Читати книгу - "Сяйво повні, Горобчик-Кім, Нора Нойс"

- Так, зізнавайся навіщо ж прийшла на справді?- запитала з посмішкою я Келлі.
Ми вже допили каву, а вона ялозить  на стільчику і вигадує запитання. Явно ж прийшла запитати щось  конкретне, але чомусь відтягує запитання. 
- Добре, добре. А як Грегорі дозволив тобі поставити на собі мітку...тобто це нонсенс! Ніхто не ставить мітку на чоловіках. Це якось дивно і класно  одночасно. А Грегорі її навіть не ховає. Над ним спробували пожартувати так він ледь не вбив друга за це. Сказавши, що так вирішила його жінка. Я тобі заздрю, мене б  так захищали. Ви зі своїми новими законами та зміною традицій доведене старе покоління до могили. - хіхікнула подруга та прикрила посмішку рукою.
- Прийшов час щось  міняти. Ходімо.... поєднаємо розмову з роботою. 
- Ухти як у тебе тут.
Провила подругу до майстерні, щоб  продовжити розмову, доки я  готуватиму  нову партію свічок. Доки Грегорі пішов гуляти з донькою. 
- Ага, мені теж подобається, – розплилась в задоволеній посмішці.
З новими матеріалами і формами працювати було набагато легше.  
- А це що?- тицьнути вона на коробочку з літерами. 
- Це для свічок з таємним  написами. 
- А це?  
- А це для масажних свічок. 
- Клас. Ти вибач я не сильно люблю такі речі, тож взагалі нічого не розумію в них. 
- А я просто фанатів від процесу. Мене так захопила ця справа. Ми з дівчатами могли сидіти в майстерні до пізньої ночі. Пробуючи, щось нове  та передивлятися майстер класи. 
- А покажу фото. Твоїх робіт. 
- Ось. -  я простягла їй телефон з відкритою галереєю.  
- Ооооо, а це хто? 
- Це Любомир мій колишній хлопець.
Келі так  активно гортані мої фото. Їй і дійсно було нудно від фото свічок і процесу їх виготовлення, що швиденько  долистала, аж до наших спільних фото з Любомиром. Я їх і не збиралася приховувати ні від кого, тим більше видаляти. Він важлива  частина мого життя причому досить приємна частина. 
- Тобто він вільний? А скільки повинно пройти часу після вашого розставання, щоб я вже могла до нього підкотити? 
- Ох, не знаю, я досі гризу себе за те, що так підло вчинила з ним. Він класний, а я.... обрала Грегорі. 
- А ти особливо вибору то й не мала. Інстинкти взяли гору. Ну то що ти б не могла мене  познайомити з  цим красунчиком.  
- А ви остаточно розійшлись з Германом? 
- Ой не нагадуй. Де був мой  мозок  коли я з ним зв’язалася? В нього одні  гульки в голові. 
- А знаєш. Я допоможу тобі, а за одно і Грегорі позлю.
Чомусь так захотілося подивитися, як на його перекошене  лице від ревнощів. 
- Алло, Любомир. Як справи?- я взяла телефон і не даючи собі передумати, набираючи номер телефону який знаю на пам’ять. 
- Він тебе образив? Я його.... 
- Та ні я просто хотіла з тобою кави попити. 
- Завтра  зранку буду.- сказав і вимкнув телефон. 
- Ого ото б мені так. Без зайвих запитань. Просто приїде. 
Як і обіцяв Любомир приїхав з самого ранку. Я знала про його уміння тримати слово. Тому Келлі вже о восьмій ранку була в мене. І о восьмій тридцять в наші двері подзвонили. Сніжана гралася на підлозі, а ми в трьох пили каву. 
-Хто там так рано? – запитав здивовано Грегорі вставши, щоб піти до дверей. 
- Це до мене.- підскочили та побігла до дверей.
Не встигла я відчинити, як опинилася в міцних обіймах колишнього. Але тіло Любомира чомусь різко стало натягнуте, як струна. Спочатку я подумала, що причиною такої реакції стало  гучне ричання мого чоловіка. Я відхилилася від Любомира  і прослідкувати за його поглядом і помітила, що  він в притул дивився на Келлі. Потім повільно мене відпустив і пішов до неї. Мовчки підійшовши майже в притул шумно втягнув в себе  повітря і хрипло промовив - Моя. 
Отак не думаючи не гадаючи майже граючись ми знайшли пару Любомира. І вже через два тижні будемо  гуляти  на їх весіллі. Сказати хто найбільше радів з цього приводу?