Читати книгу - "Машерують наші добровольці…, Микола Лазарович"

Енергійно діяли представники Українського Січового Стрілецтва i пiд час захоплення влади в провiнцiї, де часто саме завдяки їм вдавалося добитись успiху. Проте основне завдання леґiону УСС полягало в оборонi Львова як головного адмiнiстративного, полiтичного та культурного центру, бо володiння ним вирiшувало долю всього краю. Не випадково делегацiя Української Національної Ради напередоднi визнала стрiлецьку формацiю за «основу i зав’язок нацiональної оружної сили Української держави»[340]. Тому в наказi Української Генеральної Команди керівництву УСС, поряд iз повiдомленням про запланований збройний виступ, зазначалося: «Всi частини УСС мають переїхати у Львiв…, не гаючи анi хвилини часу. Якщо роблено труднощi в доставi поїздiв, належить такi опанувати силою... Переведення акцiї в Чернiвцях оставити 41 п[іхотному] п[олку]»[341].

Кур’єр iз цим наказом прибув до Чернiвцiв в ніч на 1 листопада, але командування леґiону тодi перебувало поза мiстом, на святкуваннi 2–ї рiчницi Гуцульської сотнi[342]. Тому наказ передали тодiшньому командантовi леґiону сотниковi Осипу Букшованому тiльки близько 8–ї години ранку 1 листопада[343]. Коли стрiльцi дiзналися про переїзд до Львова, їх охопила невимовна радiсть. Усi рвалися негайно їхати, щоб якнайшвидше потрапити до столицi Галичини[344], бо вже й ранiше серед деяких стрiлецьких кiл, зокрема в Гуцульськiй сотнi та Кошi, роздратованих бездiяльнiстю та австрофiльством українського полiтичного проводу, зароджувалися думки зробити це самочинно[345]. Але сталося непоправне: командування леґiону замiсть того, щоб захопити будь–який поїзд i тут же направити УСС до Львова, де вирiшувалася доля краю, наказало спочатку завантажувати у вагони продовольство й амунiцiю[346], що призвело до втрати дорогоцiнного часу.

Керівники УСС самовпевнено сподівалися на сприятливий розвиток львiвських подiй[347]. Навiть серед частини стрiлецтва виникла думка, щоб залишитися на Буковинi для захисту її вiд румунiв[348]. Вiд’їзд до Львова сповiльнювався ще й тому, що командування леґiону не вживало рiшучих заходiв проти залiзничникiв–неукраїнцiв, якi вiдверто саботували роботу залiзницi[349].

Замiсть 1 листопада перша частина УСС — чотири сотнi пiхоти, одна сотня кулеметників i одна чета гранатометникiв та мiнометникiв — загалом приблизно 800 чоловік пiд командуванням сотника Букшованого — виїхала з Чернiвцiв тiльки в серединi наступного дня i прибула до Львова лише в другiй половинi дня 3 листопада[350]. В ніч на 4–те листопада прибула решта леґiону — двi сотнi піхоти i сотня кулеметникiв[351]. На цей час поляки зорганiзувалися i вже вели запеклі бої на вулицях мiста (за підрахунками дослідників, з 197,4 тис. населення Львова у 1918 р. поляки становили близько 112 тис., тобто 57%, тим часом як українці лише 27 тис., чи 12%[352]), поступово перехоплюючи ініціативу в свої руки.

Згiдно з планом УГК, Українські Січові Стрільці мали прибути до Львова 1–го листопада i організувати оборону мiста, зокрема його найважливiших об’єктів, запобiгти передислокації полякiв, а тим часом об’єдналися б розрiзненi українськi сили та прийшла б допомога з провiнцiї. Ситуація, коли УСС вчасно не приїдуть, навіть не передбачалася[353]. Але сталося інакше. Iнiцiатива була втрачена. Два днi запiзнення стрiлецького леґiону стали фатальними для всiєї української справи i, особливо, для самих УСС, якi чотири воєнних роки йшли до омріяної мети, а у вирiшальний момент не зумiли повноцiнно вплинути на перебіг подiй.

Що ж спричинило таке становище? Певною мiрою воно було зумовлене трагiчною випадковiстю. Однак за нею стояли глибиннi причини. Насамперед, це численнi втрати серед стрiльцiв у роки вiйни. За даними вiдомого вiйськового iсторика Зенона Стефанiва, з 1914 по 1918 р. УСС втратили майже 400 чоловік убитими, 1400 пораненими i 2000 полоненими[354]. Часто це були найкращi старшини i стрiльцi, головним чином так звана «стара война». Зокрема, в боях на Лисонi та пiд Потуторами на Тернопільщині восени 1916 р. леґiон втратив майже весь актив,