий на зріст… Волосся біляве, на правій щоці одна… ні, дві маленькі родимки.

Людмила Йосипівна пригадала, що років два тому Вітя товаришував з одним хлопчиком 'і того, здається, справді звали Дімою Вакуленком.

— А що ж далі?

— Був показовий виступ гімнастів… — Повертаючись додому, Вітя, на щастя, прочитав афішу. — Вони всі учасники нашої олімпійської команди… — Для більшої переконливості почав перелічувати відомих йому гімнастів. — Там були Лариса Латиніна… Борис Шахлін… Юрій Титов… Ух і здорово! Якби ти, тату, тільки бачив, як Шахлін працює на брусах! Латиніна за вільні вправи одержала 9,8 бала… Слово честі! Ну й аплодували їй!

— А чого ти, — спитав батько, — не ходиш в зоопарк?

— В зоопарк? Я там буваю.

— Ну, це ти, брат, заливаєш. Керівник сказала, що тебе давно вже не бачить.

— Вірно. Я днів… днів десять там не був… Я ж почав ходити в Палац спорту.

Розмова з сином не задовольнила Валентина Филимоновича. Він почував, що тут щось не так. Вітя затаює найголовніше.

— А хто ваш тренер? Завтра ж вирвусь на часинку і зустрінуся з ним. Це ж неподобство, — обурився Сахно, — примушувати хлопчиськ цілими днями вивертати один одному вилиці. І взагалі, я проти боксу в такому віці. Хіба не можна зайнятися тенісом, баскетболом? Ну, плаванням чи водним поло… Нарешті, тією самою гімнастикою.

У Віті аж в душі похололо, коли він уявив собі розмову батька з тренером, який про нього з Альошею уявлення не має.

— Знаєш, тату… наш тренер… — Вітя, як йому здавалося, знайшов рятівний вихід. Він скаже, що тренер зненацька захворів і невідомо коли видужає, але до кімнати увійшла бабуся і віддала Валентинові Филимоновичу перев'язаний навхрест ниткою невеликий конверт.

— Мені? — запитально подивився Сахно.

— Еге ж. Якась жінка веліла передати. Сказала, що з роботи.

Сахно розпечатав конверт і, не мовлячи ні слова, як був, у піжамі, вибіг на вулицю. Всі мовчали, не розуміючи, чим викликана така дивна поведінка. Через кілька хвилин, задихавшись, Сахно повернувся до кімнати, стискуючи в руці конверт, його нібито підмінили. Він зблід, очі гарячково блищали.

— Де ця жінка? — вп'явся він очима в Надію Миколаївну. — Де?!

— Пішла. Відразу ж пішла.

— Розумієте, що ви наробили?! — схопився за голову Сахно.

— Що я такого страшного наробила? — образилась Надія Миколаївна.

— Та ви розумієте!.. — почав Сахно, але, побачивши сина, скомандував: — Вийди! Тобі тут нічого робить.

Віті цього тільки й треба було.

ХАБАР