Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Було вже пізно, відчалили від берега й підняли вітрила, рушивши у плавання, вітер віяв їм у поміч. І гадали всі ловці, що корабель їхній швидко летить, як птиця пірната, і сподівалися до ранку пристати до гори Єввейської. Коли ж засяяв день, знайшлися на тому ж місці: при березі острова Парос стояли, і корабель їхній був нерухомий, ніби кітвою триманий чи від якоїсь ремори спинений. Страх-бо напав на всіх, і запитали один одного: чи не зогрішили у чомусь і через гріхи затримані вони, оскільки з місця корабель зрушити не може. Тоді той ловець, котрий відсік руку преподобній, пізнав свого гріха, вийшов із корабля і потай побіг до церкви, друзі його про це не знали, і приступив до мощів преподобної, приклав святу її руку до суглобу на своє місце і, трохи помолившись, повернувся до дружини. І коли зайшов до корабля, тоді зрухнувся той зі свого місця і рушив у плавання без ніякої перепони, і всі пораділи. Плив корабель швидко і вже був поблизу Єввеї, тоді почав ловець той розповідати друзям своїм усе, що сталося йому: як минулого літа знайшов преподобну Теоктисту, як у це літо приніс їй божественні Дари і відтяв святій, у померлої, руку її — і з тієї причини утримувались вони усю ніч невідпускно. Вони ж, вислухавши все те діяння, були зворушені, на ловця вельми нарікали і гнівались на нього, що не сказав їм тоді, коли ще були на тому острові: "Щоб і ми, — мовили, — сподобилися благословення від угодниці Божої". І, повернувши корабля назад, із великим дбанням знову попливли до Паросу, і досягли острова, пішли всі вкупі до церкви і, зі страхом до неї зайшовши, приступили до того місця, де лежало тіло преподобної: місце-бо знайшли, але тіла ні — побачили тільки знака на землі лежачого тіла, бо відбився добре слід, де лежала голова, а де ноги. І всі почудувалися вельми, і не могли збагнути, де тіло ділося. Казав дехто із них, що воскресло, а інші мовили: "Не воскресне раніше загального воскресіння, але ангельськими руками десь, — казали, — на інше місце перенесена й похована, як раніше свята Катерина". Однак розбіглися по всьому острову, щоб знайти її чи воскреслу живу, чи мертву, але на інше місце перенесену, — прості були й невігласи: хотіли осягти таїни Божі, які є недовідомі нікому. Шукали старатливо всюди і не знайшли, прийшли до церкви і зворушено цілували те місце, на якому тіло преподобної лежало, і, помолившись, повернулися назад. Прийшли ж у доми свої, розповіли людям усе про преподобну Теоктисту, і всі дивувалися, славлячи Бога, дивного у святих своїх, Йому ж слава навіки. Амінь.

Про церкву Пресвятої Богородиці

В опустілій отій церкві Пресвятої Богородиці було колись таке чудо: вищезгаданий той Низир Аравлянин, коли полонив країну Аезвію, плив кораблями повз той острів і, приставши до берега, зайшов до тієї церкви. Побачив каменя, котрий покривав божественну трапезу, вельми предивного, і захотів забрати його і до своєї країни відвезти, щоб покласти на олтарі марнотних богів своїх. Розмірив тож ширину каменя і обшир церковних дверей: чи можливо буде тому каменю пройти через церковні двері, і побачив, що можливо, — набагато ширші виявилися двері від ширини каменя. Повелів зняти із престолу того каменя і витягти його геть із церкви до корабля. Коли ж каменя притягли до дверей, раптово виявився більший, аніж був спочатку, що не міг пройти через пройму дверну. Тужилися ж аравляни, тягнучи каменя, але не могли витягти його, бо ріс постійно. І скільки вони трудилися, тягнучи і двері ширше розбиваючи, настільки більшим виростав камінь. Розгнівався-бо Низир, повелів каменя того розколоти навпіл, через що невдовзі сягла його кара від Бога. Коли сів він на корабля і почав плавання, раптово знялася на морі буря і розбила корабля — втопився окаянний зі своїми воїнами, як колись фараон у глибині морській.

Про Чесні Дари

У теперішній час деякі вірні дивуються з того, що Чесні Дари вручено було тому ловцеві, аби поніс їх у пустелю, і що ловець простий був і осмілився їх нести, бувши неосвяченим: їх-бо належить носити тільки самим єреям. Але нехай не чудяться такому, повчає їх звичай Церкви, що первенствує, оскільки не заборонено було і неосвяченим брати до рук Божественне причащання і нести зі собою в доми, що далеко від церкви відстоять, чи в далеку дорогу. Пишеться про те і в "Лимонарі", в главі 79, що в Селевкії правовірний раб одного єретика-купця узяв святе причащання, беріг у ковчежці. І невдовзі довідався про те пан його і захотів спалити святі таїни, всі частки пречесного Тіла Христового під подобою хліба, який проріс колосками, коли берігся у тому ковчежці, — явно-бо такий звичай був у перших християн. По тому святі отці заборонили неосвяченим приймати до рук і виносити із церкви Тіло Христове, а передусім святий Золотоустий те заборонив із такої причини.

Коли був він у Царгороді патріярхом, одна жінка славетна, взявши в церкві частку пречистого Тіла Христового, понесла в дім свій і змішала його із якимось чаруванням заради волхвування. Про це довідався святий Золотоустий і заповів по всіх церквах: відтоді нехай не даються до рук частки Тіла Христового, але ложечкою нехай подаються у вуста разом з божественною під виглядом вина Кров'ю. Раніше-бо не було ложечок у церкві, а частки Тіла Христового давалися вірним до рук, а свята Кров чашею подавалася. Відтоді, за повелінням святого Золотоустого, почало подаватися божественне причащання ложечкою, і тільки освяченим повелено його носити, а неосвяченим ніяк не торкатися, щоб не було якогось безчестя Чесним Дарам.

У той-таки день пам'ять святих і преподобних інокинь Євстолії, що прийшла із Риму в Константиноград, та Сосипатри, царівни, що була дочкою царя Маврикія, покинула світ і з блаженною Євстолією інокувала, маючи її собі за матір духовну; обидві, добре пригодивши Богові, до Нього переставилися.

І святого мученика Антонія із Сирійської країни, котрий був каменотесом, він за побиття ідолів перетерпів багато биття. Коли ж почав у селі своєму будувати церкву на ім'я Пресвятої Тройці, селяни, довідавшись,