Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"

Женя

Півтора року потому

- Так, Ейден, вибач! Вже спускаюся, - скидаю виклик та втомлено дивлюся на Хлою, - Все, більше не можу. Ейден мене зараз пошле. Він вже годину чекає в машині.

- Зайшов би всередину. Кави попив. Чого в машині висиджувати? - схоже не в мене однієї нерви були на межі.

- Я пропонувала, ти ж чула. Не хоче! Мені що його за вуха тягнути?!

- Тоді навіщо дзвонити кожні десять хвилин? - не вгамовувалася вона.

- Так, Хлоя, стоп! - обрізаю я подальші голосіння, - Не одна ти щаслива раптовому приїзду Соболєва. Дякую, що хоча б попередив. Раніше він таким не заморочувався.

- Попередив?! - усміхається, - Наказав о першій годині дня на ранок підготувати гору документів. А тут роботи на кілька днів. Ти йдеш, а мені, що йому завтра казати?    

- Щоб ішов у дупу! - в край психанула я та, підхопивши сумочку, попрямувала на вихід, але в дверях заграла совість, - Я йому вдома поясню, що він ставить нездійсненні завдання.

- Ну тоді я теж додому. Втомилася! Тільки закінчу останній пакет документів.

- Добре. До завтра!

- Джина! - окликнула мене Хлоя вже біля ліфта.

- Ну що ще?

- Ти там обережніше. Він, коли дзвонив сьогодні злий дуже був.

- Врахую! - досі дивуюся, що ми з нею подружилися. Дівчиною вона виявилася непоганою і співробітником розумним. Тепер розумію за що її цінував батько.  

Я вся кипіла від злості. Чого Діма домагається? Я і так викладаюся на повну. А ще навчання. Реально розриваюся. Часу на особисте життя катастрофічно не вистачає. Ейден мене скоро кине. Кому потрібна вічно зайнята дівчина? Справи в компанії йдуть добре. Але все одно щоп'ятниці потрібно відсилати йому звіти. Півроку варюся в цьому казані, можна сказати, що сама, відтоді як він полетів до України на одну якусь дуже важливу та велику справу. Відтоді рідкісний зв'язок тільки телефоном і то в крайніх випадках, коли він не може вирішити питання, що виникло, через Хлою, Андрія або Костю. Його особовий склад команди лазутчиків у моєму житті. Не скажу, що до його від'їзду ми нормально спілкувалися. Після того, що сталося в кабінеті, наші стосунки стали, м'яко кажучи, натягнутими, і ми вдвох, не змовляючись, намагалися звести рідкісні зустрічі до мінімуму. Він здебільшого пропадав на Батьківщині. А я постійно затримувалася на навчанні, в офісі контактувала тільки з Хлоєю, допізна пропадала у Хани, коли Діма був у країні. Напруга між нами висіла нереальна. Перебувати поруч стало майже неможливо. Коли він поїхав півроку тому в Київ, я зітхнула з полегшенням.

Як Діма і хотів, я впритул зайнялася справами компанії діда. Справлялася, по-моєму, непогано. Принаймні масштабних косяків не було. Звісно, повне управління він мені не віддав, навіть перебуваючи за тисячу кілометрів вирішував, здавалося б, нерозв'язні питання. Але й свободу дій дав відчутну. Як би там не було, його присутність в моєму житті мене обтяжувала. І ось сьогодні він раптово повертається. І дізналася я це через Хлою. Відтоді я не просто нервувала, мене рвало на частини від майбутньої зустрічі. Півроку його не бачила і, якщо чесно, стільки б ще не спостерігала. Боляче!

Почуття не минули, лише притупилися, втратили яскравість. Не знаю, чи мені просто вдалося їх засунути подалі, чи я навчилася з цим жити. Але поки його не було поруч я справлялася. Не задихалася вдень, лише вночі у снах. Навіть із хлопцем познайомилася і почала зустрічатися. Ейден мені справді дуже подобався. Син якогось там актора, він зараз за протекцією батька знімався у фільмі, трейлер якого скрізь постійно транслювався. Для свого двадцяти одного року Ейден був досить серйозним і відповідальним хлопцем. Знаменитим батьком не хизувався. Поруч із ним було добре і спокійно. Головне, що світ залишався на місці, а не зникав лише від одного його погляду. Ми зустрічалися вже майже три місяці. Стосунки розвивалися спокійно, планомірно, без непередбачених стрибків. Мене все влаштовувало, думаю Ейдена теж. Життя увійшло в тихе русло, до сьогоднішнього дня. "Приємна" звістка про повернення мого особистого диявола пролунала на кшталт удару під дих. Хочу побачити. Занудьгувала! Але й боюся, бо знаю, що його поява перекреслить усе, чого я домоглася. Та й чого я домоглася? Мене так само колошматить від однієї лише згадки його імені.

- Джино, щось сталося? - одразу поцікавився Ейден, щойно я сіла в машину.

- Ні, а що?

- Ти якась напружена!

- А ти прям містер Спостережливість, - кажу й одразу розумію, що поводжуся як сука, - Вибач! Просто мій..., - хто? Опікун? Дядько? Ні! Людина, яка раптово з'явилася в моєму житті і позбавила душевного спокою, - Соболєв сьогодні повертається. А до свого приїзду вирішив завантажити нас із Хлоєю роботою.

- Тобі не здається, що твій дядько...

- Двоюрідний дядько, - за інерцією уточнюю я.

- Добре, двоюрідний дядько надто багато від тебе вимагає?

От дивлюся я зараз на красивого успішного хлопця і вкотре дивуюся. Чому він у мені не викликає такі емоції як Діма? Так, подобається. Дуже! Але на цьому все!

- Він вимагає в межах розумного! Якби не він, я б уже давно все втратила, - як би я не злилася, але нікому не дозволю говорити про нього в такому тоні.