Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Ви, зрештою, задушите її! – дивлячись на все це, невдоволено промовив Зур, коли вони повернулися на «бронтозавр», висадивши своїх непроханих пасажирів на вже знайомій їм мертвій планеті системи Рок.

- Ох, Енн! - Лакур підняв її на руки з веселою подобою сміху, - я ж казав, що тобі щастить! Ти нас налякала!

- Тепер, мабуть, замість того, щоб залишати тебе на кораблі, Зур, аби уникнути подібних та інших ситуацій, які виходять з-під його контролю, скрізь тягатиме тебе за собою, - як звичайно з особливим змістом, але без жодної емоції помітив Сеярін, погладжуючи її по обличчю своїм м'яким щупальцем. - У неї жар! Енн, тебе лихоманить! - Інші його щупальця моментально напружилися та затремтіли. Сеярін почав уважно заглядати в її очі, мацаючи пальцями її пульс.

- Ми летимо до сузір'я Павука! - рішуче заявив Зур, - тільки знахарі тих давніх та згубних місць зможуть поставити її на ноги.

- У нас закінчилися продукти та пальне, - серйозно зауважив Мак, - щоб подолати таку відстань потрібно багато запасу гелію, а ти й сам знаєш, що імперці накрили майже всі заправні станції. Але навіть якщо ми знайдемо і те й інше – у нас нема за що їх купувати. Скажи нам, що в тебе, як завжди, є план.

 - Можна сказати й так, - скривився Зур, - правда, він мені й самому не дуже подобається, але... через те, що в нас немає часу добувати харчі та пальне, доведеться погодитись.

- Якщо так каже наш славний Зур, - Енн скептично похитала головою, відчуваючи себе якось підозріло невагомо, - то це, напевно, те, що порушує наші правила. - І Зур підхопив її падаюче тіло. Цього разу вона не знепритомніла, просто сили відмовилися бути присутніми в її тілі.

Її як маленьку поклали в ліжко, хором наказавши лежати і не рухатися. Заплющивши очі, Енн лише вдячно слабо посміхалася. Свідомість навмисно відключилася, перейшовши на аварійний режим, розуміючи, що поки тіло не відновиться – страждати та думати заборонено. Вона впала в тривалий, важкий і глибокий сон, позбавлений будь-яких сновидінь.

Але потім її сон став перериватися, наповнившись болісними жахіттями. Прокинувшись, вона намагалася піднятися, але хтось із братів її ловив та укладав назад у ліжко, не забувши при цьому щось вштовхнути їй у рот, тому що від втрати апетиту вона стала справді майже прозорою.

Якось проходячи, ніби сомнамбула, повз спільну каюту, Енн виявила там присутність незнайомих їй людей. Застигши, вона з неприємним відчуттям розглядала цих істот не зовсім розуміючи в якій реальності вона знаходиться. Енн почала плутати свої жахіття з реальним життям. Незнайомці звернули на неї свої важкі гнітючі погляди, від яких по шкірі пробирав мороз і жах набував чітких обрисів живої істоти. Вони були одягнені в незрозумілі рвані лахміття з величезними каптурами, з-під яких виглядали сиві пасма. Крючкуваті носи та довгі криві пальці доповнювали жахливий образ її страшних снів. Підкоряючись якомусь гіпнозу, не розуміючи як, Енн опинилася в колі цих дивно мукаючих істот. Один з них, уважно заглядаючи їй у вічі, тицьнувши своїм скривленим пальцем їй у груди, раптом вимовив із зловісним завиванням:

- Загнані чужими іграми в лабіринт павутиння світів! Загублені душі в тумані обману та страхів, без імен та доль! Страждаючи від чужої війни, ви приймаєте її як своє життя. Дурні! Жертви своїх сумнівів! Він ніколи не відпустить тебе, ніколи! Обпалюватися будеш та зриватись у прірву, захлинешся в крові та сльозах! …Але ти не зможеш вистрілити собі в серце! Зірвеш із себе шкіру, вириваючись із хватки вибору та віддаси йому душу! Ніколи не прислухайся до шепоту з-за спини! Іди тільки вперед, навіть якщо вугілля думок буде палити тобі стопи! Знай, що темрява густа та поглинаюча, а світло прозоре та тверде! Якщо обіпрешся на нього - житимеш! – дивний чернець буквально плював в неї кожним словом із жахливим та таємничим виразом зморщеного обличчя. І з кожним таким словом, Енн знову втрачала сили, ніби задихаючись у хвилі незрозумілого страху. Вона не могла більше цього терпіти тому голосно закричала.

Першими прибігли Мак та Жако. Зловісні незнайомці засмутилися, обурюючись їхньою появою, поки Жако не осадив їх гнівним окриком. Вдвох, вони вивели Енн, яка майже втратила над собою контроль.

- Що, що це за люди? - Переводячи подих, пробурмотіла вона.

- Зур зобов'язався доставити їх до сузір'я Павука, - невдоволено відповів Мак.

- Зур став брати пасажирів?

- Вони добре заплатили. Ми змогли поповнити запаси пального, води та харчів. Варіант, звичайно, не наш, але вибору і часу у нас теж не було, - зауважив Жако, поклавши її назад на ліжко.

- Вони ... вони вселяють незрозумілий жах, - Енн продовжувала тремтіти і все ніяк не могла відпустити руки Мака. - Звідки вони?

- На Хате живуть різні народи, а також племена містері, це їхні жреці. Так, вони дивні, завжди несуть якусь фігню, але в них водяться камінчики. Навіщо їм потрібно на обмотану павутиною планету ми не питали. Спи, тобі треба спати, багато спати. Не лізь до них більше. Скоро ми прилетимо і все мине, - спокійно посміхнувся її чорношкірий брат, погладивши дівчину по волоссю. – Спи!

 Рятівний сон тепер став її лютим ворогом. Він мучив, душив та виснажував Енн жахіттями. Варто їй тільки заплющити очі, і це починалося. І все частіше брати прибігали на її нелюдські крики, намагаючись розбудити та заспокоїти сестру, яку мучили наслідки незрозумілої хвороби.

«І ось він знову покликав її. Вона виразно чула голос Ілая, у ньому було стільки болю та фізичного страждання, у звуці його голосу ніби рвалася його душа. Енн не може зрозуміти, звідки чутно його голос. Вона бігає лісом, відчуває задушливий запах їдкого диму, бачить, як палаючі дерева валяться на землю, прямо до її ніг. Вона відчуває, як полум'я обпалює її шкіру, позбавляючи повітря. А він все кричить та кричить! Розпечений жах стискає в долоні її серце, вона біжить, перестрибуючи через полум'я, не відчуваючи болю, навіть вже не дихаючи. Ось перед нею єдине вціліле дерево, до якого прив'язаний Ілай. Але ... вона не встигає і його тіло спалахує наче смолоскип, а з її грудей виривається оглушливий відчайдушний крик: