Читати книгу - "Одержимий злом"

— Нічого, хіба що «Дерман» — це поширене у Вестфалені німецьке родове прізвище.

Турюнн Борґ доповідала про заяви випадкових свідків, які щось або когось бачили. Всю інформацію ретельно перевіряли.

— На даний момент ніякої активності не помітно, — сказала вона. — Жодних повідомлень про його можливе перебування.

Наступні десять хвилин присвятили плануванню. Традиційно, слідство — це пошук слідів, які, урешті-решт, мали б привести до злочинця. Нинішнє ж завдання відрізнялося від рутинних. Усі знали, ким був Том Керр і що саме він скоїв. Ішлося про те, щоб неодмінно його знайти. Однак гіпотез було надто мало. Подальший поступ розслідування залежав від спостережень громадян. Надії покладали на те, що хтось його побачить і впізнає.

Нарада закінчилася. Вістінґ відсунувся на стільці від столу. Він обернувся до Стіллера, зміряв його поглядом.

— Нам треба поговорити наодинці, — промовив він. — У моєму кабінеті.

Розділ 42

Вістінґ стояв на порозі кабінету, чекав, доки Стіллер сяде на стілець для відвідувачів, а тоді зачинив за собою двері й сів за письмовий стіл.

— Чи міг Клес Танке бути співучасником? — запитав він.

Стіллер закинув ногу на ногу. Сьогодні він вдягнув костюм з білосніжною, бездоганно випрасуваною сорочкою.

— Адвокат? — перепитав він з усмішкою. — Що тебе наштовхнуло на таке припущення?

— Людина з тюремної охорони натякнула, — відповів Вістінґ. — Найпростіший спосіб передавати повідомлення у в’язницю чи з в’язниці суворого режиму — через адвоката під час зустрічі з підзахисним.

— Але ж Керр використовував свою подружку по листуванню, — нагадав Стіллер.

— Скоріш за все то був облудний маневр, — заперечив Вістінґ. — Адресата ж не існує…

Адріан Стіллер замислився.

— За останні два місяці Танке відвідував Керра десять разів, — сказав Вістінґ, знайшовши серед паперів інформацію з реєстру відвідувань в’язниці.

— Керр пішов на відчайдушний крок, — промовив Стіллер. — Він мав намір зізнатися ще в одному вбивстві. Їм було про що поговорити.

Вістінґ кивнув. Відвідини адвоката були частими до і після розмов Керра зі своїм співкамерником про третє вбивство. Але їх ще можна було якось пояснити.

— Я маю ось таке, — повів далі Вістінґ.

Він підсунув Стіллерові рапорт Марен Доккен, який він попросив її написати. Рапорт був детальніший, ніж переказ Ліне. Том Керр отримав від Клеса Танке грубий, заклеєний конверт і розпечатав його, доки сидів на задньому сидінні адвокатського авта.

Стіллер читав, насупивши чоло.

— Ти хотів з ним поговорити? — запитав він.

— Було б логічно, — відповів Вістінґ. — Він найбільше контактував з Керром останнім часом.

Стіллер похитав головою.

— Це конфіденційні стосунки «адвокат—клієнт». Він нізащо нічого тобі не розкаже. Це ж Клес Танке!

Вістінґ уважно вивчав реакцію колеги, вагався, чи не викласти йому все те, що почув на відеозаписі, що було сказано і не сказано, коли з Тома Керра знімали кайданки на ногах. Але передумав.

— Я уже попросив про зустріч, — сказав натомість. — Іноді добре послухати те, чого не скажуть.

— Тоді мусиш мати готовий план розмови. Досконалий план.

— Маю.

— Коли зустрічаєтеся?

— Об одинадцятій в його офісі.

Стіллер струсив нижче наручний годинник з великим циферблатом.

— Тоді нам треба поквапитися.

 — Нам? — здивовано перепитав Вістінґ. — Хіба тебе не чекає Спеціальний відділ?

— Почекає…

Розділ 43

У приймальні адвокатської контори «Танке & К» було тихо й прохолодно. Секретарка, яка записала їх на прийом, час від часу відповідала на телефонні дзвінки, приймала звернення громадян, обіцяла клієнтам невдовзі повідомити необхідну інформацію. Інколи чутно було, як стукотять по клавіатурі комп’ютера її нігті. У приймальню заходили й виходили співробітники.

Секретарка подала їм по склянці води. Стіллер свою уже випив. Минуло десять хвилин. Секретарка глянула на монітор комп’ютера, підвелася з-за стійки, — мабуть, отримала вказівку щодо них.

— Можете заходити, — сказала вона й провела їх до кабінету в самому кінці коридору.

Секретарка відсунула вбік двері й жестом запросила досередини.

То був кутовий кабінет, ніякої краси з вікна не видно, лише дахи навколишніх будинків з опалювальними агрегатами й вентиляційними трубами. Клес Танке сидів посеред кімнати за столом. Він устав їм назустріч, подав руку для привітання.

— Є новини? — запитав адвокат.

— Ми не знаємо, де перебуває Том Керр, — сказав замість відповіді Вістінґ.

Танке замислено стиснув губи.

— Все це дуже прикро, — промовив він, повертаючись за стіл. — Однак, боюся, я мало чим стану в пригоді. Навіть якби щось знав, не зміг би допомогти. Розумію, навіщо ви прийшли, але мова йде про мого клієнта. Дотримання конфіденційності пріоритетніше за обов’язок свідчити.

Вістінґ і Стіллер сіли.

 — Чи це означає, що ви давали Керрові поради щодо втечі? — запитав Вістінґ.

Танке ошелешено глянув на нього.

— Звісно ж ні! Як ви можете навіть натякати на таке?

— Конфіденційність стосується лише інформації, яку адвокат надає клієнтові в зв’язку з юридичними консультаціями й захистом на суді, — нагадав Вістінґ.

Клес Танке заперечно похитав головою, демонструючи свою незгоду.

— Я повинен належно обходитися з довіреною мені інформацією, — сказав він, показуючи поглядом на товстий фоліант законів на столі. — Але справа навіть не в тім. Я не маю що вам розповісти.

До кабінету ввійшла секретарка, несучи в руках тацю з пляшками води й склянками. Вістінґ зачекав, доки вона поставить тацю на стіл і вийде з кімнати.

— Не можете розповісти, про що ви розмовляли на задньому сидінні вашого авта, перед тим як рушити до місця проведення слідчого експерименту? — запитав він.

— Це було б грубим порушенням правил.

— Ми маємо свідчення, що ви надали Томові Керру доступ до свого мобільного.

У Клеса Танке заходив угору-вниз борлак.

— Ви не розумієте, — силувано всміхнувся він. — Там ішлося зовсім про інше.

— Ви дозволили Керрові скористатися своїм телефоном?

Танке виклав на стіл руки долонями донизу.

— У нас постійно працювала камера, — втрутився Стіллер, випереджаючи відповідь Танке. — Хоч ми й не чули голосів.

Клес Танке невпевнено похитав головою, ніби не дуже вірив, що хтось знімав те, що відбувалося на задньому сидінні авта.

— Його прохання стало для мене несподіванкою, — почав він, присунувши до себе одну зі склянок. — Керр хотів поговорити зі мною наодинці до початку операції. Розмова не стосувалася ні слідчого експерименту, ані Таран Нурюм.

Клес Танке налив собі води й дивився, як на поверхню здіймаються бульбашки.

— Я давно добивався порозуміння з його страховою компанією, — повів далі адвокат. — Хутір згорів, коли Керра затримали. Пожежники довели, що то був зумисний підпал, тож страховики запідозрили шахрайство. На момент, коли хутір почав горіти, Керр уже сидів під арештом, але страхова компанія вперто не бажала виплачувати компенсацію. Перед тим, як виїхати за