Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Сонька не знала, куди приткнути руки, які несподівано стали зайвими. Вона хотіла скинути з голови той клятий півмісяць, що після багатогодинного носіння тиснув на чоло. Але пальці тремтіли і втратили гнучкість.  

  - Заспокойся, – сказав Ягайло, спостерігаючи за її хвилюванням. – Зачекай, я наллю тобі вина.

  - Я не хочу вина, – запротестувала Сонька. – За столом я випила забагато. А я не звикла пити.

Ягайло усміхнувся своєю холодною посмішкою:

  - Сьогодні тобі краще випити.

  Він плеснув вина з глечика у срібний келих. Повернувся до дівчини і простягнув їй напій. Подивився так владно, що Сонька не насмілилася відмовитися. Взяла вино і повільно зробила кілька ковтків. Відпила половину а потім простягла келих Ягайлові.

  Король не відмовився.  Вижлуктав вино до дна і поставив келих на стіл. Допоміг дівчині зняти покривало і парчовий півмісяць, який заплутався у волоссі. Вона стояла, наче статуя. Боялася поворушитися. Король обхопив її обличчя долонями і поцілував у губи. Цілував довго, настирливо, наче хотів спробувати на смак її губи. Але без пристрасті, холоднокровно. Сонька відчувала кам’яний натиск його зубів під тонкою старечою шкірою.

  Ягайло змусив її повернутися і спробував розв’язати шнурівку, яка робила сукню вузькою, а саму Соньку – неймовірно стрункою і знадливою. Невміло смикнув за мотузочку і тихо вилаявся, бо хитромудро заплетена шнурівка не піддавалася, а король не звик до роботи покоївок. Він навіть хотів перерізати ті кляті мотузки ножем, що висів на багато оздобленому поясі. Ото було б по королівському! Але зненацька почув якийсь підозрілий шурхіт за дверима.

  Ягайло насторожився. Він мав чуткий слух, адже змолоду звик прислухатися: чи не ховається десь у темних замкових переходах підступний ворог? А ворогів у нього було чимало!

  Ягайло навшпиньках підкрався до дверей і поривчасто розчинив їх. Дві жінки, які намагалися зазирнути у шпаринку, злякано відсахнулися. Король полегшено зітхнув, коли упізнав княгиню Уляну Вітовтову і Василинку, з якою він ледве не одружився. Він запитливо вигнув брови і мовчки подивився на жінок. Вони знітилися.    

  - Пані чогось хотіли? – запитав він.

Василинка сховалася за широку тітчину спину. Княгиня Уляна не розгубилася.   

  - Ми прийшли запитати, чи вам не потрібна допомога. Я якраз збиралася постукати, коли двері зненацька відчинилися...

  - Потрібна, – кивнув король і вказав на Соньку: – Пришліть служницю, щоб роздягнула королеву.

Княгиня Уляна сплеснула пухкими долонями:

  - Та навіщо служницю? Я сама її роздягну. Щоб усе залишилося поміж родиною.

  - Навіщо пані княгині самій трудитися, коли для того є служниці? – спробував заперечити Ягайло.

Але жінку не так легко було збити з пантелику.

  - Навіть княгиням не соромно прислуговувати королеві, – впевнено відповіла вона.  

  Сонька й незчулася, як тітка розпустила їй сукню на спині. Просто відчула, як стало легше дихати. А через кілька хвилин вона стояла лише в одній сорочці. Тітка навіть примудрилася зняти з неї коштовні прикраси і передати їх Василинці, щоб та поклала їх у скриньку. Краєм ока Сонька помітила, як скривилися сестрині губи, коли вона роздивлялася ті прикраси.

  Тітка розпустила Соньчині коси, і вони хвилями розсипалися по плечах та спині. Запитала у короля: 

  - Відвести пані королеву до ліжка?

  - Я сам відведу, – сухо відповів Ягайло. – А ви зробіть так, щоб нам ніхто не заважав. Щоб навіть близько не підходили до опочивальні!

  І подивився на жінок так загрозливо, нібито вони були його найзаклятішими ворогами – тевтонськими лицарями з чорними хрестами на білих плащах.

  Тітка Уляна та Василинка негайно вимелися з опочивальні.

  Ягайло про всяк випадок підійшов до дверей і визирнув назовні. У переході було пусто. Ягайло зачинив двері на засув і повернувся до Соньки, яка заклякла посеред кімнати. Він повільно роздягнувся і залишився тільки в білизні – полотняних підштаниках і сорочці до колін. У вирізі сорочки кучерявилося сиве волосся, у якому заплутався тонкий золотий хрестик. Король відкинув край ковдри і покликав Соньку.   

  - Ну, чого ти? Йди сюди. Лягай.

  Сонька слухняно наблизилася до ліжка з протилежної сторони і забралася під ковдру. Ягайло ліг поруч. Дівчина тремтіла, її зуби нервово стукотіли.

  - Змерзла? – запитав король.

  - Змерзла, – кивнула вона.   

  Ягайло обійняв дівчину, але тепліше їй від того не стало. Цілував її довго і старанно. З його рота пахло випитим вином. Але Сонька змусила себе призвичаїтися, заплющила очі і почала потроху відповідати на його цілунки. 

  Коли Ягайло вирішив, що вже час, то заліз на Соньку. Тітка підготувала її, і дівчина приблизно знала, що на неї чекає. Вона не противилася, бо знала, що жіночої долі їй не минути. Але все сталося ще гірше, ніж вона думала.

  Ягайло мучив її майже цілу годину. Від його рухів вона боляче стукалася головою об дубове узголів’я ліжка. Крутилася, наче той вуж у траві, скиглила, плакала, але Ягайло не відпускав. Вчепився в її плечі кістлявими пальцями і робив своє, не випускаючи  дівчину з пекельних обіймів. Начебто й не помічав сліз, що текли по її щокам.