Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Крейдяна Людина 📚 - Українською

Читати книгу - "Крейдяна Людина"

475
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крейдяна Людина" автора С. Дж. Тюдор. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 76
Перейти на сторінку:
на мить замовкають.

— Я не залишу своєї роботи й цієї клініки. Навіть не проси.

— А як же Едді?

— З ним усе гаразд.

— Справді? Звідки тобі знати, якщо останнім часом ти майже його не бачиш?

— Ти хочеш сказати, що з ним не все добре?

— Я лише кажу, що ці всі події — бійка на вечірці Ґевіна, те, що сталося з хлопцем Куперів, пес Гопкінса… Йому й так не бракувало переживань. Ми завжди прагнули, щоб він зростав у любові та безпеці, і я не хочу, щоб усе це йому зашкодило.

— Якби я бодай на хвилю засумнівалась у безпеці Едді…

— Що тоді? Ти б звільнилася? — татів голос був дивний. Якийсь похмурий і гіркий.

— Я зроблю все, щоб захистити свою родину, але безпека моєї сім’ї та продовження моєї роботи не є взаємовиключними.

— Сподіваймося, що ні.

Я почув, як відчинилися двері вітальні й зашурхотів одяг.

— Куди ти йдеш? — спитала мама.

— Прогуляюся.

Вхідні двері грюкають так сильно, що здригаються поручні, а зі сходового майданчика наді мною відпадає маленький кавалок тиньки.

Певно, татова прогулянка була тривалою, бо я не чув, коли він повернувся. Мабуть, я заснув. Та я почув дещо інше, чого не чув ніколи раніше. Моя мама плакала.

2016 рік

Я сідаю на лаві неподалік виходу з церкви. Як я й думав, усередині нікого немає. У наш час люди знайшли собі інші місця для поклоніння. Бари й торгові центри, телевізор і віртуальні онлайнові світи. Кому потрібне слово Боже, коли слово якоїсь зірки реаліті-шоу важить не менше.

Я не був у церкві святого Томи від дня похорону Шона Купера, хоча й минав її безліч разів. Це химерна стара будівля. Не така велика і грандіозна, як андерберзький собор, проте все одно доволі чарівна. Я люблю відвідувати старі церкви, але радше для того, щоб оглянути їх, аніж молитися. Нинішній день винятковий, хоч я й не прийшов сюди молитися. Я й сам не знаю, чого сюди прийшов.

Святий Тома великодушно дивиться на мене з величезного вітражного вікна. Святий покровитель хто його знає чого? Чомусь я уявляю його собі крутим хлопцем. Не таким нудним, як святі Марія чи Матей. Таким собі гіпстером. Навіть бороди знов увійшли в моду.

Я міркую над тим, чи мусять святі проводити безгрішне життя, чи можуть грішити скільки заманеться, а потім здійснити кілька чудес, і таки залишаться святими? Схоже, на цьому й ґрунтується вся релігія. Можна вбивати, ґвалтувати і кривдити, але всі гріхи буде прощено, варто тільки покаятися. Я завжди вважав це трохи несправедливим. Та, зрештою, Бог, як і життя, несправедливий.

Тим паче, як зауважив сам пан Христос, хто з нас не без гріха? Більшість із нас колись робили щось лихе, щось таке, що хотілося б повернути назад, щось таке, про що потім шкодували. Ми всі припускаємося помилок. У кожному з нас поєднується добро і зло. Та хіба може один жахливий вчинок перекреслити всі добрі справи? Чи, можливо, є такі жахливі діяння, що їх не годні спокутувати жодні добрі діла?

Я думаю про містера Геллорана. Про його красиві картини, про те, як він урятував життя Вальсовій Дівчині, та про те, як він — у певному сенсі — врятував і мого батька.

Хай що він робив після того, я не вірю, що він був поганою людиною. Так само, як і Міккі не був поганою дитиною. Принаймні не завжди. Так, іноді він поводився як останній гівнюк, і я не впевнений, що мені подобалася його доросла версія, та невже хтось ненавидів його настільки, що зважився вбити?

Я дивлюся на святого Тому. Щось від нього обмаль допомоги. Я не відчуваю жодного божественного натхнення. Я зітхаю. Напевно, я шукаю те, чого немає. Найімовірніше, смерть Міккі — це просто трагічний нещасний випадок, а малюнок і крейда — лише прикра випадковість. Мабуть, якийсь підступний троль дізнався наші адреси і вирішив з нас познущатися. Після візиту поліції я постійно намагаюся себе в цьому переконати.

Уся прикрість у тому, що їм це вдалося. Вони відчинили мою коробку. Ту саму, котру я замкнув на величезний навісний замок і заховав до найдальших закамарків своєї свідомості. А якщо вже відімкнути ту Едову коробку, її, подібно до скриньки Пандори, збіса важко знову закрити. Гірше того, на її дні лежить зовсім не надія. А відчуття провини.

Є одна пісня якогось фолк-панк виконавця на ім’я Френк Тернер, яку я почув завдяки Хлої — вона її часто прослуховує, і я вже сам до неї звик. У приспіві він каже: «Нікого не пам’ятатимуть за те, чого він не робив».

Утім, це не зовсім так. Моє життя постійно визначалося тим, чого я не зробив. Тим, чого я не сказав. Гадаю, це можна сказати про багатьох людей. Не завжди нас творять наші досягнення, часто це те, чого ми не робимо. Я не кажу про брехню. Це радше правда, про яку ми не говоримо.

Коли поліція показала мені малюнок, я мав би щось сказати, мав би принести і показати їм схожий малюнок, якого одержав я. Але я цього не зробив. Я досі не розумію чому, як і достеменно не можу сказати, чому ніколи не зізнавався про речі, які знав чи робив упродовж усіх цих років.

Я навіть не знаю, як реагувати на смерть Міккі. Щоразу, як намагаюсь уявити його в дорослому віці, я бачу юного дванадцятирічного Міккі з повним залізяччя ротом і глузливим вогником в очах. Та він усе одно був моїм другом. А тепер його немає. Він більше не частинка моїх спогадів, він відійшов у небуття.

Я підводжусь і прощаюся зі святим Томою. Уже повертаючись до виходу, я помічаю якийсь рух. Священик. Повновида білява жіночка, яка полюбляє носити зі священицьким одягом уґи. Я бачив її в місті. Доволі приємна, як на жінку-священика.

Вона осміхається:

— Ви знайшли те, що шукали?

Можливо, церква в наш час більшою мірою схожа на торговий центр, аніж я собі уявляв. Шкода, але мій кошик залишається порожнім.

— Поки що не знайшов, — кажу я.

Я повертаюсь і бачу, що мамина автівка стоїть біля будинку. Дідько. Аж тут пригадую нашу розмову про Пушинку, також відому як Ганнібал Лектер котячого світу. Я штовхаю вхідні двері, вішаю пальто на поруччя сходів і йду до кухні.

Мама сидить за столом, а Пушинка — дякувати Богу — у переносному кошику біля її ніг.

1 ... 37 38 39 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крейдяна Людина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крейдяна Людина"