Читати книгу - "Одержимий злом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вістінґ не спускав з адвоката очей.
— Ось, можу показати, — промовив Клес Танке, беручи до рук телефон.
Вказівний палець ковзнув екраном, тицьнув на іконку електронної пошти. Клес знайшов листа, відкрив у додатку документ. Вістінґ упізнав лого відомої в Норвегії страхової компанії, але дрібний текст годі було відчитати.
— Я можу попросити в свого мобільного оператора реєстр трафіку з цього телефону, — запропонував адвокат. — Аби ви переконалися, що з нього на той момент не дзвонили й не пересилали смс-ки.
— Було б чудово, — кивнув Вістінґ.
— Я був направду вражений, що Керра нітрохи не хвилювали наші дії. Запевняю, ви не там шукаєте винуватого.
Вістінґ далі пильно до нього приглядався.
— А що за конверт ви йому передали?
Танке пригубив склянку й випив усю воду, майже до дна.
— Йдеться про те саме, — відповів він. — Я ж мав із Керром довгу розмову в тюрмі, у вівторок зранку. Перед тим, як ви конвоювали його до мікроавтобуса. Ми майже не торкалися огляду місця захоронення. Його цікавила винятково страхова компенсація. Я сказав, що маю копію останнього свого листа, надісланого страховикам, але вона в авті разом з іншими документами. Керр завжди хотів мати копії усієї кореспонденції. Забажав перед початком операції подивитися на мій лист до страхової компанії і на їхню пропозицію, прислану на мою електронну адресу.
Пояснення адвоката не суперечило тому, що Вістінґ побачив під час обшуку камери Тома Керра. Керр справді прискіпливо пильнував тяжбу зі страховою агенцією і зберігав копії всіх документів. Розмова в авті цілком могла вестися про страхування, але й могла бути заздалегідь продуманою брехнею.
— Хто такий Тео Дерман? — змінив тему Вістінґ.
Він був готовий до того, що не отримає ніякої відповіді, тому зосередився на мові тіла адвоката. Коли Вістінґ назвав ім’я, у Танке сіпнувся кутик ока.
Клес Танке звик зберігати маску незворушності. Жоден м’яз на обличчі ніколи не зрадив його прихованих думок, коли він стояв перед камерою і говорив про клієнта або актуальну кримінальну справу. На коротку мить маска мовби тріснула, показавши справжні почуття. Щось схоже на стурбованість.
— Хто? — перепитав він.
Вістінґ повторив ім’я. Адвокат похитав головою.
— Нічим не можу допомогти.
Стіллер нахилився вперед.
— Чому? Не чули цього імені раніше чи маєте інші причини, чому не можете нам допомогти?
— Я не знаю, хто такий Тео Дерман.
— Але чули таке ім’я?
Клес Танке вдруге ухилився від прямої відповіді.
— Звідки ви його взяли? — запитав він.
Вістінґ уважно вивчав міміку адвоката. Тому, без сумніву, було знайоме ім’я. Видно, його занепокоїло, що хтось теж його знає.
— Воно зринуло в ході розслідування, — сказав Стіллер.
— Як зринуло?
— Це чоловік, з яким Керр спілкувався з тюрми, — відповів Вістінґ, не вдаючись у деталі.
Танке відсунув стілець від столу і встав. Підійшов до вікна. Стояв і дивився надвір. Погляд став наче неприсутнім, ніби він обдумував відповідь і зважував слова.
— Він приходив до мене, — нарешті сказав адвокат і обернувся до Вістінґа.
Вістінґ і Стіллер мовчали, чекали на продовження.
— Чотири тижні тому, у середині серпня. Хотів поговорити про Трюде. Моя небога… — Танке знову сів, потягнув за комірець, ніби він його тиснув.
Вістінґ насторожився.
— Улітку зникла кішка моєї небоги, — пояснив Танке. — Трюде… Дурне ім’я для кота, але так вже її звали. Небогу звуть Нора. Подзвонив якийсь чоловік, попросив про зустріч. Сказав, що це стосується Трюде й Нори. Сказав, що Трюде вже, певно, нежива, але хоче поговорити про неї.
Танке погортав свій густо списаний робочий календар. Зустріч відбулася двадцятого серпня.
— У мене з’явилося неприємне відчуття. Просто накотив жах. Норі вісім років…
Він похитав головою.
— З’явився десь за дві години.
— Про що розмовляли?
— Показав мені фотографію кішки. Вона була мертва. Розчленована. Брутально порубана, — Танке на хвилинку замовк. — Звісно, то була погроза. Натяк на те, що може трапитися з Норою. Чоловік хотів, щоб я передав його листа Керрові. У тюрму. Лист був запечатаний. Не знаю змісту, але згодом здогадався, що там, напевно, було прописано детальні інструкції, можливо, навіть фото, для підготовки втечі.
Вістінґ трохи розгубився.
— Тео Дерман — не справжнє ім’я, — промовив він. — У Норвегії не існує такої людини.
— Він мені не відрекомендовувався, але записався на прийом саме під таким іменем.
— Який він був на вигляд?
Танке невесело зітхнув.
— Навіть не знаю.
— Не знаєте? — здивувався Вістінґ. — Він же сидів ось тут, перед вами.
— Років тридцять. З бородою. Гадаю, борода пофарбована. До того ж, мені здалося, ніби він спеціально відростив бороду для візиту. Як камуфляж. Обличчя заліплено численними пластирами, окуляри з жовтими скельцями. На голові — картуз.
— Бачили його раніше?
— Ніколи.
— Якою мовою розмовляв?
— Англійською. Ламаною англійською, але акцент теж міг бути награний.
— Довго тут був?
— Ні. Недовго. Може, п’ять хвилин. Короткий візит.
— Ще зустрічалися?
— Лише того разу. Але був іще один лист. Прийшов додому, приватно. Я знайшов його в поштовій скриньці. Адресований мені. Конверт у конверті. На внутрішньому конверті — ім’я Тома Керра. Відправник підписався «Трюде» — натяк, що я здогадаюся, від кого.
— Коли це було?
— Минулої середи. Я передав його Керрові наступного дня, — Танке випростався на стільці. — Це порушує правила Карного кодексу, але грубим переступом закону не є, — завважив він.
Вістінґові кортіло сказати, що Танке в такий спосіб сприяв утечі, однак промовчав.
— З Керром говорили про листа?
— Ні. Він не відкривав конверти при мені.
— А від нього ніяких послань не передавали?
— Ні, то була одностороння комунікація.
— Ще хтось з вашої контори бачив його або з ним розмовляв?
— Янне, — Танке кивнув на тацю з пляшками води й склянками, яку принесла секретарка. — Решта співробітників були або в суді, або на інших зустрічах поза офісом. Янне відповідала на його телефонний дзвінок і зареєструвала, коли він прийшов. Я перевірив, звідки був дзвінок. Чоловік телефонував з Центру зайнятості в Саґене. З телефону, яким дозволено користуватися шукачам роботи. Я навіть поїхав туди. Воно там дуже схоже на старомодну телефонну будку. Будь-хто може звідти телефонувати. Ніякого контролю. Жодних камер.
— А у вашій конторі є камери спостереження?
Клес Танке похитав головою.
— Нашим клієнтам не подобається нагляд. Маємо камеру в домофоні, але без запису.
— А лист в авті? Теж був від Тео Дермана?
— Ні. Він стосувався страхування. Я навіть не здогадувався, що Керр мав намір втекти під час проведення слідчого експерименту на місцевості.
— Як думаєте,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимий злом», після закриття браузера.