Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей "

Глава 18

Я стояла і кліпала очима, не розуміючи, що Марлін мала на увазі. Як це? Моя мама була її подругою? Але з чого вона, це взяла? Через мою прізвище? Стільки питань на які немає відповіді. 

— Що ви сказали? —  розгублено запитала у жінки. 

—  Твоя мама була мені хорошою подругою, —  відповіла Марлін з посмішкою на моє питання та замислилась, немов, щось згадала. 

— Ви знали мою маму? — знову нерозуміюче запитувала. Зараз в моїй голові крутився повний каламбур. Жінка перевела погляд на свого сина та знову на її обличчі зявилася холодність та сталеві нотки. 

— Я ж говорила тобі йти до батька, — мовила вона, якось уже дуже холодно, як на мене. Я перевела на нього погляд. Кларк наче не чув свою матір, лише стояв та дивився на мене, а я  на нього. Неначе наші погляди з'єднала невидима нитка, і вона ніяк не хотіла рватися. Кілька хвилин ми так і оцінювали один одного поглядом, хто довше витримає. така була у нас гра поглядами. 

— Ти, мабуть, погано почув, — знову сталевим голосом мовила жінка, а я не витримала перша та відвела свій погляд вбік. Я лише чула його тяжкі кроки, які гулом розходились по кімнаті. 

— Час поговорити, — з ніжність промовила Марлін, а я знову перевела на неї здивований погляд. Чому зі мною вона ніжна та лагідна, а зі своїм сином, груба та холодна? 

Жінка сіла на диван та постукала по ньому долонею запрошуючи мене сісти поряд. Я не рішуче підійшла та присіла. Марлін відразу взяла мене за руку та поглянула у мої очі.

— В тебе її очі, — посміхалась вона. — Ти певно хочеш знати, щось про свою матір? Хто вона мені? Та, що з нею та твоїм батьком сталося? — на її запитання я лише кивала відкривши рота. — Тоді слухай, — вона вмостилась на диванчику по зручніше та почала свою розповідь:

— Колись ми з твоєю мамою навчались разом в школі. З першого класу ми були разом і ніколи не розлучались. Навіть в університет пішли вдвох. Там вона й зустріла твого тата. Джозеф був дуже закоханий у твою маму, але Лілі навпаки. Вона тікала від нього та не сприймала, як чоловіка, але він був наполегливим. Добивався свого і все ж... твоя мама здалась та віддалась почуттям. Певно, у неї тоді вже були почуття до твого тата, але вона боялась невідомого, — жінка почала голосно сміятись. — Згодом вони зіграли весілля і через кілька місяців з'явилася ти, мов промінчик сонця. Ти сяяла так сильно, що могла засліпити кожного, хто навідував вас. 

Я слухала Марлі мовчки. Інколи відкривала рота та затамовувала подих, а жінка продовжувала говорити та посміхатись, аж допоки діло не дійшло до головного. 

— У твого батька хотіли відняти його будівельний бізнес. Він займався будівництвом та проектуванням будівель. З роками його мережа розширилась на дві країни та, звісно ж, у нього з'явились конкуренти, — жінка здригнулась та задумалась, зробивши велику паузу.

— Хто були його конкуренти? — не витримала я. 

— Мур Максим, — жінка замовкла та різко встала. Немов вона щось згадала гидке та скривилась. Поглянула на мене. — Вибач, я піду приляжу. Щось мені не дуже добре, — вона схопилась однією рукою за голову та зітхнула.

— Може, я вас проведу? — запропонувала я свою допомогу. Марлін відмахнулась та пішла геть, а я лишилась з купою питань в голові, на які не мала відповіді.

Коли йшла до кімнати, то не могла не думати про прізвище батькового конкурента. Воно видалось мені знайомим. Десь я вже його чула, але от де? 

Я знову не помітила нічого перед собою та врізалась носом в щось тверде. Треба перестати замислюватись, коли йду, бо так і щось може статись. Я хотіла швидко відійти, але грубі чоловічі руки обхопили мою талію, притискаючи мене все міцніше до себе. Я підняла свій спантеличений погляд та зустрілась з блакитними й  холодними, мов океан, очима. Від них віяло морозною холодністю. Кларк посміхнувся та нагнувся до мого вуха, обпікаючи своїм диханням мою шкіру. Я здригнулась та хотіла вирватись, але він стискав мене міцно.

— Мені уже починає подобатись отак натрапляти на тебе, — прошепотів він мені на вухо та затримав свій гарячий подих на моїй шиї.

— Відпусти! — почала вириватись з його сталевої хватки, але він перехоплював мене за зап'ястя та знову притискав до себе.

— А то що? Кричатимеш? — насміхався він та з викликом дивився в очі.

— Може й кричатиму, — відплатила тією ж монетою та почала дивитись впевненим поглядом. 

— То давай, — промовив він та нахилився до моїх губ і лише злегка торкнувся їх своїми губами. Я застигла і з розширеним поглядом дивилася йому в очі, які зараз посміхались.

«Хіба очі можуть посміхатися?» — запитувала я себе, дивуючись своєму спостереженню. 

Ми так і стояли притулившись губами один до одного. І ні він, ні я не могли поворухнутись. Наче щось закріпило наші вуста, немов суперклеєм.

Я відсторонилась перша, відвернулась від нього вбік та закрила очі. Серце шалено гупало та виривалось з грудей. Щоки палали, а тіло горіло вогнем. Я не розуміла, що зі мною. Ще ніколи я не відчувала такого палаючого відчуття, неначе тисячу розрядів пекла проходили повз мене. 

Кларк так і завис, дихаючи мені в шию. 

— Відпусти, — ледь прошепотіла я. 

Чоловік відпустив мої зап'ястя та відійшов на кілька кроків, а я одразу побігла у свою кімнату, не дивлячись в його бік. Закрила за собою двері на ключ та з зітханням впала на ліжко. Я навіть почала на себе злитись та ледь не кричати. Хіба таке можливо? Я ж кохаю Олександра... А серце вилітає від подиху Кларка. Ні-ні.. Це лише погані думки. Треба опанувати себе і не робити таких більше помилок. 

Дурня якась! Я завила та занурила обличчя в подушку. Хотілося чим скоріш забутись. Тому я старалась заснути, але, як тільки я прикрила очі, одразу заснула. Втома через поїздку та нерви далася в знаки втомою.