Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

— Лишилося два рейси, — голосно каже жінка, — ви чуєте: два рейси! Тепер — у воду!

Плавці в лагуні, де вже плаває рудий Глюк. Працюють мотори буксирувальників. Маленький загін іде під воду.

Протягом кількох хвилин жінка та крановщик тихо розмовляють, потім зникають у тунелі. Прожектори гаснуть. Карцов знову в пітьмі.

Звідки доставлено мішки і що в них? Напевно, харчі, зброя, вибухівка. Отже, поблизу склад, що постачає мешканців підземелля? Легко сказати — склад! Можна не сумніватися, що на десятки миль навколо кожен вершок суходолу контролюють господарі військово-морської бази. Та склад є, і він недалеко: плавці вже побували в ньому і до вечері повинні зробити ще два рейси.

Карцов думає про водіїв буксирувальників. Дивні люди — дужі, молоді і… якісь апатичні. Втомились? А може, чимось заклопотані?

Безперечно, в гроті загін гітлерівських плавців, навчених діяти під водою. Сховище вибрано вдало: що може бути безпечніше за самотню голу скелю, котра вічно стирчить перед базою й давним-давно намуляла всім очі! На неї, звичайно, не раз висаджувалися моряки союзників, облазили скелю вздовж і впоперек. Але їм і на думку не спало, що скеля, точніше, порожнини в ній стали пристановищем фашистських піратів.

Авжеж, звідси й діяли люди, що висадили в повітря крейсер і док. Абст брехав, запевняючи, що їх доставив підводний човен.

Підводний човен… Стоп!

Тільки тепер Карцов зрозумів, який «склад» постачає мешканців підземелля. Це підводний човен, що потай пробрався в район скелі, ліг на грунт, а тепер, діждавшись ночі, виплив і розвантажується. До речі, чи не на цьому човні збирається мандрувати на материк жінка, що тільки-но зникла у тунелі?

Отже, вивантаживши мішки і взявши на борт пасажирку, човен піде. Шлях його лежатиме до Німеччини. А втім, йому зовсім не обов'язково плисти так далеко. Найімовірніше, човен рушить до однієї з таємних баз постачання фашистського флоту, розкиданих по багатьох морях. Там він навантажиться і знову візьме курс до самотньої скелі.

Непомітно минає час. Карцов задрімав.

І знову в гроті світло: спалахнув прожектор, промінь якого спрямовано на воду. Один за одним випливають з глибини буксирувальники. Незабаром вони біля трапа. Кран рухається, спускає стрілу.

Раптом лунає пронизливий зойк сирени. Миттю гасне світло.

Аварія чи сигнал небезпеки?

Та що може загрожувати сховищу, одягнутому в міцну кам'яну броню?

Сирена вмовкає. Тоді стає чути віддалений рокіт турбін військового корабля. Щосекунди рокіт гучнішає, обертається в гуркіт, потім слабшає і затихає: корабель, проминувши скелю, пливе геть. І тоді наче відновили показ фільму: спалахнув екран, плавці зарухалися в кадрі, кранова стріла нахилилася й потягла з води в'язку мішків…

Коли настане темрява, вирішує Карцов, треба пробратися на протилежний бік лагуни, щоб добути воду, зброю, харчі. Для цього слід було залишити орієнтир, по якому, повертаючись у темряві назад, він знайде вихід з розколини. Але Карцов уже знає силу припливу. Він розуміє: будь-який залишений на скелі орієнтир хутко опиниться під водою або високо над нею. Коротше, лишити розколину й спуститися в лагуну — значить попасти в пастку, бо дороги назад не знайти.

Проте він приречений і тоді, якщо сидітиме в сховищі. Як же бути?

І Карцов зважується на ризикований крок.

Він знімає штани, акуратно розстеляє на скелі і ножем викроює з них вузькі довгі смуги. Треба нарізати якнайбільше смуг, зв'язати їх і спустити в лагуну. Стрічка буде досить довга і досягне води на найнижчій точці відливу. Тоді можна сподіватися, що, повертаючись, він намацає орієнтир.

Намацає! Плисти доведеться вздовж стіни грота, плисти довго і в темряві, безперервно торкаючись рукою скелі. Станеться диво, якщо пальці відчують в якійсь тріщині смужку тканини.

Все це Карцов розуміє. Але він намагається не думати про фіаско. Та й чи варто думати про повернення до сховища, коли невідомо, що жде його на майданчику і в тунелі.

Відтоді як погасли прожектори і стало темно, Карцов лічить секунди. Певно, години досить, щоб мешканці гроту вгамувалися, заснули. Якщо прождати довше, то він може не встигнути повернутися затемна. Отож година. Три тисячі шістсот секунд, котрі він у думці одлічує, намагаючись не помилитися й не поспішати.

Час відміряно.

Карцов обережно сповзає до води, раз у раз простягаючи руку і торкаючись орієнтира. Стрічка вийшла довга. Це трохи заспокоює.

Ось і вода. Прихилившись до скелі, він востаннє обмацує себе. Ніж, що його подарував Джабб, — найбільша коштовність — надійно прив'язано до трусів. У задній кишеньці плитка шоколаду. Одну плитку він з'їв, коли лаштувався в дорогу, другу зберіг. Зараз з'їсть і цю, хоч йому здається — почуття голоду притупилося, він міг би й потерпіти. Але шоколад з собою не візьмеш — гумовий мішечок розірвано, у воді плитка розтане. А лишати в розколині безглуздо: шансів знайти дорогу назад майже нема.

Карцов обережно кладе шоколад у рот. Цієї ж миті щелепи гарячково стискаються. Давлячись, він ковтає всю плитку. Який же він голодний!..

Та час рушати. Розслабивши коліна, Карцов тихо, грудьми лягає на воду. Йому здається, він у теплій ванні. Так, тільки тепер він відчув, як змерз у гнилій вогкості підземелля.

Пливе навпрошки де малопомітної світної плями на протилежному боці лагуни. Руки й ноги нечутно працюють на глибині. Водяні струмені пестять тіло, вимиваючи втому, холод. Стає тепліше. Сили дедалі більше. Хочеться швидше доплисти, вилізти на майданчик, діяти!

Світна пляма недалеко. Уже можна розгледіти контур майданчика. Проте незабаром Карцов знову поринає в темряву: мабуть, він упритул підплив до майданчика, ребро скелі заступило тунельний отвір та світло, що линуло