Читати книгу - "Якщо полюбиш прокляття"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я? Ні. Тобто, так… Юлію Івановичу, я тільки на хвилинку ввімкнула, щоб перевірити годинник, — вона швидко крутнула коліщатко — стало тихо.
— Хто щойно співав? Що за пісня?
Вона злякалась несподіваного питання, мов студентка на екзамені:
— Це… Перед новинами? Був концерт…
— Остання пісня. Її не встигли закінчити.
— Остання… Хто співав — не знаю. Це з кінофільму… Я потім пригадаю назву… На слова Рабіндраната Тагора.
— Щось таке чув. Якийсь поет?
— Поет. Індійський. Лауреат Нобелівської премії, — збентежено мовила Катя, широко відкриті очі небезпечно заблищали, але він не припинив цього незрозумілого допиту:
— Це не псевдонім?
— Здається, ні.
— Сучасний поет?
— Ні, жив ще на початку минулого століття.
— Звідки ти це все знаєш?
— У школі вивчали, і вчителька приносила запис.
— Дякую. Ти просто молодець.
Вона остаточно знітилась, а Шульга повернувся в палату і сів на ліжко. Перебираючи спицями, непомітно спостерігав, як нервово совався Вуселко. Ну, справжня тобі ящірка. Найбільшої схожості набув, коли спитав з ворожою підозрою:
— Чим вас так зацікавила та пісня?
— Нагадала одну жінку.
— Яку?
— Це особисте.
— Так… — чоловік-ящірка трохи повагався і знову вдався до прокурорського тону:
— Що це за нове хобі?
— Ви про плетіння? Робить пальці гнучкішими.
— Звичайних вправ уже не вистачає?
Юлій усміхнувся й відклав недоплетену шкарпетку зі спицями, що стирчали, як голки в їжака:
— Ви останнім часом дуже змарніли, Валерію Миколайовичу.
Вуселко зняв окуляри, протер, недобре зиркнув, і знову почепив їх на носа.
— Ви чули про нову теорію вашого приятеля Дмитренка?
— Про котру? У нього ж їх кілька. Ви маєте на увазі інформаційну взаємодію через колективне несвідоме?
Академік лише невдоволено пирхнув.
— А-а… Значить, про особливий досвід та паранормальні здібності?
— Ой-йой-йой! — нервово сіпнувся Вуселко. — Тільки не згадуйте при мені екстрасенсів, зомбі та нечисту силу! Це одного поля ягоди.
— Чому ж, — наполегливо-спокійно відповів Шульга, — я десь читав: усі ті, що пережили стан клінічної смерті і хоч трохи пам’ятають себе «там», набувають… трансформованої свідомості.
Ящірка випростався, поклав руки на коліна й пробуравив Юлія поглядом. Останнім часом він досить дивно реагував на будь-яке зауваження свого піддослідного.
А почалося з того, що хтось запримітив, як Шульга зовсім перестав горбитись, а сутулість була однією з характерних рис Камінського також. Професор зажадав роз’яснень, згадав фразу справжнього Шульги, що трьом особистостям буде затісно в одному мозку. До того ж, одна з медсестер чула, як піддослідний марив невідомою мовою, щоправда, ніхто не поквапився записати те бурмотіння на магнітофон.
Вельф опинився в скруті. Він був вихідцем з народу, який брехню вважав найганебнішим злочином, а новонадбаний досвід переконував, що, сказавши правду, можеш до кінця життя не вибратися з халепи. Тому навідріз відмовився нести відповідальність за слова та вчинки «доекспериментального» Юлія. Коментувати їх також не збирався. Останнє сприйняли майже як саботаж.
А тут іще темперамент вченого та кипучий характер Камінського підбурили його спробувати хоч якийсь з авіларських трюків. Зазирнув до чужих думок, переклав цю дію мовою термінів як безконтактне здобування інформації за допомогою еріксонівського гіпнозу. Похизувався перед молодшим науковим співробітником Олегом Дмитренком, той був у захваті та, звісно, розповів колегам. Для скандалу не вистачало тільки з'явлення хворих родичів доброї баби Клави, які дізналися про дива нового цілителя-біоенергетика.
Вельф зрозумів, що так ризикувати не можна. Спочатку треба чітко визначити межі припустимого в цьому світі. Присутність нічних він відчував і тут. Вони чекали на необережний крок, щоби ввійти в довіру. І непомітно оволодіти душею. Можливо, й тілом… Вельф чудово розумів свою вразливість. І вирішив, що прекрасно обійдеться й без магії, адже навіть звичайні здібності, помножені на три, могли дати гарний результат. У двох вони були дуже непоганими, ці здібності. А в Юлії він несподівано знайшов досі приспаний талант до емпатії, до рідкісного по силі творчого співпереживання.
І він почав життя звичайної, уважної та доброзичливої людини, хоча весь час доводилося долати напруженість у стосунках. Тому, не звертаючи уваги на мовчазні демонстрації протесту з боку співрозмовника, він спокійно продовжував:
— Камінський пережив стан смерті. Клінічної чи справжньої — не в тому річ. Фактично через цей стан пройшли дві особистості…
Професор сплеснув руками:
— Життєві функції організму реципієнта не переривалися ні на мить. Усе зафіксовано. Про які дві — підкреслюю: дві — особистості йдеться, Андр… тобто, колего? — він ніяк не міг звикнути називати Камінського новим іменем.
— Я так відчуваю, ну, згадую, — піднесено, але дещо втомлено почав роз’яснювати Юлій. Так учитель повторює цікаву теорему тупуватим учням. — Смерть свідомості. Про тілесні почуття нічого не можу сказати — не пам’ятаю.
— То почнімо вже розбиратися разом… У хащах вашої свідомості.
— Ви пропонуєте мені повернутися до роботи? — Шульга дуже хотів, щоб саме професор заговорив про це першим. І дочекався.
— А що — не горите бажанням?
— Звичайно, на санаторному режимі в’язати шкарпетки спокійніше, але, пригадую, десь там у мене закінчена дисертація пилом припадає, пора б її захистити. До речі, квартира покійного Камінського згідно заповіту переходить його доньці. Мені обіцяли службове помешкання, чи не так? Не на вокзалі ж селитися за звичкою Шульги?
Але Вуселко був не в гуморі та рвучко підвівся:
— Юридичними питаннями, як вам відомо, займається Хабарін. З ним усе й з’ясовуйте. Між іншим, Шульга досі не дав письмової згоди на експеримент…
— Якщо це проблема, вважайте її вирішеною, — Юлій пішов слідом за професором.
— І це буде справжній підпис Шульги? Без підробок? — по-старечому схилив голову набік ящірка.
— Гарантую. Я і є Шульга.
— А якщо знадобиться підпис Камінського?
Юлій білозубо усміхнувся — мов голлівудський кіногерой:
— Зможемо. Без підробок. Невже ви забули, яким відповідальним працівником був незабутній Андрій Андрійович?
Вуселко почухав перенісся. Кивнув задоволено:
— В ролі підлеглого ви мені більше подобаєтесь, ніж як піддослідний.
* * *
За пару тижнів Шульга досить гармонійно вписався у звичайне коло обов’язків «покійного» Камінського.
Взаємини з людьми налагоджувалися важче, він розумів, що довго ще залишатиметься для них об’єктом досліджень. З найближчим приятелем (друзів у нього не було ніколи) Ігорем Моцаком їх поєднували колись нескінченні спільні перекури. Але тепер Юлій не палив, отже, вирішив запросити товариша на каву. Спочатку розмова не клеїлась: теревенили про дрібнички. Нарешті Шульга відчув, що його співрозмовник зібрався-таки заговорити про те, що насправді його хвилювало.
Ігор працював інженером з обслуговування обладнання, був неабияким спеціалістом та напрочуд інтелігентною людиною. Хоча Моцак вважав себе українцем з діда-прадіда, в його обличчі виразно помічалися неєвропейські риси — широкі вилиці,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо полюбиш прокляття», після закриття браузера.