Читати книгу - "Породжені хтивістю, Ксенія Євчук"

Він виглядає нервовим, але попри це посміхається.
Мене дуже сильно нудить.
-Тоді я сам. А ти можеш подумати над оцінкою, яка тебе влаштовує.
-Я не розумію ваших намірів, можете відпустити мене? -я стою прямо, щоб не видати йому свій страх.
-Не вдавай з себе простачку, Реніль, роздягайся.
Він стягує клямки моєї сукні і я випускаю в повітря свій кулак.
Б'ю йому знизу в підборіддя і чую якесь тихе тріскання, але він відпускає мене.
-Ми з вами не переходили на ти, Романе Горецький.
Його очі наливаються кров'ю і він відхаркується. Випльовує на землю слину разом із зубом. Він відкриває рот і перевіряє місце, де вже немає зуба. Я задоволена тим, що маневр Кейт допоміг мені. Я не знаю, що там вчать на йозі, але Кейт навчила мене деяким прийомам по захисту.
Роман трогає свій рот так, ніби там зараз виросте новий зуб. Але цього звичайно не буде.
Я посміхаюсь і розвертаюсь до дверей. 
Перш, ніж він мене зловить, я виходжу з кабінету.
-Ах ти сука! Повернись! -кричить він зсередини.

В коридорі йду дуже швидко, щоб часом викладач фізики не наздогнав мене. Мені справді огидно те, що він тільки що зробив. Я натикаюсь на Даніра. Слава тобі Богу.
Він виглядає змучено, але одразу ясніє, коли бачить мене.
-Що з тобою?
Я підбираю слова, бо хто ж розказав Горецькому, що я з Даніром, як не сам Данір.
-Нагадую, я не телепат.
-Викладач фізики домагався мене. -кажу прямо.
-Домагався?
-Так, я дала йому кулаком в щелепу. Це сталось в стані шоку і захисту.
Данір торкається мого плеча і це не так, як було в кабінеті фізики.
-Ми йдемо до директора.
-Я знаю.
-Він ще в кабінеті?
-Думаю, що так. Шукає свій зуб.
Данір всміхається і ставить долоню на мою щоку.
-Тоді ти йди до директора, а я згодом прийду...з Горецьким.
-Можна дещо попросити?
-Що завгодно.
-Не бий його. Будь ласка.
-Я не збирався.
-Добре.

Данір.
 

Я сказав, що не збираюсь його бити, але я не казав, що буду стримуватись, якщо захочу.
Горецький перелякано відсахується, коли я заходжу в його кабінет.
Йому там вже 40 чи 42. Якого хріна він торкався до неї.
-Тебе викликає директор. Бажано поквапитись.
-З чого б це? -відповідає він нарешті піднявши з землі свій зуб.
Моя дівчинка.
-За домагання до студентки. Ще потрібні пояснення?
-А ти не домагався її?
Я зараз вдарю його.
-Ні, з чого взагалі такі висновки?
-З золотих джерел.
-Біля золотих джерел ти будеш топитись, а зараз ми йдемо до директора. Чи ти хочеш, щоб я зробив ліву половину твоїх зубів ідентичною правій? Можу збільшити об'єм.
Роман підходить до мене, але я набагато вищий. І я вже дуже сильно хочу дати йому в голову.
-Вона вже доросла і за останній рік її тіло витягнулось. Вона майже завжди з червоною помадою і викликаючим одягом. Сучка хоче, щоб її трахнули. Я міг допомогти їй, бо знаю її краще за тебе.
Ти можеш запхати голову в сраку, старий.
І я б'ю його. Це стається випадково. Під імпульсом. Я ніколи не бив людей, бо в цьому не було потреби.
Але він говорив погані слова в сторону моєї дівчини. Я був би повним лайном, якби не вдарив його за це.

Реніль.
 

Вони повертаються, а до того часу я все переповідаю директору.
Він співчуває мені і каже, що мені нічого хвилюватись.
Звісно нічого, мій батько все зробить за мене.
Я вже знаю, що Романа сьогодні чи завтра звільнять. Це простий викладач, якого можна не вагаючись замінити, а я в той час дочка Варіньєри. Звільнять хоч пів коледжу, якщо я так захочу. 
Роман заходить першим і я бачу два нові червоні сліди на його щоці. І це зробила вже не я. Пізніше буде синяк. 
Складаю руки на грудях і дивлюсь на Даніра.
Він стинає плечима і підштовхує Горецького, щоб той сів.
Роман показує йому всім своїм виглядом, що він ненавидить нас.
-Романе, ви довго в нас викладали, але тепер є причина для вашого звільнення. Дуже поважна причина.
-Мене побив викладач французької. Нехай його й карають.
-На даний момент ви слухаєте мене, а не перебиваєте.
Я пробую сфокусувати свій погляд на Даніру, бо так мені стає легше.
Вони про щось дуже довго говорять. Горецький час від часу підвишує голос, але це всеодно закінчується його звільненням.
Він навіть не дивиться на нас. Тримає зуб в руках і йде з кабінету директора.
Я б хотіла, щоб він віддав мені свій зуб на згадку про те, що його йому вибила я. 
Я кланяюсь і дякую директорові. Він обіцяє, що більше такого не повториться. А потім вибачається в Даніра за те, що і його затримав. Я виходжу перша і не чекаю Даніра.
Але моє щастя не триває довго. Навпроти мене коридором іде Віолетта.
Я хочу дістати шуфлю і дати нею їй по голові, але натомість випрямляюсь і не звертаю на неї уваги.
Це, звичайно, її не зупиняє. Вона виставляє переді мною руку, заставляючи мене зупинитись.
-Реніль.
-Віолетта. 
Ми обоє вдавано посміхаємось, але як і я, вона хоче мене задушити. Та вона сама клята змія.
-Як пройшло ваше отримання оцінки? Постарались на хороший бал?
-Про що ви? -тримаю посмішку. -Яка оцінка?
-З фізики, я дала Горецькому декілька порад про те, як з вами поводитись. Вам сподобалось?
Я відштовхую її руку і стискаю зуби майже до скрипу.
-Ви про Горецького, якого тільки що звільнили?
Я бачу, що її це дивує, але вона не здається.
-Головне, що ви гарно провели час. Це те, що ви вмієте, Реніль, чи не так?
А єдине, що вмієш ти - зайобувати людей? Шльондра.
-Облиште її, -я чую голос Даніра за спиною. -Відпустіть студеньку, Віолетто.
-Ми просто розмовляємо.
-В моїй присутності ви не будете говорити до цієї студентки.
-Вона що така особлива?
Я чую отруту в її голосі.
-Так, це моя найкраща студентка, а ви в неї нічого не викладаєте, тому не витрачайте даремно її час.
-Я хочу з вами поговорити.
Данір дивиться на неї. Довго. Так, ніби думає, що йому робити.
-Не довго, в мене багато справ, Реніль, -він дивиться на мене і я киваю. -зайди до мене в кабінет.
-Постарайся швидко.
Кутики його губ підіймаються, а Віолетта вирячує очі. 
Так, ми з ним на ти, коза.
Я покидаю їх. Дуже вірю, що Данір не буде довго розмовляти із нею. Як-не-як, я всеодно відчуваю ревність.