Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

**********************************************************************************

- Не кричи. На неї, - слабкий голос, який можна було б сприйняти як втомлений, належав Марко. Але навіть в такому стані в його голосі були присутні владні нотки.

Він знову прийшов до тями й спробував прийняти іншу позу. І я, і Маттео тут же підбігли до нього, уклавши назад.

- Я розумію, що вона через вік ... але ти що думав ?! - Маттео, звичайно, не міг собі дозволити кричати на Марко так само як тільки що на мене, але в його голосі явно читався осуд.

- Рот закрий і краще допоможи придумати, що робити далі, - Марко навіть не став відповідати на його питання і я була дуже рада, що хоч на деякий час, але ця тема була закрита.

- Ти, - він звернувся до Марко, - лежи тут. Я збігаю до машини й візьму аптечку, там є й анальгетичне, і антибіотики ... коротше, все, - потім Маттео розвернувся до мене, - а ти постарайся зробити так, щоб з ним нічого не сталося до мого повернення.

- Ти хочеш щось? - Запитала у хлопця, наблизившись і закушуючи губу, коли почала знову розглядати його рану. Крові більше не було. Можливо, якщо пощастить вона почне затягуватися, - може тобі води принести? - Хоча я навіть не була впевнена, що те, що текло тут з крана, можна б було пити.
- Тебе хочу, - почувся хрипкий голос Марко, - але, напевно, я зараз не зможу, - і він розсміявся. А я жарт не оцінила. Це якийсь чорний гумор - сміятися над чимось подібним в такій ситуації, - добре, добре. Подай мені штани й допоможи одягнутися ...

І справді, я тільки зараз звернула увагу, що Марко був в одних боксерах. Напевно, повністю самостійно одягнутися у нього не вистачило тоді сил.

Підібравши його штани, я насилу, намагаючись якомога менше його турбувати, натягнула їх на хлопця. На жаль, з сорочкою такого проробити не вдалося, хоча б тому, що від неї не залишилося нічого зрозуміло.

- Як він взагалі тут опинився? - Мені в голову раптом прийшло цілком логічне запитання. Тому що наскільки пам'ятала я, то Маттео зараз повинен був десь по сусідству з Лоренцо сидіти за ґратами.

- Потім ..., - нехай сам тобі пояснить, - я теж хочу зрозуміти, як він нас тут знайшов.

І це все мені не подобалося. Не подобалося, що Марко відмовився відповідати прямо. Не подобалося, як Маттео на мене реагував, хоча зовсім недавно він був набагато ніжніше і привітніше. "Поки не потрапив з твоєї вини в повну дупу" - моя підсвідомість нагадала мені як мінімум про одну причину, чому Маттео міг мене на дух не переносити.

Закривши очі й злегка струснувши головою, я спробувала перемикнутися на щось інше. Потім, ми вирішимо все це потім. Зараз важливий тільки Марко.

Маттео не було лічені хвилини, але і цього було достатньо для того, щоб я почала переживати. Що якщо і з ним щось трапилося? Що якщо він взагалі пішов? Що якщо ... Так, так у мене ще та фантазія, я знаю.

Коли хлопець з'явився з аптечкою, я з полегшенням видихнула. Марко дійсно потрібно було випити щось з ліків, і мене порадував той факт, що вони у нас з'явилися. І я дуже сильно сподівалася, що Маттео розбирався у всіх тих медикаментах, що були в аптечці, тому що якщо ні, то ситуація не особливо то й стане краще.

Але тоді, коли Маттео впевнено почав діставати ліки й вираховувати потрібні дози я видихнула, значить наші справи були не такі вже й погані.

- Нехай трохи відлежиться, - сказав мені Маттео після всіх виконаних маніпуляцій, - і нам потрібно буде його звідси вивозити. Якщо вас знайшов я, то, коли тут з'являться сицилійці, лише питання часу.
- А як нас знайшов ти? - Так, той маленький черв'ячок усередині мене ніяк не давав мені спокою, і я як мінімум хотіла знати хоч трохи правди. Тому що думка про те, що з мене зробили повну дурепу все ніяк мене не покидала.

- Пощастило - посміхнувся хлопець, - щасливий я такий. Давай я перед тобою відзвітуюся як-небудь іншим разом?! Ти краще прибери тут все поки так, щоб ніхто не запідозрив нашого перебування. Нам потрібно максимально замести сліди.

Це було сказано таким тоном, що я зрозуміла - розмова закінчена. Добре, нехай так. Але як тільки Марко буде в безпеці я доб'юся відповідей на свої питання, нехай ці двоє навіть не сумніваються!

Не ставлячи зайвих питань, я почала виконувати його наказ. Я робила це тільки тому, що не хотіла будь-яким способом підставити Марко. Це було єдиною причиною чому я, закривши рот, почала виконувати дані мені завдання.
- Коли він наступного разу прийде до тями, нам потрібно звідси їхати, - промовив Маттео, виглядаючи у вікно через ледь відсунуту штору. Немов когось видивлявся, - і вимкни нарешті світло. Ми й так, як на долоні.

Зціпивши зуби й промовивши тільки про себе що, він міг би й сам поворухнутися і хоча б вимкнути світло, оскільки я в цей час прибирала в кімнаті.

Сьогодні цей хлопець був просто нестерпний. І я не стукнула його тільки тому, що йому ще тягти на собі Марко. Тільки це його рятувало!

- Куди ми поїдемо? - Я знову поставила питання і навіть не очікувала отримати на нього відповідь, тому що хлопець вже стільки моїх запитань просто проігнорував, що я навіть не сподівалася на диво.
- В одне місце, де є шанс, що нас не знайдуть. Його потрібно зашити, - Маттео кивнув з в сторону Марко, - ну тут таку людину годі й шукати. Перечекаємо, поки сюди приїде хтось із наших.

При слові "зашити" у мене всередині все похололо.

- А як ми повідомимо їм про це? - Я запитала це скоріше на автоматі, ніж усвідомлено.Все ще не могла прийти до тями від почутого.

- Я вже подзвонив кому і куди потрібно, поки спускався за аптечкою.

**********************************************************************************************

- Скільки у нас є часу? - Всередині мене все похололо. Я боялася, що Марко з кожною секундою ставало тільки гірше. Я боялася, що ми можемо не встигнути.

- Пару годин ... від сили, - промовив хлопець, після чого відвернувся і став знову дивитися у вікно, - довше затримуватися тут просто не можна. Потрібно їхати. Вас ... точніше, вже нас, шукають всі й всюди. А ви ще на машині сицилійців помчали. Справа часу, коли вони по супутнику простежать свою ж тачку і почнуть прочісувати місцевість.

Я проковтнула слину від таких невтішних висновків. У що тільки Марко вплутався? Що такого він не поділив з місцевою мафією, що за ним тепер полюють всі? Чому потрібно було їхати в саме лігво до ворога і тягнути при цьому сюди мене? Чому не зустрітися на нейтральній території ...

Я ще дуже багато "чому" могла додати до свого списку питань, але не була впевнена, що, задавши навіть один з них, отримаю хоч якусь відповідь.

І, швидше за все, у Марко б було купа "тому що" на всі мої "чому". І головним з них було б "бо не твоя справа".

- Ти закінчила? - Не відволікаючись від спостережень поцікавився Маттео.

- Так, - промовила втомлено і присіла на крісло, яке розташовувалося поруч з диваном, на якому лежав Марко.

Всі події, що відбулися сьогодні, абсолютно не вкладалися в моїй голові. Було вкрай складно прийняти їх як реальність. Я все чекала, що хтось мене потрясе за плече і розбудить, повідомивши, що все, що сталося, страшний сон.

Я б дуже хотіла, щоб це все виявилося не правдою. Щоб Марко не стікав кров'ю, а нас би не шукали всі мафіозі острова. Тільки ось мріяти не шкідливо ... а те лайно, в якому ми опинилися, було справжнісінькою реальністю.

Не знаю, як так вийшло, напевно, швидше за все, я абсолютно вибилася з сил. Тому що варто було мені тільки сісти, як я моментально заснула. Я б навіть сказала, що я просто вирубилася. Втома пересилила навіть усвідомлення небезпеки.

Свідомість відпочивала від пережитого, створивши нову реальність, де все було по-старому - мені снилося, що ми були вдома, в Неаполі, Марко продовжував звично наді мною знущатися. І все. Ніякої драми. Моя свідомість сама пішла від застрашливої реальності.

- Просипайся! Вставай! - Почувши чийсь голос, я мляво спробувала відбитися від того, що, здається, мене хтось трясе за плече. Але цей "хтось" і справді тряс мене за плече, повертаючи в пекло, яке відбувалося навколо.

Зробивши глибокий вдих і зібравши воєдино всі сили, я постаралася якомога швидше прокинутися.

Коли я відкрила очі, то спочатку, з незвички, нічого не могла розглянути в темряві, що панувала в домі. Тільки розрізняла якийсь шурхіт. Потім погляд почав виділяти силуети.

Маттео і Марко. Останній повільно, але все ж пересувався по дому, мабуть, прийшовши до тями.

- Нам треба йти, - прошепотів Маттео, - нас скоро знайдуть. Думаю, вони вже зрозуміли, де ми ...

Ці слова подіяли краще крижаної води. Краще ляпаса. Моментально протверезили.

Миттю зірвавшись з місця, я почала підбирати ті деякі речі, які ми залишили в цьому будинку, поки Маттео, обхопивши Марко під пояс і закинувши його руку собі на плече, допомагав йому йти.