Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Мандрівний замок Хаула 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

1 680
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мандрівний замок Хаула" автора Діана Вінн Джонс. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 67
Перейти на сторінку:
принаймні деякі риси моєї особистості я сотворив сам?

— Лише деякі, і не всі з них мені до смаку, — відповіла пані Пентстеммон. — Але ви ж не захочете сидіти тут з нами і слухати, як вас обговорюють. Ви зійдете на терасу, узявши з собою і вашого пажа, а Ханч принесе вам обом прохолодних напоїв. Ідіть.

Якби Софі не була така знервована, вона б розреготалася від виразу Хаулового обличчя. Хаул явно не чекав нічого подібного. Проте він піднявся, ледь помітно стенувши плечима, скорчив Софі застережливу гримасу, шикнув на Майкла і вигнав його поперед себе з кімнати. Пані Пентстеммон лише злегка повернула їм услід своє нерухливе, випростане тіло. Тоді вона кивнула пажеві — і той теж вискочив з кімнати. Потім пані Пентстеммон повернулася назад до Софі, і Софі почала нервувати ще більше.

— З чорним волоссям він мені більше подобається, — заявила пані Пентстеммон. — Цей хлопчик ступив на дорогу зла.

— Хто? Майкл? — здивувалася Софі.

— Не прислужник, — сказала пані Пентстеммон. — Не думаю, що він достатньо кмітливий, щоби привернути мою увагу. Я говорю про Хауелла, пані Пендрагон.

— А, — тільки й вимовила Софі, дивуючись, чому пані Пентстеммон сказала лише «ступив на дорогу зла». Сама вона не сумнівалася, що Хаул уже давно її пройшов.

— Ви лише гляньте на його зовнішність, — мовила пані Пентстеммон. — Подивіться на його вбрання!

— Він завжди дуже уважний до власної зовнішнос-ті, — погодилася Софі, дивуючись, як їй вдається говорити про це так спокійно.

— І завжди таким був. Я також дбаю про власну зовнішність і не бачу в цьому нічого поганого, — вела далі пані Пентстеммон. — Але звідки в нього ця потреба розгулювати в зачарованому костюмі? На його костюм накладено приворотне замовляння разючої сили, спрямоване на жінок, — напрочуд майстерне, мушу визнати, і майже не розпізнавальне, навіть на мій досвідчений погляд, бо чари, судячи з усього, вшиті просто у шви, — і воно робить його непереборно привабливим. А це є свідченням певної схильності до темних мистецтв, схильності, яка, поза сумнівом, турбує вас як матір, пані Пендрагон.

Софі стривожено подумала про сіро-червоний костюм. Коли вона зашивала шви, то не помітила в них нічого особливого. Однак пані Пентстеммон чудово зналася на чарах, тоді як Софі, хоч і не менш чудово, — всього лише на вбранні.

Пані Пентстеммон поклала обидві руки в мітенках на набалдашник ціпка і зігнула задерев’янілу спину так, щоб наблизити свої пронизливі досвідчені очі до очей Софі. Софі нервувала і бентежилася все більше і більше.

— Мені вже дуже небагато лишилося жити, — несподівано сказала пані Пентстеммон. — Я вже якийсь час відчуваю, як до мене підкрадається смерть.

— Та що ви, я впевнена, що це не так, — проговорила Софі, намагаючись, щоб її голос прозвучав заспокійливо. Однак напрочуд важко змусити свій голос звучати бодай якось, коли на тебе дивиться така дама, як пані Пентстеммон.

— Запевняю вас, це так, — сказала пані Пентстеммон. — Саме тому мені так не терпілося зустрітися з вами, пані Пендрагон. Розумієте, Хауелл — мій останній учень. Останній — і безумовно найкращий. Коли він прибув до мене з якоїсь чужої країни, я вже збиралася піти на спочинок. Я вважала, що виконала своє життєве завдання, підготувавши Бенджаміна Саллівана, — його ви, мабуть, більше знаєте як чарівника Салімана, хай його душа спочиває з миром! — і забезпечивши йому посаду придворного мага. За дивним збігом, він прибув з тієї ж країни, що й Хауелл. І тут раптом з’явився Хауелл, і я з першого ж погляду виявила, що в нього вдвічі більше уяви і вдвічі більше здібностей, ніж у всіх інших, які вчилися в мене до нього, і хоча я зауважила певні недоліки в його характері, проте знала, що він стоятиме по боці добра. Добра, пані Пендрагон. А що з ним тепер?

— А й справді, що? — перепитала Софі.

— Із ним щось сталося, — сказала пані Пентстеммон, не зводячи із Софі проникливого погляду. — І я твердо вирішила виправити це, перш ніж помру.

— А що, на вашу думку, сталося? — ніяково запитала Софі.

— Я змушена покладатися на ваше слово, — відповіла пані Пентстеммон. — Інтуїція підказує мені, що зараз він пішов тим самим шляхом, що й Відьма Пустирищ. Мені розповідали, що колись вона зовсім не була злою, хоча я можу знати це лише з чуток, бо вона старша за нас обох, а молодість Відьма Пустирищ зберігає за допомогою свого мистецтва. Хауеллів дар такий же великий, як і в неї. Скидається на те, що люди з великими здібностями нездатні втриматися від додаткових небезпечних розмірковувань, наслідком яких стає фатальна помилка і повільне сповзання у бік зла. Може, у вас є якісь припущення чи свідчення, що це могло би бути?

У голові в Софі зазвучав голос Кальцифера: «Час показав, що ця угода не принесла нам обом нічого доброго!» Незважаючи на денну спеку, яка вливалася в затінену елегантну вітальню через відкриті вікна, Софі пройняв озноб.

— Так, — сказала вона. — Він уклав якусь угоду зі своїм вогненним демоном.

Руки пані Пентстеммон на набалдашнику здригнулися.

— Ось воно. Пані Пендрагон, ви повинні розірвати цю угоду.

— Я давно хочу це зробити, але як?

— Ваші материнські почуття, поєднані з вашим власним сильним магічним обдаруванням, напевне, підкажуть вам, як це зробити, — сказала пані Пентстеммон. — Я придивляюся до вас, пані Пендрагон, хоча ви, мабуть, цього не помітили…

— О, я це помітила, пані Пентстеммон, — запевнила її Софі.

— …і ваше обдарування мені подобається, — закінчила пані Пентстеммон. — Воно вселяє життя в неживі предмети, такі, наприклад, як оцей ціпок у вас у руці. Ви з ним явно розмовляли — і то настільки успішно, що перетворили його на щось таке, що дилетант назвав би чарівною паличкою. Гадаю, вам вдасться розірвати цю угоду.

— Так, але для цього мені треба знати її умови, — сказала Софі. — Це Хаул вам розповів, ніби я відьма? Бо якщо це він…

— Ні, він мені не говорив. Не треба зайвої скромності. Покладіться на мій досвід у таких речах, — заявила пані Пентстеммон. Потім, на величезне полегшення Софі, вона прикрила очі. Це виглядало так, ніби загасили яскраве світло. — Однак я нічого не знаю про такі угоди — і не бажаю нічого про них знати, — додала вона. Ціпок під її руками знову задрижав, ніби її теж пройняв озноб, а губи скривилися, наче вона випадково розкусила перчинку. — Але тепер я розумію, — проговорила вона, — що сталося з Відьмою Пустирищ. Вона уклала угоду з вогненним демоном, і з часом демон заволодів нею. Демони не розрізняють добра і зла. Однак їх легко спокусити угодою, якщо запропонувати їм щось цінне, щось таке, що є тільки в людей. Це продовжує життя і людині, і демонові, а людина додає магічні здібності демона до своїх власних, — пані Пентстеммон знову відкрила очі. — Це все, що я можу розповісти вам стосовно цього

1 ... 36 37 38 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандрівний замок Хаула», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандрівний замок Хаула"