Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Я прекрасно розуміла, що звернутися мені нема до кого. Ні, я звичайно можу зателефонувати в поліцію, але що я їм скажу? 
 
У мене в квартирі знаходиться небезпечний чоловік, який хоче  мене? 
 
О так, весь відділ посміється на славу. А потім скажуть - ось коли зґвалтує, тоді і звертайтеся. Тому що немає складу злочину - немає приводу для звинувачення. 
 
Я шалено нервую, тому що поруч з ним моя дочка. Якщо з нею щось станеться я не пробачу собі. Тремтячими пальцями шукаю в контактах номер Кирила. Він повинен був вже повернутися з відрядження. Попрошу його піднятися зі мною в квартиру, а потім ... придумаємо щось на місці. Скажу, що за мною ув'язався пріставучий залицяльник. 
 
Але телефон Кирила сумно мовчить, повідомляючи, що абонент не на зв'язку.             
 
Залишається єдиний варіант, використовувати який хочеться так само, як і лягати під Миколою. Але на кону не тільки моя честь, а й дочка. Залишається тільки молитися, щоб Артем не здогадався що дитина його. А ще - захотів мені допомогти. Тому що після того як я провела його, відчуваючи нерви, не думаю що він очікує мене почути.              
 
Але вибору немає.          
 
Я пригальмовую на узбіччі, розуміючи що в такому стані не зможу одночасно вести машину і розмовляти з Артемом.         
 
Довгі гудки в телефоні грають на нервах. Доводиться кілька разів поспіль дзвонити, перш ніж колишній чоловік відповідає на мій дзвінок.             
 
- Що таке, Поліна, знову потрапила в неприємності? - замість привітання дозноситься його їдкий голос. 
 
Я ковтайтю підступилвший  до горла ком. Набираю повні груди повітря.      
 
- Я ... мені потрібна твоя допомога, Артем. Ти вгадав.      
 
- Мені здається, ти не зовсім за адресою звернулася. Я не цілодобова служба екстреної допомоги. 
 
- Якщо ти хочеш почути що я була не права - так, я була неправа, - різко вимовляю я, підвищуючи голос. - Але Весенін зараз в моїй квартирі, а я уявлення не маю що робити. Мені нема до кого звернутися.              
 
- А як же твій хлопець? - після напруженої паузи запитує він.    
 
- Він все ще у відрядженні, - глухо відповідаю йому.              
 
Артем важко зітхає.

- Прошу, - мене нудить від того, наскільки жалібно зараз звучить мій голос.                 

А ще тому що я прошу допомоги у колишнього чоловіка. Якого взагалі-то ненавиджу.          
 
- Ти зараз з ним в квартирі? - втомлено питає він.     
 
- Ні, я за містом. Їду по трасі. 
 
- Так до чого тоді така паніка? Зупинись в готелі, перечекай день-два, не думаю що він буде цілодобово стирчати у тебе під дверима.                        
 
- Ти не зрозумів, - на мить замовкаю я, тому що такі слова сказати не так вже і просто. - Няня впустила його в квартиру, вважаючи що він мій хлопець. А там моя дитина. Він зараз в одній кімнаті з моєю дитиною, розумієш? А я поняття не маю що там відбувається, - зриваюся я в істерику.        
 
- Стоп, стоп, стоп. Яка ще дитина? - збентежено запитує Артем.       
 
- Моя, - сльози стікають по щоках. Дихати стає важко. - В мене дочка. Зовсім ще крихітка. І вона залишилася в квартирі, поки я від'їжджала по роботі. Прошу тебе, придумай щось. У поліцію ж марно дзвонити.                      

- Я ... під'їжджай до дому і дочекайся мене там. Тільки скинь адресу. Справжню адресу, Поліна, - з натиском вимовляє Артем і по голосу я відчуваю що він злий. Тільки не розумію від чого саме. Що посміла народити від когось дитину, обдурила його з квартирою або ж знову потурбувала. 
 
- Адреса та же, квартира просто по сусідству, - здаюся я. - Я буду через хвилин двадцять там. Дякую. 
 
- Я вже виїжджаю. Тільки чекай в машині і не виходь на вулицю, Поліна.             
 
- Добре.                          
 
Артем відключається, я ж стираю долонями сльози. Набираю няню. Невідомість вбиває. 
 
- Так, Поліночка?       
 
- У вас там все в порядку? - питаю я і намагаюся, щоб мій голос не тремтів.        
 
- Так, все відмінно. Анечка все ще спить, Микола чекає вас, - цього раз я розрізняю в її голосі панічні нотки. І мені починає здаватися що не так уже й добровільно Марина його впустила. 
 
Що якщо там відбувається щось погане, але Микола контролює кожне слово і вона не може мені нічого сказати.

- Можеш передати трубку Миколі?                               
 
- Так, звичайно.             
 
Секундна пауза і  з динаміка лунає неприємний чоловічий голос. 
 
- Ти хотіла мені щось сказати, Поліночка? - розтягуючи звуки вимовляє він.   
 
- Що ви робите у мене вдома? Ви в курсі що це протизаконно? Мій чоловік не буде радий сторонньому чоловікові в нашій квартирі.                     
 
- Поліночка, навіщо ж брехати? Зізнатися чесно, я дуже засмутився, коли дізнався, що ти вже три роки як в розлученні і той незнайомець, що так нахабно зіпсував нам вечерю, ніякоий тобі не чоловік. Тому я вирішив ближче познайомитися з твоєю дочкою і діждатися тебе.                     
 
Мені хочеться сказати йому багато приємних слів, але я розумію що його краще не злити. 
 
- Я скоро буду, - відвалюю з себе і відключаюся.                              
 
Господи, як же я в це вплуталася? Адже у мене таке спокійне і налагоджене життя було. А зараз і колишній чоловік, і Микола. І невідомо що гірше.