Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Гагарін і Барселона 📚 - Українською

Читати книгу - "Гагарін і Барселона"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гагарін і Барселона" автора Руслан Володимирович Горовий. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Гагарін і Барселона» була написана автором - Руслан Володимирович Горовий, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Гагарін і Барселона" в соціальних мережах: 

«Мене завжди цікавило, як живеться людині, котра є повним тезкою всесвітньо відомої особи?» — сказав колись Руслан Горовий про історію створення цієї повісті, герой якої зветься так само, як і перший космонавт планети — Юрій Олексійович Гагарін. Однак на відміну від свого знаменитого тезка, цей Гагарін не зміг реалізувати свою дитячу мрію про небо. Він майже досяг мети, але безглуздий випадок убив його мрію.
Остаточно і безповоротно. І коли герой уже змирився зі своїм сірим існуванням без неба, він зустрічає дівчину, яку кличуть Барселоною…
Автор сам колись пережив остаточну і безповоротну втрату дитячої мрії про небо — він виріс у військовому містечку поряд з аеродромом, і бачив себе у майбутньому лише пілотом військового літака — ніким іншим. І раптом доля сказала: «Ні, ніколи!» Можливо, саме тому ті почуття, які викликають герої повісті, такі живі та гострі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
Руслан Горовий
Гагарін і Барселона
Про автора

Руслан Горовий — автор і керівник відомого проекту «Служба розшуку дітей», головний режисер «Магнолія-ТВ», журналіст, автор та режисер низки документальних та короткометражних ігрових фільмів.

Народився і виріс у Конотопі Сумської області. Після розвалу СРСР кинув навчання і подався у мандри Європою.

Після повернення з-за кордону зайнявся журналістикою, працював в регіональних та центральних телекомпаніях. 1998 року почав працювати в телекомпанії «Магнолія-ТВ», де з 2001 року займається розвитком проекту «Служба розшуку дітей». За роботу над проектом був відзначений Орденом Святого Архистратига Михаїла та почесним званням заслуженого журналіста України.

В Інтернет-просторі також відомий під прізвиськом «Морж», яке отримав за «зимове купання» в ополонці в одному з сюжетів програми «Ситуація», коли роз’яснював, як рятувати себе при потраплянні під кригу.

Окрім журналістики бере участь у дубляжі фільмів українською мовою, знімає короткометражні та документальні фільми, пише вірші та прозу, створює та виконує пісні на власні тексти.

Останні творчі здобутки Руслана Горового — документальний фільм «Київський потоп» про Куренівську трагедію 1961 року та книжка «Гагарін і Барселона».

…всі почуття, які викликають герої Горового, — живі, гострі, бурхливі. Такі читацькі емоції викликає, як правило, саме література — а не її подоба. Це — моє приватне, читача, розуміння, як розрізнити серед потоку писанини літературу…

Ольга Герасим’юк, телеведуча, член журі «Книга року ВВС» Гагарін і Барселона
Повість

Ах как нам хочется,

Как всем нам хочется,

Не умереть, а именно уснуть…

В. Высоцкий

Шу-ух, шу-ух, жовтогаряче листя розліталося в боки, відкриваючи темну смужку асфальту. Новий, зроблений напередодні деркач, змітав усе на своєму шляху, залишаючи на асфальті білі смуги. Щоранку Юрій, натягнувши робочий комбінезон, методично чистив подвір’я від осіннього листя. Так було вчора, і позавчора, і позапозавчора… Загалом так було вже четверту осінь.

Поступово Юрій вимів листя з пішохідної доріжки і змістився до центру двору на проїжджу частину, яку окупували залишені на ніч машини.

— От сволота, — віник ніяк не підлазив під черево запаркованого «Опеля». — Купа паркінгів, а воно кинуло машину тут, біля парадного. Ще подряпаю.

Сплюнувши в бік машини, Юрій відгріб зметену купку трохи далі і завмер посеред подвір’я. Ранкову тишу розрізав низький протяжний звук. Звук наближався, заповнюючи собою все навколо. Він відбивався від стін будинків, стукав у вікна. Юрій підняв обличчя до неба. З-за осінньої хмари виринув 747-й. «Боїнг», неначе велетенський хижий орел, що шукає у полі мишу, йшов півколом над містом.

Юрій обперся на деркача, не зводячи з літака очей. Той скидав швидкість і знижувався, наче велетенськими сходами, а за мить зник за найближчою висоткою. Поступово стих і шум двигунів. Юрій опустив очі на віник.

— Отак, дружаню, точно за розкладом, як і ми з тобою.

— Браво! Молодець! — розшарілий успіхом малий Юрко стояв на стільчику посеред кімнати.

В кутку біліла ватою ялинка, поруч блимав телевізор. Батько, матір та ще якісь родичі плескали в долоні. Юрко, щойно розказав вірша, якого вчили в садку до новорічних свят, і тепер розкланювався на всі боки.

— От бачиш! — голос батька лунав, як грім, по кімнаті. — Якщо захочеш, то все зможеш. Вивчив же.

Юрко сяяв від щастя. Він знову й знову кланявся рідні, неначе артист на великій сцені.

— А що буде, коли Юрко вивчить усі книжки і закінчить школу? — батько підійшов до сина, тримаючи щось у руці за спиною.

— Юрко буде льотчиком і буде катати всіх на літаку в різні країни!

— Правильно, — батько витягнув руку з-за спини, і Юрко побачив у ній модель літака.

— Тату, та це ж «Ту-104»! — захоплено верескнув Юрко. — Такий, як у тебе!

— Вірно, такий, на якому зараз я літаю, — батько віддав сину літак і підхопив малого на руки. — І в тебе колись буде, і такий, і ще кращий, головне хотіти і вчитися. Правильно кажу?

— Правильно! — малий кивнув і обхопив таткову шию руками.

— То хто у нас найкращий майбутній льотчик?

— Я, — малий зашарівся.

— Хто? Не чую?

— Я, Гагарін Юрій Олексійович!

— О! Так завжди і кажи. Таке ім’я і прізвище зобов’язують. Ти ж у нас абсолютний тезка. І тезка кого?

— Першого у світі космонавта, — малий геть зніяковів і увіткнув голівку в шию батька.

— Привіт, Юрко, знову літаки охороняєш? — через подвір’я до Юрія простувала Віка.

— Ага, привіт Барселоно!

Віка також працювали двірником. Її ділянка межувала з Юрієвою, тож у ранкові години їхні шляхи часто перетиналися. Працювали поруч вони десь із рік. Юрій пам’ятав їхню першу зустріч у ЖЕКу. Тоді його попросили показати новій робітниці територію і комору, де зберігався інвентар, та й, взагалі, так би мовити, ввести в тему.

Вікторія була стрункою й тендітною. На вигляд років до тридцяти, з досить цікавою зовнішністю. Як ця симпатична жінка опинилася в ролі двірника — незбагненно.

— Я Віка, — сказала тоді вона, — однак можеш називати мене Барселоною.

— А я Юра, але можеш називати мене Гагарін, — засміявся у відповідь Юрій. — А чому Барселона?

— Багато будеш знати — швидко постарішаєш.


Юра й Віка, обпершись на свої деркачі, закурили і деякий час мовчали. Місто навколо потроху оживало. З парадного вийшов чоловік і завів «Опеля», з-під якого Юрій щойно намагався вимести листя. Спершу хотілося сказати водієві щось образливе, але, глянувши

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гагарін і Барселона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гагарін і Барселона"