Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

Ім'я Христове, імена ж їх Порфирій і Ваптос. Також і троє жінок, що на страждання мученика дивилися, увірували в Христа і прославили пресвяте і всесильне ім'я Його — тож і тих зразу було посічено. Воєначальник же Луцій, вставши з місця свого, сам узяв катівське знаряддя і почав мучити святого Харлампія, стругаючи сильно тіло його. І зразу відпали руки йому від ліктів, наче мечем їх відтяло, і, прилипши до тіла мученика, висіли. Луцій же, без рук впавши на землю, кричав: "Чарівник чоловік цей, поможи мені, о ігемоне". Прибігши ж і бачивши, що з тіла мученикового висять дуксові руки, ігемон плюнув в обличчя мученикові. І зразу голова ігемонова обернулася задом наперед, і було лице його ззаду. Магнезіяни ж, великим охоплені страхом, просили святого, кажучи: "Покинь гнів і Божу помсту відверни, наказано ж тобі не віддавати злом за зло". Святий же Харлампій мовив: "Живий Господь Бог свідок, що нема зла в серці моєму й облуди на язику моєму, знайте ж, що Христос Бог, Який покарав беззаконників цих найголовніших, Той дасть нам життя вічне, нечестивих же згубить". Тоді скрикнули до Бога всі, мовлячи: "Не губи, Господи, нас, що згрішили перед Тобою, прости нам, о Боже, нині-бо, Господи, покарав князів наших, щоб нас до світла привести і зробити достойними життя вічного". Й увірувало в Христа багато люду. Луцій же дукс сказав: "Чоловіче Божий, Ангеле Господній, помилуй мене, люто мене болить, ось руки мої обтяжують тебе, висячи на тілі твоєму, учини-бо їх на їхнє місце, щоб і ти тягаря позбувся, я ж від болю звільнився, і, коли це зробиш, увірую і я в Бога твого". Святий же виливав перед Богом молитви свої, кажучи: "Варух, Мануїл, Маран Ата — равуни, тобто благословенні, з нами, Боже, Господи наш, Ти, що прийшов у плоть, Учителю мій, зглянься на смирення закованих і звільни від пут покарання суддів цих і мене, свідка Твого, цілого зраненого, зціли". І ось голос із хмари пролунав, мовлячи: "Харлампію, світильнику земний, ти, що небо осяваєш, співтоваришу ангелів, співмешканцю пророків, друже апостолів, співвоїне мучеників і моєї бесіди достойнику, почув Я молитви твої і прийняв слова уст твоїх, нехай буде слово твоє зціленням для хворих". І зразу зцілилися Луцій-дукс і Луціян-ігемон, і, припавши до ніг мученика, Луцій просив хрещення святого, що й отримав. А ігемон покинув на християн гоніння, "допоки [казав] сповіщу цареві". Тим часом багато людей приходило до святого, хрестилися, ісповідаючи гріхи свої, і ті, що різними недугами хворіли, приймали зцілення. Луціян же ігемон, пішовши до царя Севера, який в Антіохії Писидійській тоді був, сповістив йому все, що в Магнезії було: "Явився, — казав, — якийсь серед нас чоловік із сонму Галилейського, що всіх від богів відвертає, дає хворим здоров'я. І Луцій-дукс, зцілившися, у Христа увірував, і ціла Магнезія прийняла його віру, я ж, оздоровившися, прийшов сюди сповістити царству твоєму це". Чувши те, Север сповнився гніву і крикнув, говорячи: "О вічні боги, нечестивими людьми збезчещені, чому це брехунів багатослів'я на землі має силу?" І зразу трьохсот воїнів, всілякої нелюдськости і лютости сповнених, послав взяти Харлампія святого і, досить на нього ран наклавши, із Магнезії привести до Антіохії. Воїни ж, пішовши і Христового мученика взявши, гострі залізні цвяхи вбили в ціле його тіло. Бороду ж його, що довга була, вплели у мотузку, на шию покладену, тягнули святого по дорозі, до царя ведучи. І коли були від Магнезії-града за п'ятнадцять стадій, кінь один, що з правого боку йшов, обернувшися до воїнів, людським промовив голосом, виразно кажучи: "О ви, три сотні воїнів, трикратно скверні диявольські слуги, ненавидите Христа Бога, Який є з цим чоловіком, і Святого Духа. Нащо йому це чините, о жорстокі серцем, звільніть того, кого не можете зв'язати, щоб самим від пут звільнитися". Такими словами, які по-людськи кінь промовив, воїни безмежно були настрашені, проте, царський наказ виконуючи, тягнули мученика до Антіохії. Диявол же, перетворившись на чоловіка старого, став перед царем Севером, кажучи: "Горе мені, о царю! Цар я скитський, прийшов же у мої володіння чоловік один на ім'я Харлампій, волхв великий, і все воїнство моє від мене відвернув, і весь народ до нього пристав, я ж, усіма покинений, прийшов сказати тобі це щоб і тобі подібне не сталося". Коли це диявол сказав, якраз Харлампія святого, волоченого воїнами, перед царя було приведено. Його ж побачивши, цар зразу три рожна довгі встромив у груди його і звелів, принісши дрова, розпалити вогонь і на ньому пекти мученика, помалу, щоб не зразу помер, але щоб більше мучився. Коли ж палили святого довго, жінка одна, що там стояла, хотівши цареві приємне зробити, взяла попіл гарячий, висипала на голову мученика святого, на лице ж і бороду, говорячи: "Помри, старче, помри, краще тобі померти, аніж нас облудою своєю спокушати". Була ж та жінка наложницею царевою, і сказала до неї сестра її: "Чи ти не боїшся Бога, окаянна? Цареву волю виконуючи, Бога гнівиш, не поможе тобі Север, коли розгнівається на тебе Христос". І, звернувшися до мученика, мовила: "Чоловіче Божий, чесна старість твоя, і Бог з тобою, у Нього ж і я увірувати і від гріхів своїх звільнитися маю". Після цього, коли вогонь загас і слуги виснажилися, а святий був печенням вогню неушкоджений і здоровий, сказав цар: "Хай буде звільнений від катування чоловік цей і нехай мені відповідає". Коли ж мученика ближче до нього було приведено, сказав цар: "Чоловіче, цього дня вранці, бесідуючи з царем скитським, я розгнівався на тебе і позбавив чести тебе. Нині ж ти, перетерпівши муки, шанований у нас будеш, відповідай же мені про все, що питатиму. Багато літ маєш?" Харлампій святий відповідав: "Багато років перепровадив у суєтному цьому житті, прожив-бо літ сто і тринадцять". Север-цар мовив: "Якщо стільки років прожив, то як дотепер у такий розум не прийшов, щоб пізнати богів безсмертних?" Відповідав мученик: "Багато років живучи, о царю, і великий розум здобувши, пізнав Христа, єдиного істинного Бога, й увірував у Нього". Сказав цар: "Взяв собі жінку чи ні?" Відповів святий: "Небесну Діву взяв у подружжя собі, тобто — царство Христа мого. На землі ж жони не пізнав". Сказав цар: "Чи умієш воскрешати мертвих?" Відповів святий: "Не є в людській владі таке діло, але в Христовій". І звелів цар привести чоловіка, біснуватого віддавна, тридцять-бо і п'ять років мучив його диявол, гонячи пустелями і