Читати книгу - "Весь світ у кишені"

Джипо здригнувся. Він думав про мить, коли відчиняться жалюзі.

— Той тип чекатиме, — хрипко мовив італієць. — Щойно він побачить мене, негайно застрелить.

— Хутко! — гарикнув Френк.

Джипо, відчинивши шафку з інструментами, дістав з полиці лом і молоток. Його руки так тремтіли, що він ледь втримував знаряддя.

— Ну ж бо! Рухайся! — розгнівано репетував Морґан. — Що тебе лякає, товстопузе?

— Якщо він мене застрелить, хто ж відчинить броньовик? — видихнув Джипо, зігравши козирем.

Морґан повільно і гнівно вдихнув.

— Дай сюди інструменти, вилупку! — гарикнув він. — Але я провчу тебе й твого друзяку Еда! І якщо ви гадаєте, що отримаєте свою частку повністю, то дуже помиляєтеся!

Та тієї миті Джипо був ладен віддати всю свою частку за право забратися з цього жахного фургона в маленьку хижку, яку він називав домом. Він позадкував, щойно Морґан вирвав з його рук інструменти.

Прилаштувавши кінець лома у щілині між сталевою віконницею і вікном, Френк почав забивати його всередину. Лом прослизнув між рамою і віконницею, трішки посунувши її назад.

Морґан гупав і далі, доки лом не заглибився всередину на чотири дюйми, а тоді кинув молоток і поглянув на Еда.

— Що, і в тебе жижки затрусилися? — запитав він. Блек витягнув пістолет із кобури й підійшов до Френка.

— Якщо ти готовий, то і я готовий, — сказав Ед із рішучим поглядом.

Морґан криво осміхнувся до нього.

— Намагаєшся врятувати свою частку?

— Облиш це, Френку. Починай. Я подбаю про нього. Морґан уже був готовий навалитися на лом усією вагою, як у бік фургона тричі постукали. Він закляк, як укопаний.

— Хтось іде! — мовив Френк. — Тихо!

Блек підійшов до вікна й визирнув крізь штору. За кілька ярдів від Джинні, що сиділа на узбіччі, зупинилася машина з трейлером. Чоловік середнього віку з веселим, обпаленим сонцем круглим обличчям виліз із машини. Усередині лишилися жінка й хлопчик, який не відривав погляду від авто з фургоном.

Блек почув, як товстун мовив:

— Агов, міс, вам допомогти? Здається, у вас шину спустило.

Джинні всміхнулася до нього.

— Усе гаразд, дякую. Мій чоловік впорається. Але все одно дякую.

— Ви прямуєте до Фоун-Лейк? — запитав чоловік.

— Саме так.

— І ми. Ми відпочивали там минулого літа. А ви вже там бували?

Джинні похитала головою.

— Ні.

— Вам сподобається. Там надзвичайно, і знають, як вгодити. Мене звати Фред Бредфорд. А це моя дружина, Міллі, і Фред-молодший, мій син. У вас є діти?

Джинні розсміялася.

Прислухаючись до розмови, Блек здивувався, наскільки природно звучав її сміх.

— О ні, поки що ні, — відказала вона. — У нас медовий місяць.

Бредфорд ляснув себе по стегну. Його доброзичливий сміх немов різонув по вухах трьох чоловіків у фургоні.

— Оце так! Міллі, тільки послухай! У людей медовий місяць, а базіка запитує, чи є у них діти.

Жінка в машині несхвально насупилася.

— Годі тобі, Фреде, — суворо відказала вона. — Ти бентежиш дівчину.

— Ага, певно, так і є, — усміхаючись, відказав Фред. — Вибачте, місіс... Як вас звати?

— Гаррісон, — відповіла Джинні. — Вибачте, що мій чоловік такий зайнятий.

— То дрібниці. Ну добре, може, ми ще побачимося, — мовив Бредфорд. — А якщо ні, то щасливого медового місяця.

— Дякую, — відповіла Джинні.

Чоловік повернувся до машини, влаштувався у сидінні і помахав рукою. А тоді поїхав далі.

Френк з Едом тривожно перезирнулися.

— Якщо цей паскуда почне стріляти, — мовив Блек, — вони почують.

— Це не має значення, — Морґан почувався надто погано, тож йому було начхати. — У лісах же ж і полюють. Вони подумають, що хтось просто вистежує дичину, — він взявся за монтувальний лом. — Давай! Покінчімо з ним!

Кітсон гукнув крізь вікно:

— Що там у вас відбувається?

Френк спинився, щоб на дюйм привідчинити вікно.

— Стій, де стоїш, — сказав він. — Просто попередь, якщо хтось знову під'їде. Зараз ми його порішимо.

Алекс позадкував, враз відчувши напад нудоти.

Морґан зачинив вікно й кивнув Блеку.

— Готовий?

— Ага.

Коли Френк натиснув на лом, Джипо закрив долонями обличчя.

II

Дейв Томас, водій броньовика, лежав на підлозі. Він страждав від болісної агонії, яку спричинила розтрощена щелепа, зі стоїчною сміливістю незламної людини.

Куля Морґана пройшла крізь нижню частину обличчя, розбивши кістку й прорвавши дірку в язику. Від болю й шоку чоловік знепритомнів. Минуло трохи часу, перш ніж він отямився, і водій негайно збагнув, що стікає кров'ю.

Він лише наполовину розумів, що відбувається, і вряди-годи запитував себе, як же панцерник рухається, якщо ніхто не сидить за кермом.

Він не вірив, що протягне тут довго. Ще нікому не вдавалося втратити стільки крові, як він, і вижити. Але смерть не лякала Дейва. Він не сумнівався: навіть якщо трапиться диво й він виживе, навряд чи зможе повністю оклигати від таких поранень. А вештатися з виглядом потвори, яка, імовірно, ще й розмовляти не зможе, йому не хотілося.

Усю його увагу тепер було зосереджено на русі броньовика. Зрештою, трохи поміркувавши, водій вирішив, що панцерник, певно, запхали в інший транспорт. Дейв визнав, що злочинці зробили розумний хід — але недостатньо розумний. Варто було йому натиснути на кнопку — й постійний радіосигнал приведе поліцію до броньовика, байдуже, як мудро його сховають.

Томас усвідомлював, що це потрібно зробити негайно, але радіокнопка була позаду нього, тож аби дотягнутися до неї, довелося б розвернутися й простягнути руку над головою.

Водій знав, що коли повернеться, то завдасть собі величезного болю. У спокійному ж стані біль лишався принаймні терпимим. Тож він лежав нерухомо й, заплющивши очі, думав про худе, хиже обличчя чоловіка, який підстрелив його, міркуючи, ким би він міг бути. Дівчина у спортивній машині також була замішана у цій справі. Сам по собі план був доволі розумним. Аварія виглядала переконливо, і він радів, що Майк Дірксон, охоронець, не запанікував, а зв'язався з Агентством і повідомив про інцидент на дорозі. Інакше їх би вважали парочкою бевзів. А так вони принаймні отримали від Агентства дозвіл з'ясувати, що й до чого. Щоправда, це нічим не допомогло їм ні тоді, ні зараз.

Томас сонно подумав: «І як тільки така гарна дівчина могла вплутатися в настільки безнадійну справу!» Вона нагадала йому маленьку